Тільки не завод! Міфи та реальні проблеми львівської профтехосвіти

2583 0
Низькі зарплати, рутинна робота, застарілі технології, ніяких перспектив та престижу. Що з цього правда, а що лише стереотипи щодо профтехосвіти?

Країні бракує зварювальників, машиністів та слюсарів. Такий перелік дефіцитних професій оприлюднений урядом у лютому цього року. Регіональна картина на Львівщині дещо інша. Найбільше вакансій для швачок – понад 580. Перелік найбільш дефіцитних професій в області доповнюють оператори верстатів, водії (трамваїв зокрема), поліцейські та офіціанти. Tvoemisto.tv розбиралося, чому так мало охочих працювати у цих професіях.

Інфографіка Львівського центру зайнятості станом на 1 лютого 2018

Міф 1: не творча робота

Звісно, можна працювати на виробництві і займатися монотонною роботою. Але охочі до творчості також можуть реалізуватися у виробничій професії. Це власним прикладом підтверджує Ольга Медведєва. Дівчина здобула освіту технолога-конструктора з пошиття одягу у Львівському коледжі легкої промисловості. У школі вчилася добре, але відразу знала, що в десятий клас не піде, а здобуватиме професію своєї мрії.

«Починалося з сукенок для ляльок, далі – рюкзаки з татових старих джинсів, – розповідає Ольга і зізнається, що ніколи себе не уявляла рядовою робітницею на швейній фабриці. – Тільки не виробництво! Ясно, що хотілося більшого, створювати щось своє, щось гарне. Це справа мого життя, обожнюю свою роботу».

Кількамісячних курсів майстрині було замало, тому профтехосвіта дала їй глибше знання професії. Дівчина відразу після коледжу відкрила своє ательє з ремонту і пошиття одягу біля Краківського ринку. Більшість клієнтів лише просили підшити придбаний на ринку одяг. Тому через три роки Ольга зрозуміла, що хоче більш творчої роботи, продала обладнання і пішла до відомих дизайнерок. Шила сукні від Оксани Мухи, працювала з Соломією Яцентюк та Світланою Микитюк, зараз працює у студії іншої відомої дизайнерки та має десяток постійних клієнтів, яким сама моделює та шиє одяг.

Ольга порівнює свою роботу з постійним експериментальним цехом. Від неї залежить, як модель із ескізу втілиться у тканині – а часто це нестандартні поєднання і дорогі матеріали. У дизайн-студіях можна заробляти в рази більше, ніж на швейних фабриках, але все одно бракує працівників.

Одним із закладів, що готують майстрів швейної справи, є Львівське училище побутового обслуговування. Але, каже директорка Леся Максимів, останніми роками за кравецьким та взуттєвим напрямком тут недобір. Бо, каже, робота недооцінена: «6-8 тисяч не є достатньою зарплатою за таку важку і монотонну працю. Після завершення навчання майже 100% працевлаштовані. Інше питання, що після року роботи не всі фахівці залишаються працювати». І не секрет, що кращих зарплат шукають за кордоном.

Міф 2: працювати на когось

А от на перукарську справу в училищі побутового обслуговування навіть набирають за конкурсом. Це модна професія, яка дає змогу досить швидко розпочати власну справу.

«Колись панувала думка, що не будеш учитися – підеш у бурсу. Серед наших вступників 70% мають знання не нижче достатнього рівня. Напевно, останнім часом люди усвідомлюють, що можна досягнути успіхів, стати підприємцем, отримавши хорошу робітничу професію. Можна відкрити свій хоч і невеликий, але бізнес», – каже Леся Максимів.

Серед випускників училища є власник бренду взуття, доцентка кафедри Київського університету культури і мистецтв, сертифікована суддя конкурсів перукарської майстерності, яка отримала звання після низки перемог у професійних конкурсах.

Багато випускників Міжрегіонального ВПТУ автомобільного транспорту і будівництва мають власну справу і навіть беруть собі на оплачувану практику учнів, які тільки здобувають там фах. Директор закладу Олег Саврук розповів, як один із випускників, пропрацювавши різноробом у Португалії, повернувся в Україну і на заощадження відкрив свою справу. А родина іншого випускника має свою станцію технічного обслуговування, до якої постійно стоїть черга.

«Тим кращий інженер, який спробував все робити своїми руками», – наголошує директорка Львівського художнього училища Катерина Криворучко.

Міф 3: не сучасні технології та обладнання

Олег Саврук пишається партнерством училища з німецькою компанією ВВW Group. Учні з майстрами проходили практику в Німеччині на сучасному устаткуванні. Звідти привезли ідею обладнати свою майстерню зручнішими столами для зварювання. Завдяки проекту училище має шість сучасних австрійських зварювальних апаратів.

Очевидно, в училищах недостатньо грошей на повне і постійне оновлення обладнання. Але представники компаній проводять презентації та беруть учнів до себе на практику, даючи досвід роботи з новими технологіями.

Львівський коледж готельно-ресторанного бізнесу – один із небагатьох, де є конкурс на вступ. Найпопулярніша спеціальність – кондитер. Коледж – єдиний навчальний заклад України, який має членство у міжнародній асоціації шкіл готельно-ресторанного та туристичного бізнесу AEHT. У 2016 році учні брали участь в «олімпійських іграх» для кулінарів – міжнародному кулінарному конкурсі в Лондоні. Долучаються й до інших заходів асоціації. Це допомагає стежити за світовими тенденціями і сприяє культурному обміну, відзначають викладачі. 

