фото надані Іриною Котлобулатовою

фото надані Іриною Котлобулатовою

Тоді всього було більше, ніж зараз. Як львів'яни відпочивали 100 років тому

4531 2
Чому парки були найпопулярнішими місцями львів’ян для дозвілля, чим місто приваблювало туристів сто років тому та чи потрібен Львову Пелчинський став, в інтерв’ю Tvoemisto.tv розповіла краєзнавиця Ірина Котлобулатова.

Чому ви почали досліджувати тему відпочинку львів’ян? Що вас спонукало до цього?

Розваги дотичні до багатьох інших тем. Це і парки, і театри, і казино, пересувні цирки, кіноустановки, іподром, повітряні забави — на площі Петрушевича ще у XVIII столітті запускали повітряну кулю. Усе це збирало юрби людей. Зараз у нас немає фактично вільних майданчиків для пересувних цирків, а раніше вони навіть у центрі були. Коли на розі Дорошенка і проспекту Свободи зводили будинок біля «Гранд-готелю», там був вільний майданчик, де був пересувний цирк дресированих бліх.

І як це виглядало?

Я не уявляю. Але не всі ж були любителями театрів, опери — більш коштовних та інтелігентних забав. Люди завжди хочуть чогось простого. Навіть якась пожежа або знесення будинку приваблювали глядачів — це також певного роду розваги.

А взагалі де на початку ХХ століття відпочивали львів’яни?

Популярними були парки. До кінця ХІХ століття, поки не заснували Стрийський парк, основним місцем відпочинку був теперішній парк Івана Франка — колишній Єзуїтський, Костюшка. Ще у XVIII столітті приблизно там, де зараз розташований дитячий майданчик, була кругла тимчасова споруда для пересувних цирків або благочинних фестин — люди збиралися, грав оркестр, незважаючи на дощ чи іншу негоду, збирали внески, наприклад, на заклад для глухо-німих.

Парк Костюшка, нині — Івана Франка

Коли відкрили Стрийський парк, особливо після Галицької крайової виставки у 1894 році, літній розважальний центр перемістився туди. Там були і пересувні театри, і перший лунапарк, і повітряна лінія під час виставки працювала — фунікулер пересувався над урвищем. Біля входу в парк з вулиці Самчука є колишній палац мистецтв. Це одна з тих будівель парку, які збереглися з часів Крайової виставки, зараз це басейн Львівської політехніки. Також збереглися водонапірна вежа, де тепер працює ресторан, та Рацлавицька панорама — теперішня кафедра фізкультури Львівської політехніки. Саму панораму, яка зображує битву під Рацлавицями під час повстання Тадеуша Костюшка, після війни вивезли, а будівля, де її експонували, лишилася, хоч під час війни вона дуже постраждала.

Читайте також: Як відпочивали львів’яни взимку 100 років тому. Архівні фото

Фунікулер

Приваблювали людей сквери в центрі міста — Гетьманські, Губернаторські Вали, численні стави — Пелчинський, Панєнський, Собка, Світязь, стадіони, іподром. Найбільш популярними були парки, оскільки там працювали різні атракціони. І в радянський час не можна було уявити вихідного дня без відвідин Стрийського парку, а зараз він стоїть пусткою.

Тепер більше в Парк культури ходять.

Так. Він, до речі, теж виник на пустому місці. Раніше там були цегельні, а сама гора та околиці — вулиці Вітовського, Сахарова, Княгині Ольги та інші, — це багаті поклади глини. Вулецькі пагорби — нинішній Студентський парк — також раніше не були заліснені. Люди там збиралися влітку позагоряти, було багато джерел з чистою водою. Вулиця Сахарова тоді була дуже вузенька, а з обох її сторін були ставки — наприклад, на місці трамвайного депо та по інший бік вулиці, Пелчинський став навпроти парку культури та Панєнський. Там були купальні, човни. Був невеликий став і на Городоцькій на місці «Скрині» — уже без човнів, але взимку він слугував як ковзанка.

Тобто на початку минулого століття львів’яни переважно відпочивали в парках або біля водойм, яких на той час у місті було немало?

Так. У Брюховичах були озеро та відпочинкова зона з хвойними деревами — тепер там лікарні. Так само в Янові (нині Івано-Франкове — прим. ред.), скрізь обов’язково були човни. У Винниках протікала річка, були маленькі озерця, і наприкінці ХІХ століття підприємець Еміль Браєр збудував там санаторій «Маріївка» — бальнеологічну лікарню. Озеро розширили, але після війни там вже нічого не залишилося. Зараз складно уявити, що раніше там був популярний курорт, туди ходив омнібус. Багатші люди їздили на води вже в Чехію, Італію. Тоді це була Австро-Угорська імперія, і тому не було жодної проблеми львівській вчительці поїхати в Мерано або в Трієст на море.

