Дорогою від костелу святого Войцеха через старе і нове Знесіння до вулиці Промислової помилуємося сьогодні незвичним видом на Львів з Піскової гори, оглянемо мальовничі вілли старого Знесіння та завітаємо в гості у місто, якому так і не судилося з’явитись.

 

Розпочнемо ж мандрівку з місця, де зупинилися минулого разу – біля маленького костелу святого Войцеха на вулиці Олекси Довбуша. По дорозі до храму вітаємося з суворими левами кам’яниці під номером 16.

Вишуканість цієї кам’яниці не вдалося зіпсувати навіть по-модерному заскленому балконові.

Ще одним цікавим та наразі не до кінця зруйнованим балконом початку ХХ століття можна помилуватися на кам’яниці №9А.

Біля костелу святого Войцеха повертаємо ліворуч та бачимо перед собою невисоку, але досить круту гору. За пісок та пісковики гору прозвали Пісковою, тоді як справжня її назва – гора Лева. У XIV столітті тут був другий замок короля Лева Даниловича, який зруйнували польські війська у 1340 році і після того ніколи не відбудовували.

Лисою цю гору називають тому, що вона була спустошена під час виробітку піску та каменю для потреб Львова протягом століть. Нищення гори у ХІХ столітті зупинив львівський історик Ісидор Шараневич – гору обсадили деревами, але на її вершині нині ростуть переважно чагарники. Тут рідко зустрінеш туристів, тому можна спокійно споглядати неординарні види на місто. Як-от, наприклад, цей вид на костел святого Войцеха з маленького плато на першому рівні гори.

Піднімаємось вище та милуємося пейзажем осіннього ландшафтного парку «Знесіння» …

… та північної частини міста.

По дорозі на вершину гори, яка ще відома як гора Кальварія, бачимо невеличкі скелі, що, наче кряжі, «випирають» з неї.

З вершини гори Лева, яка має висоту 389 метрів над рівнем моря можна помилуватися «з боку» найвищою точкою Львова – горою Високий Замок …

 … та побачити незвичний ракурс на центральну частину Львова, який, щоправда, найкраще виглядає лише рано-вранці.

На вершині гори Лева на початку 90-х років ХХ століття встановлено хрест у пам’ять загиблих у Афганістані львів’ян, що служили у радянському війську.

 

На початку ХХ століття місцевість довкола Лисої гори була дуже популярною серед львів’ян завдяки тому, що з півночі під горою розташовувався найбільший луна-парк (містечко атракціонів) міста. Однак сама гора, як вже згадувалося, століттями залишається малопопулярною та оповитою містичними легендами.

Чимало поколінь львів’ян були переконані, що по ночах тут відбувалися шабаші відьом. З найвідоміших у переказах легенд варто згадати «циганську криницю», яка залишилася у XVII столітті біля підніжжя гори після циганського табору та була знищена через те, що приваблювала міських самогубців після того, як там втопився юнак.

Іван Крип’якевич згадує привид лицаря, про який писали польські газети у 1925 році. Начебто 11 березня 1925 року випадковий перехожий побачив, як з гори під час буревію впала піскова брила, і на її місці з’явився лицар у панцирі та при зброї. Містичності горі додає й історія початку 90-х років ХХ століття, коли на хресті, що на вершині гори, повісився чоловік, і його тіло довго не могли зняти.

Спускаємося донизу дерев’яними сходами, насолоджуючись приємним запахом сосон на східній стороні гори.

   Спустившись на вулицю Довбуша, повертаємо вліво та через кілька метрів бачимо ще одні сходи. Спускаємось ними і одразу потрапляємо на старе Знесіння – вулицю імені митрополита Василя Липківського, яка до 1916 року так і називалася – Знесіння.

Будинків тут небагато, але одразу привертає увагу двоповерхова сецесійна вілла з мансардою у швейцарському стилі, збудована тут на початку ХХ століття.

До приєднання села Знесіння до Львова у 1931 році ця вулиця була межею міста. Відповідно, найцікавіші її будиночки увібрали риси як міської, так і сільської забудови – як-от ця двоповерхова вілла з нетинькованої цегли у стилі історизму …

… чи будиночок навпроти у дворковому стилі, що постав тут у 20-х роках ХХ століття.

