фото: eurowine.com.ua
Хто такі львів'яни? Шлях до ідентичності
Данило Судин, доцент кафедри соціології Українського католицького університету
«Здатність до колективних дій – ознака сильної ідентичності»
«Поняття ідентичності – це одне з понять соціології, яке дуже активно використовується. Його запровадив Ерік Еріксон ще у 60-х роках ХХ століття. Сьогодні це слово використовували у різних контекстах. В одній із найновіших публікацій, яку я бачив, автор говорить, що «ідентичність» – це гарне поняття, але в нього є один недолік, – сьогодні ніхто не знає, що воно означає.
Спершу слід розуміти, що є особиста і колективна ідентичність. Особиста – бере початок від певного моменту самоусвідомлення, а колективна – це відчуття приналежності до певної групи. Відтак, закономірно, що існує також і львівська ідентичність.
Виявилось, що львівську ідентичність у 1994 році обирало близько 70% львів’ян, але коли запитали, яка ідентичність з усіх (національна, регіональна, релігійна…) є найважливішою для них, то львівську ідентичність обрало приблизно 1-1,5%. «Найпопулярніша» ідентичність у Львові за всі роки – українська, її обирає 70-80% львів’ян. У 2015 році українська ідентичність набрала 83%, на другому місці вікова і на третьому львівська. У 2004 році людей які ідентифікували себе з львів’янами було 70%, а в 2010 році їх стало 36%, зараз 38%.
Врешті-решт, важливим залишається лише те, як впливає на повсякденне життя людини те, що вона асоціює себе з львів’янином. Суспільство може сказати «гаразд, ти львів’янин», але людина повинна підтвердити це право, інакше обрання ідентичності нічого не означатиме. Ви можете назвати себе Наполеоном, але поки інші не визнають за вами такого права, то ви будете носієм якоїсь іншої ідентичності, але точно не ідентичності Наполеона.
У будь-якому разі для тої чи іншої ідентичності найважливішим є самовідчуття, адже ніхто не може дати довідку «тепер ти львів’янин». Можна прожити все життя у Львові і нічого не зробити для міста, тоді постає питання, чи можна назвати таку людину львів’янином. Тому важливо, що сьогодні відбувається певний зсув до суб’єктивних речей і бути українцем – це не лише знати мову, чи мати українське походження, важливіше робити щось для України, відчувати себе українцем. Тому ідентичність завжди тісно пов’язана з активністю людей та їх цінностями.
Один з маркерів, які справді визначають, чи є людина львів’янином – це її участь у колективних діях, заходах, які є характерними для певної групи людей. Здатність до колективної дії є ознакою сильної ідентичності, адже тільки відчуття приналежності людини до певної групи змушує вийти за межі власного існування і власного комфорту.
Наприклад, на мій погляд, частиною львівської ідентичності є, хоч як би це дивно не звучало, львівські стовпчики. У Львові з’явилася ініціатива – за кошти міського бюджету, або за кошти мешканців встановлювати на тротуарах стовпчики, щоб автомобілі не могли туди заїжджати. Також доволі сильним проявом ідентичності є допомога армії, або ж внутрішньопереміщеним особам.
Сьогодні доволі цікавим питанням є відновлення пам’ятників, які теж свідчать про ідентичність людей. Виявилось, якщо львів’яни асоціюють себе з українцями, то вони, передовсім, хочуть, щоб у місті з’являлися пам’ятники героям національно-визвольних змагань, якщо ж люди ідентифікують себе з львів’янами, то обирають пам’ятники українським діячам культури, науки...
Також тут з’являється нова категорія – визначні львів’яни, незалежно від національності. До прикладу, зараз у Львові проходить фестиваль Станіслава Лема, який народився у Львові, виріс у Львові, але жодним чином себе львів’янином не вважав. Очевидно, що Лем не є львів’янином у тому сенсі, на який ми сподівалися, але тим не менше його культурний внесок є важливим у становленні львівської ідентичності».
Богдан Панкевич, громадський діяч, політик, член Несторівської групи
«Мультикультуралізм – не втрата ідентичності»
«Українська ідентичність є переважаючою саме тому, що серед українців постійно існувало, історично зумовлене, відчуття небезпеки. І тільки коли це відчуття загрози зменшиться, прогнозую, зростатимуть інші ідентичності.