Читайте також: Побороти стрес або Чому я подорожую

Цетнерівка, нині тут розташований ботанічний сад

Як до сьогодні змінилися ці рекреаційні зони, які раніше приваблювали львів’ян? Які лишилися?

Рекреаційні зони практично не змістилися, але важко сказати, що від них лишилося. Парки, ми знаємо, у якому стані. У парку Івана Франка — відпочинковій зеленій зоні в центрі Львова — влаштовують барахолки, ярмарки. Раніше такого не можна було собі уявити. Є ще дитячий майданчик, а раніше тут ще розташовувалися кінотеатр, ресторанчик, були дитячі атракціони, яких зараз майже ніде нема. Хіба у Парку культури, який зараз взялися відновлювати. Раніше там був кінотеатр, дитмайданчик, таке виставкове містечко, Зелений театр — літня сцена, де відбувалися всі концерти відомих співаків. За лаштунками на стіні розписувалися всі артисти. На жаль, цю стіну зруйнували разом із театром.

А що з тих місць відпочинку можна було б чи варто було б відновити зараз?

На вулиці Винниченка біля Порохової вежі ще наприкінці ХІХ століття був театр, розрахований на кілька тисяч людей. Там виступали різні мандрівні трупи, показували світлові картини. Можна було б оживити парки, сквери, вони ж майже не задіяні. Ходять мами з візочками, а увечері — любителі випити. І все. От зараз роблять у місті напівмарафон, через який перекривають багато вулиць. А раніше забіги робили в парку біля стадіону «Дружба» — теперішнього «Україна». Там є багато місця для цього. Чи це б не приваблювало туристів? Але на жаль, майже всі магніти для туристів розташували в центрі міста. Раніше в цьому парку, до речі, був теж ставок із човнами — Зелене око. Зараз це фактично болото. Цирк також занепав. Колись на нову циркову програму ходили обов’язково всі діти, навіть з області автобусами привозили.

Зараз багато говорять про відновлення водойм, зокрема Пелчинського ставу. Чи доцільно це, на вашу думку?

Я категорично проти. Що на це скажуть мешканці навколишніх вулиць, будинків поблизу? Це комарі, вологість. Цей став не просто засипали — його осушували. Кваліфіковані інженери робили водовідводи, меліорацію. І досі ті, хто живе на перших поверхах у будинках поруч, розуміють, що таке вологість. Можливо, краще очистити озера біля Львова — наприклад, Наварію, Янівське, зробити доступне сполучення з містом, щоб у вихідний день людям не доводилося брати маршрутки штурмом. Там багато місця, і вода — жива, проточна.

Читайте також: Скільки води влізе у Пелчинський став

Пелчинський став, 1850 рік

У Львові теж є озера, але в жодному з них офіційно не можна купатися.

От власне. Може, ці гроші, які передбачили на Пелчинський став, краще скерувати на вже наявні водойми? Піскові озера час від часу чистять, але цього замало. Раніше там теж озера як такого не було — лише калюжка, якою користувався завод. Так само є озеро на Левандівці, біля бронетанкового заводу колись було Піонерське — там зараз болото, якщо його ще не забудували. Стрийський парк теж можна зробити більш популярним — наприклад, відновити кінотеатр, робити пересувні виставки, ті самі цирки, дитячі фестивалі, тематичні свята. Краще вже довести до нормального стану те, що є, а не витрачати всі гроші на придумування чогось нового.

Читайте також: Не бачу жодної користі від відновлення Пелчинського ставу

Озеро Світязь, нині — Медик

Що приваблювало туристів до Львова 100 років тому?

Ви здивуєтеся, але приваблювали переважно театри, бібліотеки та музеї. Досі поляки, які з дитинства пам’ятають славу львівських театрів, приїжджають і обов’язково відвідують оперу. Раніше було багато різних театрів, у тому числі з програмою вар’єте, де виступали актори зі світовою славою. У бібліотеки можна було піти на екскурсію — у ту саму Стефаника, до приватних збірок. Вони приваблювали туристів кількістю стародруків, рідкісних видань. У бібліотеці Стефаника був приватний музей родини Любомирських, яка зібрала різні твори мистецтва, графіки, живопису, зброї. Природознавчий музей також засновувався як приватний — Дідушицьких. Він досі є одним із найстаріших та найбагатших у Європі. Багато років він був закритий, його відновили і відкрили, але щось не дуже пропагують — пропагують кав’ярні та ресторани, яких раніше було менше, ніж книгарень. Тепер усе навпаки.

Куди містяни їздили зі Львова відпочивати?

Карпатські курорти були найбільш популярними — Микуличин, Татарів, Яремче, Ворохта. На початку ХХ століття вже були підйомники і трампліни, щоб кататися на лижах. У гори взимку ходили спеціальні поїзди. Влітку ті, хто не мали власних будиночків, орендували житло, ходили на екскурсії. Було немало людей, які пішки зі Львова ходили в Карпати. Ще років 10 тому у місті були такі знавці, які могли таємними стежками через Карпати до Мюнхена дійти.