Вулиця Липківського виведе нас до водонапірної вежі колишнього склозаводу на вулиці Заклинських, яка є гарним прикладом промислової архітектури початку ХХ століття.

Минаємо вежу та прямуємо вулицею Заклинських на північний схід, минаючи ландшафтний парк «Знесіння» з озером та старий цвинтар села Знесіння із новою будівлею монастиря Сестер Святого Священномученика Йосафата, до найцікавішої пам’ятки Старого Знесіння – маленького, але величного білокам’яного храму Вознесіння Господнього, що розташований на височині та добре помітний з усіх боків.

Ця церква, яку можна вважати окрасою східних околиць Львова, постала тут у 1901 році на місці дерев’яної церкви Вознесіння. Автором її проекту є український архітектор Владислав Галицький, що поєднав у ній риси неороманіки та неоготики.

Навпроти церкви Вознесіння Господнього бачимо оригінальну віллу Завадовичів, яку нещодавно мало не знищили забудовою. Цю нововідкриту пам’ятку архітектури вдалося зберегти лише завдяки протестам громади. Наразі неповторним стилем побудованої у 1902 році чи не першої цегляної вілли Старого Знесіння ще можна милуватися.

Повертаємось назад вулицею Старознесенською – до її першого повороту направо. Звертаємо на дорогу без покриття та йдемо на північ, споглядаючи цікаві будиночки першої половини ХХ століття, що заховалися поміж зелені та квітів.

Дорога поміж будиночків, що переходить у вулицю Балкову, виводить нас до високого пішохідного моста через залізничну колію Львів-Красне, яка розділяє район на Старе і Нове Знесіння.

Піднявшись на міст, бачимо мальовничі пейзажі Старого Знесіння,

а вдалині справа від залізничної колії – невисоку гору Баба Род. Вона знаменита тим, що колись була духовним центром давніх слов’янських поселень, що існували тут ще у 4-му тисячолітті до нашої ери. Археологічні розкопки, що тривали тут у різні періоди, підтвердили як існування поселень довкола Знесіння, так і давнє городище та язичницьке капище безпосередньо на горі Баба Род.

Йдемо далі пішохідним мостом через колію Львів-Красне, яка ділить район на Старе і Нове Знесіння …

… та виходимо на Нове Знесіння, багате цікавою архітектурою першої половини ХХ століття.

Одразу за мостом привертає увагу оригінальна наріжна кам’яниця початку ХХ століття на перехресті з вулицею Белзькою …

… та наріжна кам’яниця із нетинькованої цегли навпроти, яка, щоправда, відноситься вже до вулиці Белзької.

На кам’яниці збереглася номерна табличка з колишньою назвою вулиці Белзької польською мовою – тоді це була вулиця Рогожевського.

Навпроти цих кам’яниць бачимо цегляні вілли першої половини ХХ століття.

Проходимо вперед вулицею Ковельською та повертаємо наліво на головну вулицю Нового Знесіння, яка у бутність цієї місцевості селом носила назву Собєського, а після приєднання до Львова у 1933 році отримала назву Новознесенської.

Вулиця має чимало прикладів еклектичної забудови 1930-х років, які збереглися, незважаючи на численні перебудови. Наприклад, цей будиночок із вежею, в якому знаходиться дирекція регіонального ландшафтного парку «Знесіння»,

А також найцікавіші будиночки вулиці – три сецесійні кам’янички початку ХХ століття.

Маловідомою перлиною Нового Знесіння є будиночки на прилеглій вуличці Алішера Навої в оригінальному конструктивістському та сецесійному стилях.

Наприкінці вулиці Новознесенської виходимо до відомої львів’янам та туристам «Фабрики повидла» - оригінальної будівлі фабрики спиртових напоїв «Корнік і син», яка вже була героєм попередніх мандрівок «Нетуристичного Львова».

Навпроти «Фабрики повидла» з вулиці Новознесенської бачимо оригінальний силует одного з будинків теж згаданої в попередніх мандрівках колишньої фабрики Бачевських.

