Нідерландець Йохан Лінер живе у Львові вже десять місяців. Він – тренер Консультативної місії Європейського Союзу з питань взаємодії поліції з громадою. Розповідає, що в перші дні у Львові перед ним постала «проблема виживання»: як купити у крамниці молока, якщо продавець не розуміє навіть англійського milk. Українською Йохан вивчив лише окремі слова, проте спільну мову зі своїми новими учнями – українськими патрульними – знаходить легко, адже справжні поліцейські, за його словами, завжди порозуміються. Tvoemisto.tv поспілкувалось із поліцейським радником і заразилось від нього вірою в те, що нова поліція в Україні справді спроможна стати новою.

Я в поліції сорок років. Раніше після такого терміну тебе відправляли на заслужений відпочинок. Але часи змінюються, тому зараз я маю попрацювати ще шість-сім років. Втім, мені досі подобається моя робота. За сорок років мені довелось займатись різними речами. В нідерландській поліції є багато варіантів: ти можеш розпочати як патрульний, потім стати кінологом, чи знайти себе в кінній або навіть у велополіції. Я починав як патрульний і лише за десять років очолив групу офіцерів патруля. Був період, коли працював охоронцем дипломатів і навіть членів королівської сім’ї. Зараз я старший поліцейський тренер – консультую не простих копів, а їхніх наставників.

Я багато працював закордоном. Провів рік у самопроголошеній республіці Косово, працював також в Угорщині, Бельгії та на Нідерландських Антильських островах у Карибському морі. Був також у Суринамі – це, мабуть,  найкрасивіша країна, яку мені випало побачити. Співпраця з поліцейськими з інших країн дала мені особливий досвід. У Нідерландах, Суринамі, Бельгії та Угорщині я працював у команді, що затримувала небезпечних злочинців. Це не робота для звичайних полісменів. Я мав змогу спочатку відбирати офіцерів до цієї команди, а потім тренувати їх. У Суринамі тренування тривали дев’ять тижнів. Ця країна не така багата, як Нідерланди, і ми не мали ні обладнання, ні навіть приміщення – мусили тренуватись надворі. Коли бракує найнеобхіднішого, мусиш багато працювати над собою.

Тренувати людей з іншої країни цікавіше. Звичайно, ти маєш бути обізнаний із їхньою культурою та історією, але ніколи не знаєш, що саме доведеться вивчити нового, до чого пристосуватись. Деколи я мусив шукати до цих людей зовсім новий підхід. Я завжди був і залишаюсь дуже мотивованим допомагати менш досвідченим, молодим поліцейським. Перш за все тому, що знаю, якою небезпечною може бути ця робота. Якщо я можу навчити їх чогось, що зробить її безпечнішою, це приносить мені задоволення. А люди бачать це й відчувають те саме. Не важливо, чи це український, бельгійський чи іспанський поліцейський: за потреби ви зрозумієте одне одного. Поліцейські – це люди особливого типу. Вони обрали цю роботу, бо хотіли зробити щось для суспільства, допомагати людям, підтримувати закон і порядок. З поліцейськими в різних країнах я швидко знаходив спільну мову, бо ми були на одній хвилі, мали схожі ідеї та мету.

Останні дев’ять місяців я працюю з українськими копами. Більшість часу – саме з патрульними. Всі люди тут дуже молоді, від 22 до 35 років, мають добру освіту та надзвичайно вмотивовані. Дехто мав престижну роботу до поліції, але покинув її, бо вважав своїм обов’язком зробити щось для країни після Майдану. Це мотивує й мене також. Львівські поліцейські також відкриті до нових знань: це видно, коли ми проводимо для них тренінги. Це добре, бо якщо ти відкритий до чогось нового, ти розвиватимешся.

Якщо ти тренер, то маєш перш за все бути зацікавлений у людях, яких тренуєш. Важливим є також уміння добре слухати. Воно необхідне, щоб розуміти людей, яких тренуєш, їхні потреби, те, як вони думають і чого хочуть. А ще в Нідерландах, перш ніж стати поліцейським радником, ти маєш проводити відповідні тренування впродовж двох років. Це пояснюється високими вимогами до поліцейських тренерів, які підвищують стандарти самих поліцейських. Копи беруть приклад із тренерів, наслідують їх. Тому ти маєш бути професіоналом, мати відповідні наслідки та подавати гарний приклад. В Україні ситуація трохи інша, але цього можна було сподіватись, адже патрульна поліція тут діє всього два роки. Вони мають своїх інструкторів, яких я також навчав. Це добрі люди – трохи старші за патрульних, але теж дуже вмотивовані й готові вчитись. Після тренувань майже завжди хтось підходить і запитує щось додатково.

Більшість запитань – про те, як ми вирішуємо ту чи іншу проблемну ситуацію в себе в країні. Нідерландська поліція розвивалась майже сімдесят п’ять років, й завдяки цьому досвіду, навчаючись на власних помилках, ми досягли високого рівня. Коли мене питають про якісь прості, звичні для полісменів речі, я відповідаю, що в Нідерландах ми робимо це в інший спосіб – не обов’язково кращий чи гірший. Я раджу дивитись, як це робимо ми, перевіряти на практиці та самим для себе з’ясовувати, чи це корисно. Я переконаний: коли ти навчаєш дорослих людей, ти не повинен казати, що є добре для них. Слід пояснити, що саме можна зробити в конкретній ситуації, й дати змогу визначитись самим. Я пропоную два чи три варіанти, з яких вони можуть обрати один або спробувати всі. Крім мене, з ними працювали американські, канадські, іспанські тренери, і якщо вони розумні, то візьмуть найкраще з усіх цих тренувань.

