Олександра Сладкова з Інституту просторового розвитку провела для «Твого міста» екскурсію вулицями, які мають стати пішохідними.

Центр Львова хочуть оточити пішохідним кільцем. Керівниця відділу урбаністики Інституту просторового розвитку Олександра Сладкова організувала для Tvoemisto.tv екскурсію майбутніми прогулянковими зонами та розповіла про особливості кожної з них (далі – пряма мова).

Громадські простори та пішохідні вулиці міста мають формувати мережу. До прикладу, зараз приємно перейтися спочатку Кривою Липою, а потім, перетнувши вулицю Січових Стрільців, потрапити на пішохідну Курбаса. Це система «оаз», своєрідний променад.

Ідеальний варіант, коли з будь-якої вулиці за п’ять хвилин можна дійти до нового відпочинкового простору. Ми напрацювали концепцію розширення пішохідних кварталів довкола нинішнього центру. Втілити ідею можна буде паралельно із запровадженням малого транспортного кільця та появою підземних паркінгів, адже ці вулиці – занадто цінна територія, щоб їх використовувати як банальну парковку.

Наш маршрут розпочнеться на розі вулиці Друкарської і площі Данила Галицького, пройде через вулиці Вічеву, Сніжну, Рибну, площі Звенигородську і Старий Ринок, повз ринок «Добробут» та Оперний театр – до Фурманської, Курбаса, Дорошенка і площі Маланюка, а завершиться на вулиці Нижанківського.

Вулиця Друкарська та площа Данила Галицького

Перехрестя, на якому ми зараз стоїмо, – за одну хвилину ходьби від площі Ринок. З першого погляду здається, що тут закінчується пішохідна зона, а далі немає нічого цікавого.

Насправді ж, якщо перейти вулицю Гонти,  ми відразу потрапляємо у старе княже місто. Нагадаю, що площа Ринок і сучасне місто в мурах – це польська забудова, а набагато давніші споруди є на Підзамчі. Звідси ми бачимо район так званого ближнього Підзамча. Якщо ж подивитися між машинами, помітимо одну із веж унікального монастиря бенедиктинок на вулиці Вічевій.

(фото можна гортати)

 

Вулиця Вічева та монастир бенедиктинок

На польських картах це місце називалося Plac Benedyktyński (площа Бенедиктинська). Територія має форму квадрата, але через запаркованість це майже непомітно. Простір варто упорядкувати та реорганізувати, аби він знову став площею.

На польських картах я бачила, що тут мала проходити трамвайна колія. Тоді б дорогу розширили, а будинків, які зараз тут є, могло б і не бути. Добре, що трамвай таки пішов вулицею Богдана Хмельницького, а цей район лишився тихим і спокійним. Сюди заходить мало туристів, зате в будинках мешкає чимало львів’ян. Для нас дуже цінно, коли місцеві мешканці лишаються у своїх домівках, адже зі старого міста більшість уже переїхала.

Під час розширення пішохідних зон важливо стежити за тим, щоб територія розвивалася гармонійно. Загрозливим сигналом є виїзд мешканців і збільшення кількості квартир для винайму. Перші поверхи зазвичай в таких випадках переходять у комерційну нерухомість. Контролювати це можна жорстким регулюванням літніх майданчиків та режиму роботи закладів. У Німеччині, наприклад, не можна закрити аптеку і відкрити ресторан. Аптека, продуктовий магазин та інші важливі для місцевих мешканців об'єкти мають лишатися.

Монастир бенедиктинок разом зі старими будинками довкола створюють унікальний замкнений простір. Є дилема: з одного боку, хочеться показати ці місця якомога більшій кількості людей, а з іншого, важливо зберегти тутешню автентичність і неповторність.

 

Вулиця Сніжна

Затишне і добре озеленене місце, що рідко трапляється на таких вузьких вулицях. Вона фактично вже є майже пішохідною. Бачимо одну смугу руху, якою машини їдуть нечасто. Вулиця ніби створена для того, щоб гуляти і милуватися. Найвідомішою пам’яткою тут є колишній костел Марії Сніжної (зараз Церква Матері Божої Неустанної Помочі).

Площа Звенигородська та вулиця Рибна

Частина фасаду костелу Марії Сніжної виходить сюди. Площа доволі велика і простора. Поряд є «Будинок органіста», нещодавно оновлений. Зараз територія використовується здебільшого для паркування. Водночас мешканці пробують зробити її зеленішою і комфортнішою, відновити квітники. Раніше на газонах, де зараз стоять автівки, росли розкішні квіти.