З вулиці Новознесенської виходимо на вулицю Богдана Хмельницького – до вже знайомої кам’янички з одноруким атлантом на Підзамчі.

Хоч ми вже й бували на Підзамчі, пропоную продовжити прогулянку місцями, що були обділені увагою. Це насамперед архітектурний ансамбль кам’яниць пізньої сецесії, споруджений у 1908-1910 роках для виноторговця Лейба Кремпнера,

та вулиця Волинська, якою ще наприкінці ХХ століття їздив трамвай. Найвишуканішим будинком цієї вулиці є збудована у 1910 році триповерхова кам’яниця з великою брамою, багатим сецесійним декором та вікнами-«очима» на фронтонах.

 

Широка брама-арка будинку веде у велике прохідне подвір’я, що колись мало стати пасажем Віца (Якуб Віц був першим власником цих будинків).

 

З цікавинок вулиці Волинської варто відзначити вишукану браму з орнаментом по боках у будинку №7,

 

вузький прохід між будинками шириною приблизно 1 метр, який можна за правом назвати найвужчим провулком Львова (він вужчий навіть за вулицю Вузьку),

 

а також ковану браму будинку №27 з оригінальними гербами над нею.

 

За наріжною кам’яницею виходимо на вулицю Промислову, де милуємося оригінальним ліхтарем та вишуканою віллою поруч.

 

Далі рухаємося у бік трамвайного депо №2, корпуси якого спорудили у 1908 році за проектом Яна Богуцького. На жаль, всю їхню красу можна побачити лише зсередини, тому минаємо високу огорожу депо та одразу за нею повертаємо наліво у непримітний провулок між огорожами промислових територій. Пройшовши трохи вперед, бачимо вишукані чотириповерхові кам’яниці. Це житлові будинки, що були споруджені у 1910-1912 роках для працівників львівського міського трамвая фірмою Владислава Дердацького та Вітольда Мінкевича.

 

Будинки оздоблені барельєфами із зображеннями птахів між вікнами другого і третього поверхів.

 

Крім вишуканого дизайну, будиночки мають ще одну історичну особливість. Саме вони мали стати основою для створення нового житлового району Габріелівка, що був так названий на честь власників фільварку XVII століття в цій місцевості – родини Габріеллі. Концепцію забудови розробив відомий на той час урбаніст Ігнацій Дрекслер, а простягатися район мав аж до нинішньої вулиці Жовківської. Мікрорайон мав стати «містом у місті» з власною площею Ринок, оточеною будинками з аркадами. Однак реалізації цих планів завадила Перша світова війна, а після неї будинки львівських трамвайників були затиснені промисловою забудовою та опинилися на «острові»-тупику.

 

Повертаємося на вулицю Промислову та завершуємо нинішню мандрівку біля будинків Нової міської різні – колишнього м’ясокомбінату. До речі, до 1950 року вулиця Промислова так і називалася – вулиця Нової Різні. Нова міська різня була побудована у 1901 році та складалася аж із 40 будинків. До наших днів дійшли два будинки з червоної цегли, прикрашені головами худоби – будівлі до 80-х років ХХ століття використовувалися як адміністративний корпус та прохідна м’ясокомбінату.

 

 

Віктор Гальчинський, фото автора

Історичне середмістя, що збереглося з XVI століття, велична Львівська Опера, вишукані церкви та собори давно стали туристичними візитівками Львова. Та перлинами Львова є і багато фантастично гарних вілл, старовинних будинків та природних пам’яток, які збереглися як поруч з популярними туристичними місцями, так і у віддалених куточках міста. Наш проект ставить за мету показати маловідомі цікаві місця старовинного Львова, зібрати інформацію про них в одному місці за допомогою сучасних технологій та привернути увагу до проблеми збереження ще багатої архітектурної спадщини міста та належної її охорони.

Проект створено за підтримки компанії «Ваш Дім» та житлового комплексу Villa Magnolia Spring – унікального житлового комплексу, головною особливістю якого є концепція сучасної європейської архітектури через вдосконалення давніх традицій будівництва у Львові польського та австрійського періоду.

Повна або часткова републікація тексту без згоди редакції заборонена та вважатиметься порушенням авторських прав.