Читайте також: Як львів’яни відпочивали в Карпатах 100 років тому. Фото

Також був популярним Косів зі своїм знаменитим базаром, де можна було купити все. У 50-60-ті роки з Росії цілими потягами приїжджали туди скупляти ліжники, коралі, кераміку. Зараз із традиційних промислів там лишилися хіба ліжники, сирні іграшки та трошки кераміки, яка теж уже трансформувалася на потребу загальним смакам.

Читайте також: Купити гамак, вишиванку і козу. Фоторепортаж із Косівського ринку

Загалом були два напрямки туризму за кордон — лікувальний та освітній. Їздили в Чехію на води, Угорщину, на озеро Балатон, в Італію, на Адріатику, щоб полікуватися, і відвідували музеї, у Римі, Парижі, Мюнхен. Зрозуміло, що це не було дешево, але загалом доступно. У львівських музеях є чимало фотографій із освітніх поїздок. Після них робили звіти — якщо людина була членом якогось наукового чи мистецького товариства, тобто частіше це були наукові подорожі, якісь експедиції.

А чим займалися вдома львів’яни — без телевізорів і смартфонів?

У родинах грали в настільні ігри — як діти, так і дорослі. Збиралися на прийоми, дискусії, займалися спортом — фехтуванням, гімнастикою, шахами, ставили живі картини по літературних творах, які інші присутні мали впізнати. У певних колах були дуже популярні спіритичні сеанси. Аматорський клуб фотографії дуже плідно працював, їздили на велосипедні прогулянки, на мотоциклах, пізніше діяв клуб автомобілістів — усе залежало від рівня доходів та фантазії.

Погулянка

Спортом активно займалися? Чи ходили вболівати за якісь команди?

Вболівали дуже активно, бо було багато футбольних команд від початку століття — спочатку польських, потім українських, єврейських. Кожна з них мала свій стадіончик, влаштовували і міжнародні матчі, і між собою навіть під час воєн. У німців цілі програми були, грали і з професійними футболістами, і товариські зустрічі були. Усі стадіони задіювали, адже було розуміння, що людям потрібно відволіктися.

У 1911 році на Зеленій збудували «Скейтінг-рінг», який зараз занедбаний, — з металевими перекриттями, вітражами, розписами відомих художників. Там каталися на роликових ковзанах, відбувалися різні з’їзди, святкування. У міжвоєнний період у будівлі уже розташовувалися механічні майстерні, а в радянський час — обкомівські гаражі. Робили різні спортивні свята, наприклад, на теперішньому стадіоні «Скіф» та інших.

Читайте також: Нетуристичний Львів: будинок-шолом, садиба Труша та вілли з ласкавими іменами

А в радянський час як розваги змінилися?

Дуже багато було різних спортивних змагань. Наприклад, зараз перебудовують палац спорту «Україна», а раніше там були волейбольний, баскетбольний майданчики, безцінні ґрунтові тенісні корти, легкоатлетичні доріжки. Більшість стадіонів, спортивних заходів були доступні для всіх, люди могли просто прийти зранку, щоб побігати там.

У вересні у Львові проводитимуть Дні європейської спадщини, основна тематика яких — мистецтво і розваги львів’ян у часи без інтернету. Про що ви там будете розповідати?

Про аерофотозйомку. Є старі фотографії Львова з висоти пташиного польоту, і ніхто досі не докопався, хто їх зробив. Я взагалі дуже люблю такі фотографії Львова, адже вони кращі за карти: на них можна все побачити — що ще існує, а чого вже немає. І в мене є такі знімки починаючи з 1910 року. І на цих фото помітно, скільки всього ми втратили. Раніше населення Львова було втричі меншим, але об’єктів різних для містян — набагато більше.

Лунапарк біля схилів Високого Замку, 1910 рік

Зараз у центрі Львова не пройти — там повно туристів, яких приваблюють переважно ресторанами. За кордоном у туристичних центрів є проекти розвитку цієї сфери — наприклад, у Барселоні, Кракові. А в нас це все відбувається безсистемно. У місті є багато музеїв, але вони не такі популярні, як заклади харчування. Прикро, що працює «Реберня», а музей зброї над нею — занепадає, експозиція не оновлюється. Туристична політика міста має бути скерована не лише на кав’ярні та екскурсії містом, а й на розвиток.

Усі охочі провести подію в межах Днів європейської спадщини у Львові — екскурсію, майстер-клас, прогулянку містом тощо — до 20 червня включно можуть подати свої заявки на участь за посиланням.

Розмовляла Анна Журба

Фото надані Іриною Котлобулатовою

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Вибір Твого міста