Зараз у коледжі ремонт. Тут з’являться нові кулінарні лабораторії, більш пристосовані для презентацій. У них будуть проводити майстер-класи, запрошувати більше іменитих майстрів та опановувати приготування їжі у форматі шоу, що стає модним в ресторанному бізнесі.

Нове обладнання з’являється завдяки заробленим від виробничої практики коштам та співпраці з бізнесом.

У такий спосіб ВПУ побутового обслуговування минулого року заробило майже 1,3 мільйона гривень. В училищі відкрили свій центр інноваційного кравецтва з сучасним обладнанням. На його базі працює приватна школа, яка проводить перепідготовку та підвищення кваліфікації працівників львівських компаній.

2018 року на оновлення матеріальної бази закладів профтехосвіти виділили 50 мільйонів гривень із бюджету, повідомила директорка департаменту освіти Львівської обласної державної адміністрації Любомира Мандзій.

Що ж не так?

Головна проблема – непрестижність робітничих професій, каже Любомира Мандзій. Попри конкурс на окремі спеціальності, загалом профтехзаклади цього року не виконали регіональне замовлення. За потреби у 10 тисяч спеціалістів набрали 8,5 тисяч.

Олег Саврук, який також очолює обласну асоціацію профтехосвіти каже, що практично всі ПТУ не добирають малярів, штукатурів і плиточників. І основна причина – низькі зарплати для них в Україні, в той час як сусідня Польща платить в рази більше.

Бракує й викладачів. Менеджер професії, людина, яка має запалити в учнях любов до справи, отримує 4-5 тисяч гривень, коли його учні, вивчившись, можуть отримувати 10-15 тисяч.

Керівники закладів ПТО кажуть, що без дозволу чиновників не можуть виписувати премії та надбавки. Заклади в межах міста фінансуються з міського бюджету. Цього року, кажуть керівники, місто виділило кошти тільки на зарплати та комуналку. А все, що стосується розвитку й деяких господарських питань, оплачують власним коштом.

В той же час державним коштом створюються нові центри перепідготовки на базі центрів зайнятості. Хоча ці кошти можна вкладати в ПТУ, які мають базу, спеціалістів і ліцензії для тієї самої роботи, зауважила Катерина Криворучко.

Бізнес теж не завжди готовий оплачувати практикантів. Наприклад, 19 учнів училища автомобільного транспорту не можуть продовжити свою практику на «Електроні», оскільки завод не має замовлень, розповів Олег Саврук. Менеджерка з персоналу компанії «Миколаївцемент» Юлія Кадубець розповіла, що їхній бюджет не дозволяє платити робітникові, поки той іще вчиться. Хоча підприємству дуже потрібні молоді спеціалісти.

Іншу сторону проблеми озвучила HR-директорка компанії «Концерн Хлібпром» Олена Дмитерко: «Ми безперервно залучаємо студентів та фахівців без досвіду. На жаль, на зараз виглядає так, що всі ризики ми беремо на себе і з нуля готуємо фахівців під бізнес. Основна проблематика що в ПТО, що у вищій освіті – дуже малий запит до бізнесу: а що ж вам насправді потрібно?»

І що з цим робити?

Цього року Львівська область є однією з пілотних у проекті U-lead «Допомога в управлінні ПТО на основі доказів». Як розповіла Любомира Мандзій, проект триватиме рік і напрацює рекомендації для поліпшення нормативної бази, якіснішого вивчення потреби ринку праці та взаємодії бізнесу з освітянами. Один із очікуваних кроків – запровадження дуальної освіти. Йдеться про поєднання навчання і роботи на виробництві, що вимагає тіснішого контакту ПТУ та бізнесу. 

«Коли люди працюють із реальними кейсами, коли вони є членами команди, яка працює із реальними бізнес-ситуаціями і викликами ринку, тоді ми виховуємо справжніх фахівців», – каже Олена Дмитерко.

Зараз програми навчання формує Міністерство освіти і науки. Наскільки вони адаптовані до потреб ринку, часто залежить від активності самих училищ. Але не все у їхніх силах, і потрібні зміни в нормативній базі.

«До нас приходять роботодавці, ми хочемо відкрити нову спеціальність для майстрів діагностики автомобіля, бо на це є запит. Але для цього потрібне дороге обладнання, а саме ліцензування забирає щонайменше рік», – каже Олег Саврук.

Деякі школи уже проводять на базі училищ уроки праці, аби діти могли познайомитися з різними професіями на практиці і обрати собі те, що найбільше подобається і найкраще вдається. І для цього не треба чекати змін у законодавстві.

Хтось каже, що вміння лагодити сантехніку, готувати їжу та шити одяг – просто життєві побутові потреби, а хтось – що це питання виживання економіки. «Працюючи на адміністративній посаді, я кажу, що ми є трутнями, а люди робітничих професій – бджолами. Якщо їх не буде, ми не матимемо прибутку, бо це вони заробляють нам гроші, виробляючи продукт», – каже Юлія Кадубець із «Миколаївцементу»

Зоя Красовська

Освіта 3.0