Фото: Ганна Аргірова

Фото: Ганна Аргірова

Тут ростуть гранат і кава. Як у центрі Львова працює таємний ботсад

10475 0
У центрі міста вже майже сто років працює ботанічний сад, де не проводять екскурсії і до якого не запрошують на дні відкритих дверей. Цей сад, що належить Львівському медичному університету, – єдиний в Україні університетський ботсад з такою унікальною колекцією цілющих рослин. Tvoemisto.tv розповідає історію цієї оази і чому вона може зникнути.

Таємний сад

Майже сто років тому тут, на вулиці Пекарській, був пустир, а недалеко починалася Полтва. Річку закопали, а от пустир перетворився на таємний ботанічний сад, який заклав професор Тадеуш Вільчинський у 1927-28 роках. Майже через століття тут можна знайти гранат і кавові зернята, аргентинський мате та рослину, яку використовують, щоб чай мав смак бергамоту. Якщо бути дуже уважним, то вдасться віднайти забуті смаки дитинства – рослини із запахом мікстури від кашлю або чорниці, які ростуть лише у бабусі в селі. Тут є навіть різні види м'яти, завдяки яким роблять жуйки з різними відтінками м’ятного смаку.

Початок стежки у ботсад

Таємним цей ботанічний сад є тому, що тут не влаштовують дні відкритих дверей, а у туристичних довідниках немає «Ботсаду на Пекарській». Повз нього можна пройти і не помітити. Хоча локація не така вже й таємна, а фіртка майже завжди відчинена.

Ботанічний сад Львівського медичного університету імені Данила Галицького розташований на вулиці Пекарській поблизу головного корпусу університету. Це – єдиний університетський ботанічний сад в Україні, який має таку велику колекцію лікарських рослин – понад 1200 видів.

Читайте також: Не лише Полтва. Львів міг би бути містом 400 озер

Одного разу до саду завітала група маленьких школярів. «Я їм показав черемшу, а поблизу неї був невеличкий кущик із червоними ягідками. Так от, це смертельно-отруйні ягідки», – розповідає директор ботанічного саду Ростислав Гулько. – «Я не встиг обернутися, як діти почали жувати ті листочки», – із переляком досі згадує він.

Тож з тих пір екскурсії у ботанічному саду не проводять.

«Хіба якщо дуже хочуть, і я матиму вільний час», – усміхається директор.

 Ростислав Гулько на фоні аміністративного корпусу ботсаду

У самому ж університеті Ростислав Гулько майже 60 років.

«Але не у саду», – уточнює він, – «бо у той час я хіба що лопатою міг тут махати».

Він поправляє свою червону краватку, яка губиться поміж країв зручної куртки. У 1960 році він прийшов сюди вчитися і незабаром почав працювати.

«Таких вже мало в інституті, як я», – говорить він маючи на увазі свій досвід роботи.

Багато років Ростислав Гулько пропрацював доцентом кафедри та керівником курсу ботаніки. Але за вислугою років йому запропонували опікуватися ботанічним садом, яким він займається вже десять років.

Читайте також: Амбасадори Твого міста. Творець молекул для ліків

Директор ботсаду працює над тим, щоби поповнювати збіднілу після радянських часів колекцію різними видами рослин з усього світу. Дістає їх по-різному, але переважно допомагають друзі-науковці. Насіння пан Ростислав зберігає у невеличкій хатинці.

Частина приміщень – це аудиторії, де студенти роблять лабораторні роботи. Є ще три кімнати, поєднані між собою, – це кабінет директора. Хоча він радше схожий на невеличку квартирку, ніж кабінет. Гулько зберігає там купу книг з ботаніки, документи, насіння, а на одній з поличок навіть є шматок протиракового грибу, який росте на березі.

Відданий садівник

На початку ХХ століття Львів був містом, де упродовж двох десятиліть між світовими війнами творилась культура і наука. Зокрема, тут відбувається бурхливий розвиток історії природних наук. Безпосередній стосунок до цього має флорист та ботанік, професор Тадеуш Вільчинський. Саме він у 1927 році заклав ботанічний сад, у якому сто років опісля вчитимуться студенти з усієї України.

Тадеуш Вільчинський народився у 1888 році у польському селі Хотова, але свої студентські роки вирішує провести у Львові, тож переїжджає до міста, в якому врешті проведе своє життя.

Тадеуш Вільчинський (1920 рік)

Ботаніка завжди була пристрастю Вільчинського. Професор мав групу студентів-фармацевтів та викладав для них ботаніку з точки зору медицини. Після деякого часу роботи він зрозумів, що студентам потрібен сад з лікарськими рослинами. Саме це підштовхнуло його викупити всю територію від головного корпусу університету на Пекарській аж до Личаківського цвинтаря. Це було шість гектарів землі.

Вільчинський звозив сюди рослини з усього світу: і лікарські, і декоративні. Навіть такі, що на той момент не мали лікарського значення на цих землях. Наприклад, гінгко дволопатеве з Японії, яке досі росте у львівському ботсаду. У європейську медицину ця рослина зайшла нещодавно – лише років тридцять тому.

В університеті розповідають, що збирати насіння Тадеушу Вільчинському допомагала його кохана, яка колись його зрадила, а потім виїхала за кордон. Поступово професор наповнював усі свої шість гектарів рослинами з різних куточків світу: з Японії, Канади, Австралії, Аргентини та інших. Окрім того, він збирав гербарії, багато працював у Карпатах – фотографував тамтешні рослини і привозив їх до свого саду.