Цікаво, що у 20 столітті відбулася абсолютно парадоксальне річ: Львів був фактично мультикультурним та мультирелігійним містом, але внаслідок російської окупації він став одним із так званих «захоронків» української ідентичності, української мови. Тому сьогодні Львову потрібно врахувати досвід століть, досвід мультикультурності і обрати такий формат, в якому мультикультурність не загрожуватиме розвитку української ідентичності, яка, до речі, йде пліч опліч з львівською.
Мультикультуралізм – це точно не втрата ідентичності. Потрібно усвідомлювати, що всі ми громадяни України, які мають різний досвід, різні підходи і в цьому наша сила».
Наталія Отріщенко – кандидатка соціологічних наук, Центр міської історії Центрально-Східної Європи
«Львів – це не лише центр міста»
«Коли ми говоримо про Львів, то говоримо про місто парадоксів. Дуже часто те, ким ми хочемо здаватися, вступає у суперечку з тим, ким ми є насправді.
Тому для досліджень автопортрету львів’янина у «Центрі міської історії Центрально-Східної Європи» ми менше орієнтується на числа, кількісні дані, а більше працюємо з смислами, значеннями, словами. Ми інтерв’юємо людей для того, щоб дізнатися, які смисли вони вкладають у ті чи інші поняття, що саме змушує їх відчувати зв’язок з простором міста, як вони ставляться до минулого Львова та країни.
Один із напрямків наших досліджень є просторовим і він частково стосується неоднорідності міста. Ми проводили глибинні інтерв’ю з мешканцями львів’ян різних районів (Підзамча, Сихова, Кастелівки…) Ці райони є дуже різними за своєю урбаністичною структурою, типом забудов і за ментальним образом, який існує у свідомості жителів цих районів. у
Більшість львів’ян живуть в урбаністичному середовищі, яке сформувалося після війни. Тому стоїть питання, чи мешканці усіх районів Львова ідентифікують себе з центром міста, з польсько-австрійською забудовою, чи їхні райони становлять цінність самі по собі, не враховуючи загальноміський контекст.
Наприклад, Сихів довгий час був ізольований від центральної частини міста, внаслідок чого у великої кількості людей витворився образ Львова як Сихова. І лише час від часу сихівчани їздили в центр міста, щоб так би мовити «задовольнити свої культурні потреби» – відвідати театр чи кіно.
Також хочу звернути увагу на іншу проблему: ми кажемо «ідентичність львів’янина» і в цьому вже є певна проблема, адже можливо «ідентичність львів’янки» відмінна від «ідентичності львів’янина». Також важливо дослідити, наскільки простір міста є зручним для жінок, для людей з особливими потребами, для людей на інвалідних візках та матерів з дитячими колясками. Для цього потрібно відходити від центроцентричної моделі, адже Львів – це не лише центр міста, але й віддалені райони».
Діана Воннак, аспірантка (PhD candidate) Інституту соціальної антропології ім Макса Планка, Галле, Німеччина (Max Planck Institute for Social Anthropology)
«Складні процеси ми помилково намагаємось подати через «запаковані» категорії мультикультурності»
Мене завжди цікавив розрив між архітектурною тривалістю і людською «перервністю», яку ми спостерігаємо у Львові, а також те, що місто значною мірою подається через медіа, через політичні дискурси, як столиця українського націоналізму, незважаючи на його мультикультуралізм та політичне минуле. Цікаво також, що самі люди не завжди усвідомлюють різницю між етнічним, політичним націоналізмом та національною приналежністю, особливо враховуючи контекст війни та переміщення людей всередині країни.
Для того, щоб зрозуміти формування світосприйняття людей я проводила дуже багато інтерв’ю з працівниками музеїв, які мають різні життєві біографії, і помітила, що в усіх цих людей з часом виробилася певна локально-професійна ідентичність, опираючись на яку вони розповідали, чому історія важлива, чому потрібно зберігати культурну спадщину, або ж відновлювати культурні об’єкти, які в радянський час були занедбані.
Незважаючи на професійну ідентичність поле історичної спадщини у Львові є досить конфліктним. Ті категорії, які ми дуже часто використовуємо у своєму дискурсі, значною мірою ускладнюють розуміння тих процесів, що відбуваються у місті і є насправді набагато складнішими. Натомість ми намагаємось все це подати через так би мовити «запаковані» категорії мультикультурності чи минулого, яке було дуже однозначним чи неоднозначним.
Підготувала Оксана Лісна
Інтерв'ю Твого міста
- Що зміниться для пацієнтів. Інтервʼю про медицину Львівщини
- Андрій Садовий: «Зростання економіки – це кількість будівельних кранів у місті!»
