Фото: Віктор Гальчинський

Фото: Віктор Гальчинський

Нетуристичний Львів: пивний сад, відьмин будинок та вермут «Квіти Погулянки»

7267 0
Tvoemisto.tv зазирає у тінь Погулянки: колись цей гай засадив буками литовський меценат. Тутешні джерела колись були головним джерелом води у львівському водогоні. А у ХІХ столітті цей район був улюбленим місцем для розваг та відпочинку серед львів'ян.

Нинішня мандрівка цікавими місцями маловідомого Львова зосередиться на лісовій оазі посеред міста – Погулянці, яка ще у ХІХ столітті була одним з улюблених місць відпочинку львів’ян та місцем містичних легенд. Зараз, незважаючи на інтенсивну забудову, вона все ще зберігає свої таємниці, які не підвладні часу.

Назву «Погулянка» привіз зі столиці Литви, Вільнюса, відомий адвокат та меценат Францішек Венглінський, який у 1810 році придбав собі цю околицю міста та засадив узгір’я буками. Після цього гай спочатку називали «Ліском Венглінського», а потім Францішек збудував тут палацик, який і назвав Погулянкою. Сама місцевість відома ще з XVII століття, коли на її землях львівський бургомістр Ян Аттельмаєр розселив селян-орендарів та заснував пасіку, відому як «Аттельмаєрівська пасіка».

Знайомитися з цим цікавим районом розпочнемо з місця завершення попередньої екскурсії – з перехрестя вулиць Левицького, Студентської та Мечнікова.

Саме тут у 70-х роках минулого століття розташовувалася унікальна інженерна атракція – трикутний розворот трамваю №7. Він утворився через ліквідацію трамвайного руху вулицями Зеленою, Дніпровською та Левицького, через які проходив один з перших львівських трамвайних маршрутів Янівська рогатка – Личаківський цвинтар. У результаті скорочення лінії «сімка» для розвороту мала виконати складні маніпуляції: спочатку заїхати на «старий» шлях на Левицького під нинішній будинок російського консульства, а далі перевести стрілку і їхати заднім ходом в напрямку Погулянки, де на розі з Мечникова була кінцева зупинка для посадки пасажирів. Так тривало до 1988 року, коли завершилося будівництво трамвайної лінії до межі лісопарку «Погулянка» на вулиці Вахнянина.

Йдемо вздовж колії трамваю та милуємося ліпниною з квітами на двоповерховій віллі на Левицького, 107, яка є пам’яткою архітектури місцевого значення.

…та доходимо до останнього будинку непарного боку вулиці Левицького – вілли з левами на вікнах, у якій зараз розміщено кризовий центр «Діти вулиці».

Далі дорога до Погулянки розділяється: трамвай їде вулицею Анатоля Вахнянина, а правіше відгалужується вулиця Погулянка. Нею ми й підемо.

Унаслідок інтенсивної житлової забудови ХХІ століття вулиця Погулянка, на жаль, виглядає не так затишно, як ще 25 років тому, але подекуди зберегла привабливі вілли початку минулого століття.

Посеред нової малоповерхової та багатоповерхової забудови на вулиці збереглися кілька вишуканих будинків – одноповерхова вілла 1909 року…,

…оригінальна триповерхова кам’яниця під розлогими ялинами,

рожева вілла під номером 25…

…та раціоналістичний будинок із вежею з вікном та скульптурою монаха з дитиною.

Скульптура монаха дуже цікава і давня, але жодної інформації про неї нема – судячи зі стилю, можна припустити, що колись вона прикрашала одну з давніх церков Львова.

Одразу ж за «будинком з монахом» розташована ще одна масивна вілла, за якою, власне, і починається справжня Погулянка, що виросла з «Ліска Венглінського».

Навпроти цієї вілли видніється модерна будівля Центру творчості дітей та юнацтва Галичини – колишнього міського Будинку піонерів, який збудували у 1984 році. Як і раніше, у цьому великому міському позашкільному закладі освіти працює чимало дитячих гуртків та творчих колективів.

Якщо минути головний вхід палацу та звернути ліворуч у прохід під ним, то побачите ставок, на якому влітку можна плавати на човнах. Зараз зі ставка спустили воду для очистки, а влітку тут досить глибоко.

