фото: Facebook

фото: Facebook

Духівники Твого міста. Владика Венедикт про свій вихід із зони комфорту

15947 0
Львівський єпископ, який незабаром очолить Чиказьку єпархію, про проповідування в Facebook, розмови з політиками й бездомними, а також про улюблену сцену з Біблії.

Понад шість років Владика Венедикт (Алексійчук) був єпископом-помічником Львівської архиєпархії. До цього служив у Білорусі та Канаді. Близько десяти років був настоятелем Свято-Успенської Лаври в Уневі. За місяць Владика від’їжджає до Америки, де очолюватиме найбільшу в цій країні Чиказьку єпархію. Нові виклики єпископ сприймає з довірою, бо переконаний: в Унівському монастирі, у Львові та в Чикаго Бог – той самий. Про християнство як вихід із зони комфорту, фейсбук як проповідальницю та релігійність в Америці та Україні читайте в інтерв’ю Tvoemisto.tv.

Преосвященний Владико, ви були єпископом-помічником Львівської архиєпархії понад шість років. З яким настроєм її покидаєте?

Слово «покидаю» дуже відносне. Ми – люди земні, хочемо стабільності, але нам її не здобути. Для мене переїзд до Америки – це не втрата і не надбання, адже Бог той самий і в Чикаго. Я в мирі приймаю цю зовнішню зміну в моєму житті. Богу, якому я служив тут, буду служити і в Америці.

Я переглядала вашу сторінку в фейсбуці та бачила, як багато людей сумують через ваш від’їзд. А за чим сумуватимете ви?

Мій від’їзд в Америку – це не є «останнє цілування» Владики Венедикта, я наразі не помираю (сміється). Тим паче сучасний світ соціальних мереж дає нагоду до спілкування. У житті я ніколи не ставлю крапок, я ставлю коми. Коли повертаюся на свою першу парафію в горах, у селі Бистриця, то почуваюся там добре. Так само не маю відчуття, що я лишив Білорусь чи Канаду, де також служив свого часу. У мене там досі є друзі. Так само і Львів залишиться в мені, а частину себе я лишив у Львові. Якби апостоли колись не пішли проповідувати, ми б досі бігали по лісах, як наші прародичі. Але вони понесли добру звістку, тому ми є тими, ким є. Важливо довіряти Богу. У бізнесі кажуть: виходити з зони комфорту. У цьому вся сутність християнства.

Вам завжди була властива така відстороненість від земних прив’язаностей?

То буддистам властиве бажання відсторонитися від світу, я б не сказав, що це є у мені. Християнство навпаки, найбільш «зматеріалізована» релігія, бо сам Бог приймає людське тіло. Я просто намагаюся служити і освячуватися там, куди Бог мене посилає.

Ми в церкві маємо Святі тайни, однак на мій погляд кожна мить нашого життя також велика тайна. Для мене моє переведення в Америку – це тайна. Чому Бог прагне так зробити? Як він хоче діяти? Можна думати, що Владика Венедикт такий відважний. У Чикаго я був лише раз у житті, і то один день. Це середовище незнайоме для мене. Чиказька єпархія займає 3/4 Америки. Це величезна територія! У Бозі, однак, немає проблем та безвихідних ситуацій. За тим, що діється в моєму житті, я бачу не випадковості, а Господа.

Як ви змінилися за ці шість років служіння?

Я відчуваю, що змінився, але це не «намацальне», цього не поясниш. Якщо ж говорити про практичні аспекти, то я здобув у Львівській архиєпархії колосальний управлінський досвід, мені вдалося налагодити тут командну роботу.

Який ваш рецепт побудови успішної команди?

Найважливішими є два компоненти – взаємна довіра і повага. Бо я переконаний, що однодумців не існує. Це порожні слова, бо різні думки – це добре. Однодумно часто можна зайти у прірву. У нашій команді існували різні підходи, але була довіра один до одного. Ми мали різні позиції, але між нами була повага. Це давало нам відвагу висловлювати свою думку, відстоювати свою позицію, не боячись критики або несприйняття.

Ви почуваєтесь підготовленим до служіння в Чикаго?

Можливо, на початках будуть і невдачі, але Бог має переконання, чому він посилає мене туди. Пригадую, покійний митрополит Володимир Стернюк казав одному священику, коли призначав його на парафію: «Ти, може, не зробиш там нічого доброго, але не зроби, аби було гірше». Так і я буду старатися (сміється).