Тадеуш Вільчинський зі студентами (1950 рік)

Коли почалася Друга світова війна, то в будиночку в ботанічному саду, який майже через сто років стане кабінетом Гулька, Тадеуш Вільчинський переховував деяких євреїв-професорів, а також родичів своєї дівчини, яка так і не стала його дружиною.

У цьому приміщенні, окрім студентських лабораторій, нагорі є шафи із таємною засувкою та сховком за ними. Саме там, найвірогідніше, і ховав Вільчинський євреїв під час війни.



Уже після війни Тадеуш став професором і першим деканом фармацевтичного факультету Львівського медуніверситету.

«Він був  справжнім вченим й ентузіастом. Тадеуш Вільчинський високо цінував ботаніку, попри все інше. Це була його любов, він так відчував життя», – такі спогади збирає про Вільчинського польський культуролог Кшиштоф Дуда, який пише про львівського ботаніка книгу.

Дуда розповідає, що Вільчинський працював у ботанічному саду та університеті до 1963 року. Він пішов, бо виявилось, що сад, який поляк закладав з великими науковими цілями, університет підтримувати не хотів – ні матеріально, ні морально. Водночас орієнтовно в ці ж роки територія саду починає різко зменшуватися. Колись куплену Вільчинським територію для ботанічного саду вже радянський медичний університет починає забудовувати гуртожитками та новими корпусами. Ботанічний сад повільно, але впевнено втрачав свої гектари.

Решту життя Тадеуш Вільчинський прожив у своєму другому будинку на вулиці Черемшини, який знесли у 2016 році. Поховали видатного науковця, який помер у 1981-му, на Личаківському цвинтарі.

Ростислав Гулько згадує, що після смерті професора сад почав ще більше занепадати.

«Ми найбільші вороги самі собі», – каже він.

У кінці XX століття сад втратив не лише гектари, але й велику кількість цінних видів рослин, які колись звозилися з усього світу.

Читайте також: Як змінилися фонтани Львова упродовж ста років. Фото до і після

Чому сад під загрозою зникнення

До приходу нинішнього директора велика частина колекції Вільчинського вже була знищена, а з шести гектарів саду залишилося лише півтора. Відновлювати територію Ростислав Гулько взявся разом зі студентами. Тепер на практику сюди приходять не лише з медуніверситету, а й з «Львівської політехніки», Лісотехнічного університету, а також з університетів Івано-Франківська і Тернополя. Такий спеціалізований ботанічний сад лікарських рослин в Україні лише один. І він у Львові.

«Сад наш за площею малий, зате за кількістю видів великий», – хвалиться директор. – «Тут є 1200 видів декоративних, лікарських та навіть біблійних рослин. Останніх – орієнтовно 80 видів. Для порівняння, у Чернівцях відкрили сад біблійних рослин, але там їхня кількість значно менша».

У Львові є ще один університетський ботанічний сад з багатою колекцією рослин – в ЛНУ ім. І.Франка. Але Гулько зазначає, що їх не можна порівнювати.

«Різниця не лише у віці, а й у території самого саду. По-перше, в ЛНУ сад набагато більший, а по-друге, на його утримання йде багато коштів», – каже він.

На цей ботсад виділяють кошти з бюджету медуніверситету. Але найчастіше директор змушений просити, щоби для саду купили хоча б півмішка добрив.

Кшиштоф Дуда розповідає, що в польських університетах кожен факультет чи інститут має окремий «науковий бюджет». Ці гроші вкладають в інновації та наукові дослідження. Якби в Україні була така система, то ботанічний сад міг би фінансуватися з такого бюджету, адже тут не лише роблять лабораторні роботи чи заготовляють інгредієнти для різних ліків, але й пишуть дисертації.

«Такий сад неможливо оцінити фінансово, бо кожна рослина тут цінність», – говорить Гулько.

Наразі штат ботанічного саду нараховує декілька людей: агроном, кілька робітників, директор. І собака. Гунько зазначає, що при такому штаті та площі мати заробіток від саду та утримувати самих себе неможливо: «По-перше, це заборонено. По-друге, для цього треба плантації, а не кілька гектарів».

Територія парку з кожним роком стає все меншою. Якщо дійти до крайньої межі саду, то можна побачити високу гору, яка визначає кінець парку. Насправді ж це не гора, а насип, який з кожним роком стає все вищим. Це на ботанічний сад «наступає» Львівська обласна клінічна лікарня. Гулько пояснює, що таким чином розширюють місця для паркування. Шлях із зеленої оази до парковки лежить якраз через цю гору.

Якщо ж пройти трохи далі, можна помітити, що літерою «г» парк відмежований іншим парканом, уже невисоким. Ставши навшпиньки можна зазирнути за нього і побачити стрілковий тир, розташований на колишній території ботанічного саду. Тепер там стріляють з лука.

Ростислав Гулько продовжує вкладати всі свої сили в розбудову та благоустрій ботсаду. Наступного року в університеті збираються святкувати 90-річчя від моменту заснування ботанічного саду. Тож Ростислав Гулько планує провести спільну з Польщею конференцію, яка проходитиме і в Кракові, і у Львові.

«А з мого кабінету ми зробимо кімнату-музей. Тут же не дарма три кімнати, з'єднані між собою – тут спав, їв, працював та жив Вільчинський», – натхненно розповідає директор і з усмішкою уточнює: «Маю вже навіть табличку».

Ганна Аргірова

Фото авторки

Повна або часткова републікація тексту без згоди редакції заборонена та вважатиметься порушенням авторських прав.

Міські акценти