Ще один ставок, з’єднаний із ставом біля палацу трубою, розташований у ботанічному саду Львівського національного університету імені Франка. Сад утворився на базі парку з екзотичними рослинами у колишньому маєтку воєводи, графа та колишнього маршалка Галичини і Володимерії Ігнатія Цетнера. На початку ХХ століття частину маєтку Цетнера під ботанічний сад університету викупив уряд. Тут немає пам’яток архітектури, але є чимало цікавих рослин. Особливо гарний ботанічний сад навесні, коли яскраво цвітуть рододендрони та інші екзотичні квіти.

Праворуч від ставка є два джерела, закуті у кам’яні «напівгроти».

Це лише невелика частина джерел Погулянки, які нині живлять ставки. Колись вони не тільки давали воду притоці Полтви – Пасіці, а й були основним постачальником води у давній міський водогін, що йшов аж до фонтанів-криниць на площі Ринок. Підтвердженням цього є давній грот-водозбірник, розташований в лісі одразу за Центром творчості дітей та юнацтва Галичини.

Читайте також: Нетуристичний Львів. Монастирський став, готичний палац та дім для жебраків

Це єдиний грот, який залишився від цілої системи водозбірників для давнього міського водогону, що був збудований у 1407 році німцем Петером Штетчером. У 1839 році (саме ця дата вибита на камені склепіння) давній грот з ламаного каміння оздобили фасадом із рельєфами морських німф-нереїд у вигляді напівжінок-напівриб, які тримають у руках дари моря. На жаль, нині права частина водозбірника зруйнована, а німфа безслідно зникла. Натомість з лівого боку рельєфна німфа-нереїда ще існує, хоча й добряче поруйнована.

Ліворуч від гроту бачимо непримітну лісову дорогу, яка веде на справжній хутір посеред лісу. Це колишній фільварок Сестер Бенедиктинок Вірменських, на якому збереглася невеличка церква-капличка. Цей храм, збудований у неороманському стилі у 1897 році, у 1998 році був відреставрований та нині функціонує як греко-католицька церква Матері Божої Неустанної Помочі.

Із розташованим поруч будинком, який зараз функціонує як житловий, пов’язують одну містичну легенду. Нібито колись давно жила тут вродлива жінка, яка на вигляд мала років 30 і ніколи не старіла. У неї закохувалося чимало чоловіків, які після зустрічей з нею швидко втрачали силу і зникали. Таємницю розгадав лікар, який спочатку не зміг зрозуміти дату її народження – за даними книги реєстрації, жінка мала мати 80 років. Пані намагалась причарувати й лікаря, але, не дочекавшись взаємності, швидко постаріла і згасла, а чоловіки Погулянки були врятовані. Зараз будинок поруйнований, але збереглися дерев’яні елементи козирка при вході.

За фільварком у лісі повертаємо праворуч й виходимо на головну алею парку Погулянка, головним елементом якої є каскад із трьох ставків.

Облаштовані у 40-х роках ХХ століття ставки є штучними, але відзначаються чистою і прозорою водою, яка надходить сюди із місцевих джерел.

Повертаємося центральною алеєю у бік центру міста, аби вийти до місця, на якому, власне, і був палацик «Погулянка» адвоката Венглінського. Пізніше на цьому місці був об’єкт, який, власне, і робив Погулянку улюбленим місцем відпочинку львів’ян у ХІХ столітті – пивний ресторан-сад Йогана Дістля, який викупив Погулянку у 1821 році від спадкоємців Венглінського. Біля ресторану був ставок, де можна було поплавати на човні. Так тривало до 1848 року, коли помер Йоган Дістль, а Погулянка від його спадкоємців дісталася Йогану Кляйну. Він осушив ставок, розібрав старий ресторан та збудував броварню, пиво з якої довгий час вважалося найкращим у Львові.

Після Другої світової війни, у 1948 році, на базі бровару Кляйна збудували винзавод «Укрвино», який довгий час славився вермутом «Квіти Погулянки» та оригінальними винами та настоянками.

У середині 90-х років минулого століття виробництво зупинилося. На початку 2000-х років завод відновив роботу і навіть приймав туристичні екскурсії, а поруч із заводом, як і сто років тому, працювало кафе. Зараз завод зруйновано, а подане вище фото вже є історичним – воно було зроблено восени 2017 року незадовго до пожежі, яка вщент знищила головний корпус заводу.