Ви говорили, що не можна ставити діагноз, не оглянувши хворого. Але все ж, які виклики перед вами стоять в Америці?

Про людину не можна казати, що вона є однозначно доброю чи злою, про країну також. Америка має в собі різні елементи. У США двадцять відсотків людей ходить до церкви. В Канаді – десять, в Україні загалом – п’ять, на Галичині, можливо, також близько двадцяти. Америка – країна релігійна. Там ніколи не було агресивного атеїзму, який існував у Радянському Союзі та в різних проявах був у Європі. Однак сильним серед американців є матеріалізм. Це, напевно, і буде найбільшим викликом. Адже за матеріальними речами ми часто не звертаємо уваги на Бога. Також виклик – величезна територія єпархії. Відстань від парафії до парафії тисячі кілометрів. У таких умовах нелегко, аби громади почувались єдиною Церквою.

У таких обставинах важко познайомитися не просто з громадою, але з людьми.

Сучасні методи комунікації дають різні можливості.

Як ви опановували ці новітні методи комунікації?

Я не «вірю» в фейсбук, я вірю в Бога. Сторінку там зареєстрував випадково, а коли вже розпочав, то мушу тримати марку. Фейсбук – моя проповідальниця, де я можу голосити Євангеліє щодня, окрім неділі. У неділю люди мають іти до храму. У фейсбуці я майже нічого не коментую. Не люблю запитання журналістів – «прокоментуйте». Христос не покликав нас коментувати, але благовістити. Проте в дев’яноста дев’яти випадках я відповідаю на приватні повідомлення. 

Та все ж я не до кінця люблю фейсбук, бо це віртуальний світ. З часом у людей може скластися враження, що там – їхні реальні друзі та однодумці. А це комп’ютер, коробка, плати, дроти, але не реальність. Для мене надзвичайно цінні справжні стосунки.

Втоми від кількості зустрічей і спілкування ви не відчуваєте?

Ви здивуєтесь, але за типом особистості я інтроверт, потребую бути наодинці. Але перебування серед людей також не є для мене тягарем, бо я певний, що кожна людина є даром. Через кожного, кого я зустрічаю в житті, Бог хоче щось до мене промовити, або навіть виразити свою любов.

Ви писали про свою магістерську працю про святого Івана Кронштадського. Він жив в один час з Левом Толстим та мав з письменником багато суперечностей. Перший промовляв здебільшого до простого люду, другий – до інтелектуалів. А до кого вам легше говорити?

Мені однаково комфортно із міністрами і президентами, і з бездомними. Бо і перші, і другі – люди, які були настільки цінні в Божих очах, що Він віддав за них своє життя.

З бездомними  про що говорите?

Я стараюся просто їх слухати. Можна дати їм гроші, але важливіше, аби вони відчули, що важливі для когось. А у спілкуванні з «поважними» я завжди маю короткий вступ – про погоду чи політику, але далі завжди говорю про Бога. Я переконаний, що саме розмов про Бога люди часто потребують. Також я не боюся говорити з людьми, які помирають. Я переконаний, що їх треба готувати до цього. Не маю страху делікатно, але прямолінійно сказати людині про те, що її чекає. Часто в такі моменти відбувається гра ролей: рідні вдають, що людина не помирає, хворий – також. А це фальш. А треба, як Христос сказав, жити в правді.

А з людьми, які сумніваються у вірі, як ви говорите? Приймаєте їх сумніви?

Я ділюся з ними тим, ким для мене є Бог, бо християнство – це не мораль і не цінності, це Євангеліє – Добра новина. Також я намагаюся вслухатися в те, що людина говорить, аби зрозуміти її сумніви. Не сипати готовими фразами з катехезису чи з Євангелія, але почути її. Бо є причина сумнівів, не сумніваються просто так.

Владико, коли ви були студентом медичного училища, ви також вже тоді багато говорили про Бога?

Я думаю, що це був шлях. Я народився у релігійній родині. Мама моя з Галичини, тож мала греко-католицьке коріння, тато – православний з Волині. У ті часи на Волині існувала лише православна церква. Одного разу, коли маму побачили в храмі, вона ледь утрималася на роботі. Тому до церкви ми їхали чимдалі, за три-чотири села, або до міста. Моє життя – це подорож віри, і вона ще не завершена. Якщо ж говорити про медичне училище, то навчання там допомогло мені зрозуміти біль людини, її страждання.