Великої різниці між українськими та нідерландськими поліцейськими немає. Ставлення до роботи й мотивація більш-менш однакова. Втім, я думаю, що поліція тут стикається з серйознішими викликами, ситуація в Україні складніша. В Нідерландах вже понад двадцять п’ять років працює концепція community policing, що передбачає співпрацю поліції з громадою. Це означає, що ми робимо спільно все або майже все. Якщо виникає проблема, вона стосується не тільки поліції, а всіх: муніципалітету, власників крамниць, ресторанів тощо. Над вирішенням працюють усі разом. А якщо ви працюєте разом, то дізнаєтесь одне про одного більше – а це сприяє виникненню довіри. За чверть століття нам удалося побудувати довіру між громадою та поліцією.

В Україні ситуація інша. Історія – не мені вам розповідати – свідчить, що раніше поліція тут була інструментом влади. Вона існувала не для того, щоб служити народові, а для того, щоб влада могла чинити тиск на нього. Зрозуміло, що люди не мали довіри до такої поліції. Тепер, після Майдану, коли з’явилась Національна поліція, ситуація змінилась: головне призначення полісменів – служити суспільству. Але, звичайно, люди не забувають історію так швидко. Тому, щоб заслужити довіру людей, поліції знадобляться роки праці. Цей тривалий процес уже розпочався: українські поліцейські зможуть налагодити взаємодію з громадою.

Допомогти побудувати довіру – одна з головних цілей Консультативної місії Європейського Союзу. Наші пріоритети – взаємодія з громадою, громадський порядок, протидія корупції і, звичайно, захист прав людини. Місія працює по всіх регіонах України та має представництва у Києві, Харкові та Львові. В перших двох містах працює два десятки моїх колег, більшість – у столиці. У Львові – сімнадцятеро людей, включно з охороною, адміністраторами, перекладачами, помічниками і так далі. Є двоє тренерів із взаємодії з громадою – я та мій іспанський колега, є двоє юристів із Німеччини, що працюють радниками з правових питань, і тренер із кримінальних розслідувань з Австрії. Ми радимо, тренуємо, а також допомагаємо з обладнанням на всіх рівнях: патрульні, середня ланка і керівництво.

Про те, що відбувалось на Майдані, я знаю з фільму «Зима у вогні». Те, що молодих людей, студентів, побили за мирний протест – це жахливо. Але для того, щоб збудувати демократичну поліцію, не можна одночасно звільнити сотні тисяч поліцейських по всій країні: це може бути дуже небезпечно. Тому я вважаю, що треба розвивати те, що є зараз: нову поліцію. Звичайно, ті, хто вчиняв найстрашніше, мусять бути звільнені. Але є в цій структурі й хороші люди. Зуміти розібратись у цьому всьому – велике випробування.

Це складно – змінюватись: доводиться виходити з зони комфорту. Спроможність змінитись і працювати за новими правилами залежить від конкретної людини: чи відкрита вона до змін. Якщо є мотивація, можна вчитись і пристосовуватись до чогось нового. Думаю, деякі з колишніх міліціонерів мають цю мотивацію, а деякі – ні. Важливо витрачати свій час на тих, хто цю мотивацію має. Але це непроста тема: її не можна вирішити, просто сидячи за столом. На це можуть піти роки, й часом доведеться, роблячи крок уперед, відступати на два назад. Та здаватись не можна: в інших країнах я пересвідчився в тому, що чесна і справедлива поліція – основа розвитку.

Чи надавати поліцейському більше влади? Поліція нова, їй є ще над чим працювати, і перш ніж розширити її повноваження, потрібно зробити її стабільною. Зрозуміло, що поліцейські мають бути добре треновані й обізнані з усіма правовими тонкощами, захищаючи в першу чергу права людини. Але, коли йдеться про взаємодію з громадою, на перше місце виходить комунікація. Важливо пояснити людям, чому це потрібно. Спершу треба навчитись ходити, потім бігти, а потім – перемагати.

Робота поліцейського стресова: чого варті лише нічні зміни. Тіло хоче спати, ти йому цього не дозволяєш, а отже, завдаєш фізичного стресу. Що й казати про психологічні травми: коли виходиш на вулицю, щоб виконувати свою роботу, маєш бути готовим до всього. Люди можуть зневажати тебе й навіть кидати в тебе камінням. Чи, скажімо, коли є жертви аварії, ти повинен повідомити родини загиблих… Надзвичайно важливо, щоб поліцейські вміли давати собі раду в таких ситуаціях. В найближчі місяці ми допомагатимемо працювати над програмою з подолання стресів для українських поліцейських. Подивимось, що вже є, покажемо, що можемо зробити ми: можливо, нам вдасться поєднати зусилля.

Я живу в центрі міста й почуваюсь тут дуже комфортно. Львів – гарне місто, особливо коли говорити про архітектуру й дозвілля. Тут є куди піти. Втім, якщо спитати когось в Нідерландах про Львів, у відповідь почуєте: «Львів? Ніколи не чув про таке місто. Де це?».

Життя тут – певною мірою випробування. В перший день мого перебування у Львові я захотів купити молока. Я не знав, як це зробити, бо не міг пояснити, що мені потрібно, українською мовою. Це насправді просте слово навіть в англійській. Тепер я вже знаю, як це сказати українською. Але маю іншу проблему: є кілька видів молока, тому мені потрібно пояснити, яке саме мені потрібно, і це складно. Зате я знаю, якого кольору упаковка. (Сміється.)

Мені важко вимовити деякі українські слова. Лише деякі. Втім, та сама ситуація в мене з англійською: користуюсь лише простими фразами. Думаю, українську нескладно вивчити, але я занадто лінивий, щоб учити мову. Адже мій пріоритет – щоденне тренування поліцейських. 

Розмовляла Марічка Мишок
Фото Петра Ткачишина