На вулиці Рибній є невеликий сквер та будинок у дуже поганому стані. Раніше з нього хотіли зробити музей ляльки. Ідея хороша: це місце могло б стати ще однією точкою притягання для львів’ян.

Площа Старий Ринок

Саме тут були перші ринки у давньому місті. Від цього походить і назва площі. Також наприкінці ХІХ і в першій половині ХХ століття тут була величезна синагога Темпель. Ця визначна будівля згоріла під час Другої світової війни, але лишився її фундамент.

Площа зараз є однією з найбільш деградованих та нагадує суцільну парковку. Виникає питання: що на цьому місці має бути, якщо раніше тут був сакральний об’єкт, пам’ять про який варто зберегти? Тож це не просто територія, на якій можна перекласти плитку, зробити газони, забрати тополі і посадити, наприклад, яблуні. Потрібен набагато ґрунтовніший підхід.

Ще одна проблема: вхід до площі перегороджують кіоски. Якщо стояти на вулиці Богдана Хмельницького, то її вже зовсім непомітно за ними. Поки територія є непрохідною і некомфортною, тут відпочиватимуть здебільшого маргінальні групи.

Площа біля костелу Марії Сніжної

Спустившись сходами перед церквою, ми опиняємося на площі поруч із вулицею Богдана Хмельницького. Зверху біля храму є дуб, якому двісті років. А знизу ми нещодавно посадили молоде дерево. Пригадую, тоді вийшов мешканець і почав питати: «А що це ви садите? А чия це ідея?». Ми вже очікували на протести і скандали, а він каже: «Ну і слава Богу, що хтось щось садить! Я буду це дерево поливати». І поливає нашу сакуру, як обіцяв.

Перейшовши вулицю, минувши драматичний та оперний театри, потрапляємо в іншу частину центру – на вулицю, яка з’єднує проспект Свободи і Городоцьку.

Вулиця Фурманська

Вулиця дуже цікава та має низку особливостей. Зараз, наприклад, ми в 50 метрах від великого затору на вулиці Городоцькій. Проспекти Чорновола та Свободи теж обтяжені транспортом. Водії могли б скорочувати шлях, об’їжджаючи Фурманською, однак тут бачимо лише одне авто на 20-30 секунд. Можна зробити висновок, що вулиця зараз не є дуже важливою для руху. Натомість пішохідний трафік тут помітно переважає. Звісно, можливість проїзду та одну смугу тут варто залишити.

На Фурманській є помітний контраст ширини. Є вузькі ділянки, де припарковані автівки пішоходи мусять обходити проїжджою частиною. Також є і просторі частини, які можна використати для цікавого дизайну. Наприклад, організувати цілі групи дерев чи лавок – вулиця це дозволяє.

Вулиця унікальна ще й тим, що два локальні бізнеси – готелі «Асторія» та «Опера», що поблизу, – самі звернулися з пропозицією зробити її пішохідною. За кошти першого тут раніше зробили ремонт: поклали гранітну плитку і бордюри, базальтову бруківку. Тепер тут варто вирішити кілька проблем, аби вулиця функціонувала добре і все було на своєму місці: автівки – на паркомісцях, пішоходи – на тротуарах, а рух – на проїжджій частині. Ще є будинки в аварійному стані, у яких досі мешкають сім’ї. Для інвесторів ці споруди не привабливі. Це проблема, яку теж доведеться вирішувати.

Ще одна родзинка вулиці – будівля колишньої ткацької фабрики. За часів Австро-Угорщини тут був банк. Це п’ять поверхів із високими стелями. Посередині є сходи і ліфт, а приміщення довкола них мають круглу форму. Нічого подібного я ще не бачила. Хотілося б, аби ця будівля знайшла свою корисну громадську функцію. Як на мене, це ідеальний простір для коворкінгів, інноваційної бібліотеки, великих офісів.

 

Вулиця Михальчука

За моїми спостереженнями, дуже мало львів’ян знає про цю вулицю. Проте, для тих, хто тут живе чи таки про неї знає, вона служить за паркувальний майданчик, а хідники вже давно втратили свою функцію.

Колись на цьому місці був, можливо, навіть критий торговий пасаж, подібний до колишнього пасажу Міколяша між вулицями Коперника та Вороного. Тут є високі стіни, які дозволяють відновити накриття, але зараз більше цінують відкриті простори.