Нині єдиною пам’яткою про виноробство на Погулянці є виконана на плитці композиція з сценами з виробничого процесу радянських виноробів.

Поруч на землі можна побачити етикетки, які вже ніколи не будуть наклеєні на пляшки.

Ще одним артефактом, що нагадує про промислове минуле Погулянки, є «брама в нікуди» – дві кам’яних колони, об’єднані металевим арковим елементом. Це колишня в’їзна брама на фабрику-цукерню Майсона, де у ХІХ столітті додатково до пива, пирогів та смажених курчат Кляйна можна було поласувати надзвичайно смачним морозивом на десерт.

Повертаємося у бік вулиці Левицького через вулицю Вахнянина, якою їде трамвай. Цікавих пам’яток тут практично немає, за винятком старої вишуканої вілли під номером 15, яка після «реконструкції» може претендувати на місце у топ-10 спотворених будинків Львова.

Минаємо вулицю Погулянка та, не доходячи до перехрестя з вулицею Мечникова, повертаємо ліворуч на вулицю, що зараз носить ім’я репресованого радянською владою Перемиського єпископа Йосафата Коциловського, який помер у радянських таборах у 1947 році та був визнаний Папою Римським Іваном Павлом ІІ священномучеником. Єдиною окрасою цієї вулиці є помпезний будинок, збудований у 1911 році за проектом архітекторів Генрика Заремби та Юліана Пінкерфельда.

Горішня частина будинку оздоблена п’ятьма алегоричними барельєфами, які представляють історію людства: «Транспорт», що зображає залізничника, шофера і пілота,

«Праця і мистецтво»,

«Давні цивілізації» (Єгипет, Греція, Рим), «Прометей»

та «Музи».

Піднімаємося догори сходами поруч із будинком та милуємося сусідньою кам’яницею з оригінальним аттиком.

Проходимо через тунель у новому будинку, повертаємо вліво та потрапляємо у цікавий та затишний мікрорайон міжвоєнного періоду ХХ століття – Квітківку.

На одному з будинків короткої вулички Марії Слободівни збереглася адресна табличка з польською назвою вулиці – Павліковського бічна.

Підходимо до чарівної вілли, яка подарувала назву Квітківці – постсецесійного будиночка, що постав тут у 1910 році за проектом Генріха Олеана для місцевої дідички Софії Квятковської.

Серед будиночків цього затишного закутка варто відзначити кам’яницю, в якій жив відомий львівський поет Ростислав Братунь.

А також цікавий раціоналістичний будинок 1930 року.

Ще тут розташована вілла 1908 року із червоної цегли з вежею, збудовану за проектом Міхала Домбровського для Ядвіги Келерової із оригінальним будиночком у подвір’ї. Ця вілла, щоправда, вже належить до вулиці Зеленої.

Ця мандрівка завершиться на вулиці Зеленій біля будинку навпроти – кам’яниці №88, що була споруджена у 1932 році за проектом архітектора Домініка Вуховича для Польського братства доброї смерті при костелі Марії Сніжної. У радянські часи тут був кінотеатр, а з 1997 року тут працює нічний клуб Picasso.

У 2009 році на замовлення власників перед входом до закладу був встановлений пам’ятник знаменитому художнику Пабло Пікассо авторства Володимира Цісарика, який зобразив іспанського художника у  шортах. Пам’ятник так і називають: «Пікассо в трусах».

Віктор Гальчинський

фото автора

Історичне середмістя, що збереглося з XVI століття, велична Львівська Опера, вишукані церкви та собори давно стали туристичними візитівками Львова. Та перлинами Львова є і багато фантастично гарних вілл, старовинних будинків та природних пам’яток, які збереглися як поруч з популярними туристичними місцями, так і у віддалених куточках міста. Наш проект ставить за мету показати маловідомі цікаві місця старовинного Львова, зібрати інформацію про них в одному місці за допомогою сучасних технологій та привернути увагу до проблеми збереження ще багатої архітектурної спадщини міста та належної її охорони.

Проект створено за підтримки компанії «Ваш Дім» та житлового комплексу Villa Magnolia Spring – унікального житлового комплексу, головною особливістю якого є концепція сучасної європейської архітектури через вдосконалення давніх традицій будівництва у Львові польського та австрійського періоду.

Повна або часткова републікація тексту без згоди редакції заборонена та вважатиметься порушенням авторських прав.

Нетуристичний Львів