- Що на Львівщині з ППО, мобілізацією та економікою. Інтерв'ю з Максимом Козицьким
- «Кожен має бачити з вікна хоч би три дерева». Розмова з очільницею управління екології
- «Запровадити е-квиток у Львові з першого грудня – цілком реально»
- «Мені не соромно за формат забудови у Львові», – головний архітектор
- Про нові маршрути, е-квиток і брак водіїв. Інтерв’ю з керівником управління транспорту Львова
- Що у Львові з транспортом. Інтервʼю з директором департаменту мобільності
- Хто і як набирає працівників Львівської міськради. Інтерв'ю з керівницею управління персоналом
- Чим займається ЮНЕСКО в Україні. Розмова з головою українського бюро
- «Ніколи нічого тимчасового». Французький архітектор про Львів та відбудову
- Святослав Літинський: Ця війна на роки, а ми витрачаємо мільйони на ремонти
- «Ви не відбудуєте країну лише завдяки грантам». Інтерв’ю з Меліндою Сіммонс
- Що чекає на Львів. Інтерв’ю з Андрієм Садовим
- Давньоукраїнська минувшина Львова абсолютно відрізняється від тої, яку нам подають. Інтерв’ю
- Нам допомагали волонтери, військові. Як Центр зору доставляв оптику у час війни
- Хліб може подорожчати на 50%, а от картоплі маємо вдосталь, – експерт аграрного ринку
- «Українці не люблять ходити в українські ресторани». Дмитро Борисов про нові заклади у Львові і плани на Європу
- «Усі держави закріплювали незалежність у війні», – Ігор Юхновський
- «Треба просто бути принциповим українцем», – Ігор Калинець про життя і війну
- «Хто не зможе вчитись, забере документи». Інтерв’ю з ректором Львівського медуніверситету
- «Це пропаганда, щоб пересварити людей». Інтерв'ю з Андрієм Садовим про мову, війну, Фрідмана
- «Мені соромно читати 10-ту статтю Конституції, де є потурання російській мові», – Ярослав Кендзьор
- «Хворі прибували безперервно». Інтерв’ю з лікаркою, яка пережила три епідемії та пандемію
- «Курорт заповнений на 40%». Інтерв’ю з міським головою Трускавця
- Скільки триватиме фаза виснаження та чи планувати відпустку? Пояснює психолог
- Важливо повернути дітей за парти. Лілія Гриневич про освіту та безпеку учнів під час війни
- «Це помста. Вони бачили, як добре ми живемо». Депутатка про Маріуполь
- Російська армія залишилась такою, як була. Історик про Львів, біженців та крах світового порядку
- Люди мають обирати. Юліан Чаплінський про забудову Львова після війни
- «Росія хоче спровокувати українські сили», – пресаташе Посольства США в Україні
- «Нас просто помножили на нуль». Інтерв'ю з ректоркою Університету банківської справи у Львові
- «Мене вразила історія кохання дідуся Шептицького». Наталя Гурницька про свій роман і таємниці
- «Я був шокований і зрозумів, що хочу зняти кіно». Олег Сенцов про свого «Носорога»
- Чому ростуть ціни та що буде з гривнею. Інтерв’ю з економістом
- Ворог не нападе, якщо буде спротив. Андрій Садовий та Максим Козицький про ймовірну загрозу
- «Не плутайте нас з партизанами». Розмова з керівником тероборони Львівщини
- «Усе не переробимо». Що відомо про сміттєвий завод, який почали будувати у Львові
- Чудо стається не просто так. Що варто знати про Миколая Чарнецького
- «Ми повністю переходимо під НАТівські стандарти». Священник про капеланство
- Військової справи вчитимуть усіх. В Україні починає діяти новий закон
- «Христос не може бути модерним». Іконописець про сучасне та сакральне мистецтво
- Вакцинація від Covid-19 в Україні є цілком законною. Розмова із юристкою
- «Я не збираюсь припиняти рятувати світ». Історія бійця Юрка Досяка
- Небажання вакцинуватися – це бунт проти держави в образі батька. Розмова з психологом
- Хочу, щоб моя музика зцілювала. Розмова з Соломією Чубай
- Дані шукали в архівах СБУ. У Львові презентували книжку про вірменів в історії Львова
- Дівчина з сусіднього подвір'я. Наталка Малетич – про невідоме життя Лесі Українки
- Дітей виховує не школа, – отець Сергій Тихон Кульбака
- Накопичуй сам. Розмова з міністеркою соцполітики
- «Він теж буває різний». Дослідник розповідає про іслам, якого ми не знаємо