На місці між будинками, де зараз є котельня, раніше, ймовірно, був прохід. Інший її фасад виходить на вулицю Курбаса. Можливо, коли зміняться технології і система опалення буде іншою, котельню приберуть, а прохід відновлять. Так удасться зв’язати ще дві ланки пішохідного кільця. А поки що через проспект Свободи перейдемо через пішохідні Курбаса, Криву Липу – аж на вулицю Дорошенка.

Простір на Дорошенка

Зараз площу ремонтують. Її мають відкрити до 14 жовтня. Цього року тут з’явилися нові орендарі – ветеранська ресторація «Патріот», яку заснували ветерани війни на Донбасі. Зараз ми з ними вирішуємо, як озеленити простір, також збираємо ідеї для муралу на великій стіні будинку №7. Власники закладу хочуть бачити тут зображення, яке розкриватиме тему патріотизму. Одним із варіантів для оформлення є зображення на цій стіні Героя України Василя Сліпака.

Згідно з рішенням комісії з безпеки дорожнього руху ЛМР, яке ще не вступило в дію, цей квартал до повороту на вулицю Банкову буде оголошено пішохідною зоною. Проїзд буде можливий лише для громадського транспорту. Моделювання показало, що об’їзд іншими вулицями для приватних автівок можливий.

Площа Маланюка та вулиця Тиха

Зараз це місце на стадії активної реконструкції. У майбутньому тут планують проводити концерти просто неба. Локація комфортна і затишна, поруч із філармонією. Транспорт тут проїжджає вкрай рідко, здебільшого для того, аби припаркуватися. Проїжджу частину слід зробити пішохідною, а паркування організувати «ялинкою».

Якщо від площі Маланюка пройтися вулицею Тихою, зайдемо у дуже гарне, але далеко не всім відоме місце.

 

Вулиця Руданського

Якщо вулиця майже позбавлена руху, то вона має два шляхи розвитку: або стати подібною до гармонійно розпланованої вулиці Курбаса, або ж стати схожою на прохід Крива Липа, який є хаотичним. На жаль, Руданського починає йти шляхом Кривої Липи. Ми говорили з місцевими мешканцями, і вони підтримують ідею перетворення вулиці на пішохідну.  

Тут є і прекрасна архітектура, і гарна структура вулиці, яка дозволяє добре роздивитися будинки. Водночас, є хаотичне паркування і великі «сараї», якими від цього паркування відгороджуються заклади. Важливо впорядкувати стоянки для авто та літні майданчики.

Вулиця Нижанківського

Також є маловідомою. Однак, багато хто знає, що саме на цій вулиці є консерваторія. Сюди найлегше зайти, орієнтуючись на пам’ятник Володимиру Івасюку, що на проспекті Шевченка. Спочатку здається, що позаду є лише парковка. Але коли, заходимо, то бачимо чудовий простір, яким колись щодня ходив між консерваторією і філармонією і сам Івасюк.

Місце спокійне і цікаве, має ділянки із різною шириною. Тут можна побачити великий курдонер (простір перед головним фасадом історичної будівлі), який утворює триповерхова і п’ятиповерхова будівлі різних часів. Контраст глибини вулиці, який утворився історично, дає нам у розпорядження такі мініплощі. На Нижанківського ми маємо аж три такі простори, які можна буде цікаво організувати.

 

На вулиці ходить багато студентів. Ми знаємо, що університет імені Франка має свою знамениту клумбу, де можна сидіти чи навіть лежати. Поблизу Львівської політехніки є також чимало просторів. А музична академія імені Лисенка жодної такої локації не має. Вважаю, що тутешні студенти заслуговують на місця для відпочинку не менше, аніж інші.

Інша частина вулиці є однією з найвужчих ділянок Львова, відкритих для вільного доступу. Зараз тут є заклади так званої андеграундної культури. І це, на моє переконання, цілком пасує для цього простору. Якщо на інших вулицях хочеться, аби будинки мали відремонтовані і впорядковані фасади, то тут доречними є і невпорядкованість, і нагромадження різних елементів, і присутність вуличного мистецтва.

Ця частина вулиці Нижанківського ніби закрита від інших і важкодоступна. Але з неї ми виходимо у самісінький центр – на площу Галицьку – до речі, перший громадський простір у Львові.