Запорукою доброго життя монаха ви називаєте закоханість у покликання. Закохані можуть говорити годинами про свою любов. Опишіть, за що ви любите студійське монашество?

Цього практично не можна роз’яснити. Чи пояснить хлопець, чому він обрав саме ту, а не іншу дівчину? Спочатку я глибше усвідомив своє християнське життя, тоді відкрив дорогу священства, але й тоді я не зупинявся в пошуках ідеального, поки не зрозумів: монашество – це місце, де я можу найкраще реалізувати свою віру.

Владико, не підважуючи вашої відкритості до інших Церков, хочу поцікавитися наскільки вам легко зрозуміти, пережити віру традиції, не подібній до тієї, яка близька вам?

Кожна людина створена на образ і подобу Бога, тому вона шукає свого творця. Цей пошук у різних культурах та традиціях розвивався по-різному. Тому у світі стільки релігій. Але дві тисячі років тому сталася подія, яку ми досі не можемо до кінця вмістити – Бог предвічний народився, смертю  смерть подолав і нам дарував життя вічне. Я знайшов Христа у Вселенській Церкві, але у своїй культурі та обряді. Це моя найбільша радість!

Владико, а з труднощами та духовною боротьбою як ви даєте собі раду?

У житті кожного святого ми можемо знайти грішні моменти, а у житті грішника – світлі. Питання полягає в тому, що ти у собі розвиваєш. Долати невдачі мені допомагає розуміння, що це лише момент, хоча я впав, але мушу йти далі. Я стараюся не споглядати довго свій гріх, намагаються піднятися, як той іван-покиван, та йти далі. А силу мені дає усвідомлення, що Бог повірив у мене, в те, що я можу жити свято. Мені це розпрямляє груди, бо є хтось, хто в мене вірить.

У вас є улюблений момент чи герой зі Святого Письма?

Я часто розповідаю уривок про Марію та Марту. Для мене це класичний приклад християнина. У чому був феномен Марти – вона хотіла робити те, що сама вважала добром. А Марія сиділа в ногах Христа та пізнала те, що є правдивим. Потім вона могла ще більше служити. Подібний приклад дещо інакше зображений в притчі про доброго самарянина. Троє осіб – священик, левит та самарянин – ішли з храму, на дорозі вони зустріли чоловіка, якого побили розбійники. Для них це був іспит і здав його лише самарянин. Це означає, що інші таки не до кінця пережили зустріч із Богом у храмі. Бо якби зустріли, то побачили б його і в ближньому. Якщо твоя укоріненість у Бозі сильна, це має проявлятися у твоєму житті.

Марія, яка сіла в ногах Ісуса, була відважною. Вона сама взяла на себе право – бути ученицею Христа. У той час це не личило жінкам.

Християнство – це не набір правил, це відкритість на Господа. А Бог кличе різних осіб. Таке ставлення до жінки у Старому Заповіті не означало непошану до неї, просто її покликання було іншим, бо справді тими, хто мав вчитися і навчати, були чоловіки. Але приклад Марії і цілого життя Христа показує, як усе змінюється – не зовнішня ознака має значення, але твоя внутрішня постава до Господа.

Гаслом свого єпископського служіння у Львівській архиєпархії ви взяли слова з Іванового послання «Любі, любімо один одного, бо любов від Бога, і кожен, хто любить, народився від Бога і знає Бога». Яким буде ваше пастирське послання на завершення?

Це слова Августина: коли Бог на першому місці, то все на своїх місцях. Найдорожче авто не поїде без пального. Якщо Бог не буде наповняти нас, у нашому житті не буде змін. Тому я зичу всім відкривати для себе цінність життя з Господом. Хоч ким би людина була: водієм, вчителем, поліцейським, бізнесменом, нехай зрозуміє ту місію, яку Бог перед нею ставить. Нам варто менше займатися Верховною Радою, Президентом чи мером, а більше – собою. Я зичу, щоб ми не просто ходили до церкви, сповідалися, причащалися, але щоб ми робили це свідомо. Бо коли ми будемо зростати в Бозі, це відіб’ється на всіх сферах нашого життя: в подружжі, на роботі, навіть у політиці держави. Так кажуть у традиції Сходу: «перемінися сам, і тисячі біля тебе переміняться».

Розмовляла Надія Калачова,
фото: Facebook

 

Духівники Твого міста

+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!