- Чи актуально зараз будувати дерев'яні церкви. Розмова з архітектором
- Жадно жити своє життя. Ірена Карпа про те, як закохуватися і знову виходити заміж
- Чим вакцинуватимуть львів'ян. Епідеміологиня про вакцину від Covid-19 з Індії
- Такий тендер важко «зламати». Завод «Богдан» про автобуси для Львова
- Спочатку – комфорт, потім – історія. Вахтанг Кіпіані про історичні попит і пропозицію
- Чому в Україні локдаун ввели після свят. Ірина Микичак про Covid-19 і медреформу
- Львів – це не лише кава і шоколад. Ірина Сенюта про місію Почесної Амбасадорки
- Чому аудит – про розвиток клієнта та його прибуток, а не про витрати чи покарання
- Як створювати яскраві туристичні проєкти за ґранти. Досвід Тустані
- Квартирне питання на вересень. Як в часи карантину змінилися ціни на оренду житла
- «Людям можна говорити правду». Уляна Супрун про коронавірус, карантин та «золоту середину»
- «Коронавірус закрив нас у капсулах. І це, без сумніву, вплине на ресторанну культуру». Марк Зархін про бізнес і кухню
- Що буде з цінами на продукти. Розмова з власником «Шувару»
- Священник не допомагає, допомагає Господь, – отець, який править для хворих та медиків інфекційної лікарні у Львові
- Львів і криза. Де можна буде знайти роботу після карантину
- Музеї, бібліотеки чи все-таки ринки та перукарні. Бізнес-омбудсмен про вихід з карантину у Львові
- «Щоб люди знали, як вони звучали колись». Дослідниця народної музики про гаївки на Галичині та в Україні
- Першими полетять лоукости. Директорка Львівського аеропорту про кризу і найближчі перспективи
- Що буде з плащаницею та як правильно освятити паску вдома. Роз’яснення
- Іноді мої учні печуть солодощі, а не вчать математику – львівська вчителька про дистанційне навчання
- «Я розумію свою місію». Лікар зі Львова розповів, навіщо поїхав в Італію
- Як на Львівщині масово тестують на коронавірус. Степан Веселовський про тиждень перший
- Юрій Назарук: Ми прийняли рішення припинити думати так, як завжди
- Ми маємо шанс уникнути епідемії. Науковиця про дію коронавірусу та його мутації
- Сидіть вдома – це не грип. Медик лікарні у США про роботу під час пандемії коронавірусу
- Молитва долає всі віддалі. Владика Володимир Груца про освячення пасок і сповідь онлайн
- Як зміниться Львівська лікарня швидкої допомоги. Олег Самчук про ребрендинг та all inclusive
- Запитайте у партнера про здоров'я родичів та водіть дитину в садок. Поради лікаря про імунітет
- «Такого в житті ми більше не побачимо», – екіпаж про повернення українців із Китаю
- У Львові погане повітря не через затори, – Олександра Сладкова
- «Це як годинник, що сильно відстає». Чи доцільно в Україні змінити дату святкування Різдва?
- У Раді їх жартома називають «зелений ксерокс». Олег Синютка про владу, Порошенка та Львівщину
- Хвороба-детектив. Як діагностувати ревматизм та навчитись з ним жити
- Куди веде Україну Зеленський та чого від нього очікує Європа
- Портрет Шептицького на смітнику. Як священник у Львові рятує пам’ятки
- Двері нашої Церкви відчинені, – владика Димитрій про Томос та Московський Патріархат
- Транспорт, кредити та сміття. Валерій Веремчук назвав основні виклики Львова
- Податок для культури. Юлія Хомчин про стратегії розвитку львівської культури
- Не намагайтеся уникати помилок. Ігор Стояновський про життєвий вибір та реформу медицини
- Андрій Садовий: Львів отримає той, хто матиме потенцію керувати
- Ходіть в музеї – там не страшно. Як музеям стати дружніми до дітей
- Богдан Коломійчук: Львів – не лише місто пива та кави, а й кримінальної культури
- Один власник – одна аптека. Чому десятки українських аптек можуть невдозі закритись
- Успішна медреформа – це довше життя. Як зробити охорону здоров’я ефективною
- План по відлову «зайців». Як насправді працюють львівські контролери
- Поява !Fest – це наслідок того, що робило середовище «Дзиґи»
- Тетяна Романовська та її рекорди у львівському аеропорту
- Заробітчанські пригоди. Як волонтерка допомагає українцям у Польщі
- По той бік Личаківської. Яку роль грають Винники у «Великому Львові»