фото: Твоє місто

фото: Твоє місто

Вулиці Львова. Старі Збоїща – вулиця Чигиринська

11327 0
Крізь багатоповерхівки північної околиці Львова прозирає давнє село.

Наша остання екскурсія завершилась на місці, де колись був міст через Полтву. Перенесімося на крайню північ Львова, в район, де теперішня Полтва виходить з-під землі. Звідси видно Високий Замок, чути стукіт коліс на станції «Підзамче» та оголошення на Північному автовокзалі. А на автостоянці понад десять років стоїть червоний газетний кіоск без газет. Це вулиця Чигиринська. 

На мапах вісімнадцятого і дев’ятнадцятого століття північна околиця Львова над Полтвою має вигляд пустки, але вже на мапі 1931 року можна побачити обриси майбутньої вулиці. В цій місцевості селились розбійники (польською zbój), тому село, згадки про яке сягають сімнадцятого століття, мало назву Збоїська або Збоїща.

За радянської влади село підпорядковувалось Брюховицькій сільській раді. 1958 року Старі, а 1962 року – Нові Збоїща приєднали до Львова, а вулицю Івана Франка – така у Львові вже була – перейменували на Чигиринську.

Нумерація Чигиринської починається від перехрестя з вулицею Грінченка. Перший, третій та п’ятий будинки – панельні багатоповерхівки з тонкими стінами, викладені світло-жовтою плиткою. Навпроти них – школа.

З іншої сторони Чигиринської серед багатоповерхівок, яскраві барви яких уже дещо змарніли від часу, губляться двоповерхові вілли, які не встигли знести у вісімдесяті роки.

Із 1987 року вулицю активно забудовували, звели школу й дитячий садочок. Давніші особняки, що збереглися, тепер ремонтують і перебудовують. Один із найстарших будинків – Чигиринська, 30 – звели після Другої світової війни; кілька років тому господарі вирішили добудувати до нього колони.

Пані Леся мешкає в приватному будинку на Чигиринській понад два десятиліття. Ще дитиною їздила сюди в гості до дідуся, а 1994 року оселилась у його будинку разом із чоловіком. 

– Вперше приїхала, коли мені було три роки. Але з тих часів пам’ятаю тільки дідове подвір’я. А коли мені було шість, дід забрав мене сюди на літо, – згадує жінка. – Тепер із протилежного – непарного – боку лишилося тільки два особняки, з нашого трохи більше. Все тут повністю змінилося.

Батько й бабуся розповідали їй історії про часи, коли північне передмістя жило тихим життям.

У сімдесятих неподалік був осередок церковного підпілля. Там жили черниці, не один священик переховувався. Дітей хрестили, причащали, а коли бували реколекції, то людей збиралося дуже багато, – переказує пані Леся. – Під будинком стояли кадебісти – полювали за одним священиком, дуже хотіли його на гарячому зловити, під час Служби Божої. Кілька днів вони то ніби колеса міняли на машині, то щось ремонтували – стежили за хатою. Той священик утікав через наш сад і далі городами.

Садів і городів на Чигиринській тепер майже немає, проте за останні двадцять років район майже не змінився. «Коли була малою, в нас не було таких глухих і високих брам, – згадує двадцятитрирічна дочка пані Лесі Роксоляна, яка тут виросла. – Це зараз треба все замикати. Все інше залишилось таке саме. Люди змінилися – всі повиростали.  Дивлюся на молодшу сестру: їхнє покоління вже не так спілкується, як ми колись. Тоді в нас був пісок, якісь гірки, хвилі, ми щось вигадували. Часто товклись у дитсадочку – там усе відкрито було, будь-хто міг зайти. В нас у цокольному приміщенні то кухня була, то схованки…».

Крім людей, виросли й дерева: «Он, верба так сильно розрослася. Ми вилазили на неї й каталися. А навпроти школи досі росте мій улюблений каштан. Скільки себе пам’ятаю – він тут, один на всю вулицю, просто понад дорогою».

Вуличка була вузькою, без асфальту і тротуарів – ґрунтова. Її підсипали щебнем, а коли почалося будівництво, від коліс вантажівок після дощу дорога ставала грузькою. Згодом, коли Чигиринську почали асфальтувати, частину подвір’я пані Лесі забрали під тротуар.

Спершу на вулиці ще зберігалися старі звичаї. Пані Леся згадує, як кільканадцять років тому, прокинувшись уранці після свята Андрія, побачила наслідки традиційного хлопчачого бешкету:

– Зима була люта. Дивимось, а нещасна хвіртка, що на садочку була, стоїть у нас. А наша брама валялася біля входу до дитячого садочка.

Поступово Чигиринська змінювалась. Власники одного з нових особняків перекрили парканом маленьку вуличку, якою раніше можна було пройти на вулицю Полтв’яну. «Там Полтва текла і дуже смерділо, згадує пані Леся. – Спершу знесли одноповерхові будинки й почали будувати п’ятиповерхівки. В нас тут цигани жили, по п’ять сімей у будинку, а тепер вони всі на Богдана Хмельницького живуть, їм там квартири дали».

(тут текла річка Полтва)

Між висотками й приватними садибами – огороджена сіткою автостоянка. Роксоляна розповідає, що її облаштували років десять тому, а місцевою атракцією відтоді став червоний газетний кіоск, у якому ні газет, ні журналів не продавали. Коли в кіоску ще були двері, він був цілий; зараз він наповнений сміттям.

За радянських часів на Чигиринській, 42 був завод «Пластмасфурнітура», на якому працювали мешканці навколишніх вулиць. Виробництво – тепер уже не державне а приватне – працює досі, проте впівсили. «Тоді там робили кульочки, замочки, а зараз хіба плівку для парників – я нещодавно купувала, – каже пані Леся. – Потужний був завод, всесоюзного значення. Вся вулиця на ньому працювала». Зате тепер завод може прислужитись у вирішенні львівської проблеми: тут переробляють пластикові й поліетиленові відходи.

У кінці вулиці, на перехресті зі Шкіряною, з 2011 року розташоване приміщення доброчинної спільноти «Лярш». Це об’єднання виникло у Франції 1964 року, щоб допомагати людям із розумовою інвалідністю. Підопічні спільноти виготовляють сувеніри, свічки та прикраси. «Лярш-Ковчег» на Чигиринській став першим осередком спільноти в Україні.

Попри те, що навколо багатоповерхівки, а центр міста в  п’ятнадцяти хвилинах трамваєм, дух приміського села так і не вивітрився з цієї місцевості. Мешканці досі тримають курей, облаштовують парнички й невеликі городи. Одна з поближніх вуличок носить історичну назву – Збоїща. 

Читайте також: Вулиці Львова. Волоська дорога – нижня частина вулиці Франка

Підготувала Оля Василець

Фото авторки