А вівці з Європи! Історія сімейного фермерства на Львівщині

14009 0
Сьогодні попит на овече м’ясо у світі дуже високий і багато країн готові купляти українську продукцію. Що ж стримує українського підприємця ефективно господарювати на своїй землі та працювати на експорт а також про те, як на Львівщині запрацювала овеча ферма з європейським стандартами розповів Tvoemisto.tv фермер, засновник фермерського господарства «Меринос-Захід» Дмитро Огньов.

Коли потрапляєш на одну з трьох ферм Дмитра Огньова, неподалік села Летня, то одразу бачиш і розумієш, що це не є господарство у класичному розумінні цього слова: європейські стандарти будівництва приміщень для овець, доглянута територія та відсутність такого звичного для українських господарств паркану. Кожен охочий може потрапити на територію ферми та подивитися, як випасають овець. До того ж вже другий рік поспіль на фермі організовуватимуть літній дитячий табір з метою працетерапії, ознайомлення дітей з особливістю роботи сільського господарства.

Проте в планах українського фермера – створити козячі ферми, а також продати франшизи власної моделі фермерства для створення не лише у Дрогобицькому районі, а й в усій Україні малих сімейних господарств такого типу.

Як з’явилася ідея створити овечу ферму?

Все почалося з того, що у сина фермера Дмитра Огньова виявили алергію на хімічні добавки. Боротися з алергією стало практично неможливо і сім’я вирішила переїхати з Києва спочатку до Одеси, а вже потім повернутись у Дрогобич (рідне місто фермера). Спершу придбали невелике приміщення у Почаєвичах, де облаштували господарське подвір’я, а згодом викупили занедбану ферму, неподалік села Летня. «Для того, щоб організувати господарство якомога ефективніше, я вирішив подивитися, як працюють на європейських фермах. Перша ферма, на яку я потрапив, виявилася, власне, овечою. Це і стало певним сигналом для мене, – розповідає Дмитро Огньов. – Те, що я побачив у Європі, зовсім не відповідало нашому стилю життя, і я зрозумів, щоб досягнути успіху, потрібно якнайшвидше переймати провідний досвід».

Три роки тому на місці ферми були руїни

Ще три роки тому на місці сучасної ферми поблизу Летні стояло шість колгоспних будівель, які були у жахливому стані, без вікон і дверей, а довкола росли кущі борщовика, які сягали трьох метрів у висоту. Відтак, багато хто відреагував дуже скептично на ідею створення ферми на цих руїнах. Але вже зовсім скоро будівлю було реставровано і добудовано додаткові приміщення для розведення овець. Нові будівлі збудували більшими, адже, як виявилось, для правильної циркуляції повітря та комфорту овець, стелі повинні бути вищими, аніж у звичних для нас старих колгоспах.

Овець привезли з Австрії

«Племінних овець почали завозили з Австрії і з цим не було особливих проблем, якщо не зважати на митні збори, які сьогодні є невиправданими, адже поголів’я овець в Україні критично мало і для відродження галузі потрібно імпортувати племінних тварин з Європи. Тобто якщо вівця коштує близько 250 євро в Європі, то, проходячи митницю та усі необхідні санітарні процедури, в Україні її ціна становить понад 500 євро. Це все тому, що наша модель побудована таким чином, щоб тварин або ніколи не завозили, або ж ніколи не вивозили», - каже засновник «Меринос-Захід».

Головна мета ферми – правильна селекція з метою збільшення кількості овець

В Україні  працює лише декілька підприємств, які розводять племінних овець, тому схрещувати породи всередині країни не має сенсу. Відтак, щорічно відбувається новий завіз тварин з Австрії, адже потрібно не просто працювати для продажу м’яса, але регулярно оновлювати кров задля правильної селекції.

 Чи ненайбільша проблема – відсутність гарантій довгострокової оренди землі

Одна із головних проблем такого фермерства пов’язана із земельним питанням, адже сьогодні виділення території для ведення фермерського господарства повинно бути узгоджено з сільськими радами. Тоді як район і область готові надати землю в оренду, деякі мешканці села категорично проти цього. Також частину земель розпайовано і її купівлю треба узгоджувати з дрібними пайовиками, які не дають гарантій довгострокового користування землею. «Сьогодні, щоб правильно вирощувати деякі культури, такі як ріпак чи кукурудзу, потрібно брати землю в оренду на 10–15 років, бо перші шість років йдуть тільки на підготовку землі. Тому фермер повинен бути впевнений, що він отримує землю не на рік-два», – пояснює Дмитро Огньов.

70% земель має бути у власності фермера

В Європі діє просте правило: для того, щоб займатися тваринництвом, 75% земель має бути у власності фермера, частка орендних – не більше 25%. На овечій фермі біля села Летня тільки 20 га придбаної землі, решта – тимчасова оренда, тому існує ризик, що прийде новий підприємець, який запропонує дещо вищу ціну і переманить пайовиків. Такий стан справ відлякує європейських інвесторів, які відмовляються вкладати кошти у фермерство, яке не має власної землі, а, отже, – і застави.

У всьому світі фермер має землю поряд із совоїм господарством, приблизно 20–30 га на 300 тварин. Власна територія потрібна і для кормової бази, адже доставка кормів далі, ніж на 4–5 км, завдає збитків. «В Австрії найбльша ферма не перевищує 600 тварин, а це менше ніж будь-яка ферма в Україні. Там існує чітка прив’язка до землі: 10 овець на 1 га поля.  Тому навіть якщо у фермера є потенціал тримати 1000 овець, він не збільшує кількість поголів’я тільки з огляду на те, що має, наприклад, лише 60 га поля», – розповідає фермер.

 

У Європі не використовувати землю – заборонено

 

У європейських країнах влада чітко контролює використання земельної ділянки під фермерські господарствоа. Тобто заборонено не обробляти землю, призначену для сільського господарства. «Навіть якщо ферма закривається, її власник повинен знайти людину, яка одразу займе його нішу, інакше на фермера накладають великий штраф», – каже Дмитро Огньов.  

Про європейську модель ведення бізнесу

У європейських фермерів не має так званої «правильної» моделі ведення бізнесу. Також не можна сказати, що хтось із них працює краще, а хтось гірше, адже весь секрет у тому, що в Європі господарства розвиваються за єдиною схемою, яка відточувалася упродовж століть. «Коли запитуєш фермерів: «А чому це працює так?», вони відповідають: «Не знаю, у нас завжди так було, так працював мій дідусь, батько, так і я працюю», – пояснює Дмитро Огньов. – Європейці не мають наукового пояснення багатьом процесам, але ми повинні зрозуміти їх досвід і секрет успіху через навчання, спілкування, тільки тоді ми зможемо вибудувати власну ефективну модель».

Ідеальна ферма – сімейна ферма

У Дмитра Огньова є ще одне невеличке господарство неподалік Дрогобича у селі Залужани. На цій фермі, збудованій за прототипом поширеної у Європі сімейної ферми, розводять тірольську породу овець. «У Європі дуже популярними є невеликі господарства, в яких працює окрема сім’я, практично без допомоги найманих працівників, – розповідає фермер. – Річ у тім, що люди, які «не хворіють твоїм господарством» ніколи не доглядатимуть за фермою так, як це зроблять її власники. Тому все частіше працівників наймають лише на окремі сезонні роботи».

Де-юре в Укарїні п’ятсот ферм і мільйон двісті тисяч овець

До 2014 року на кожну вівцю держава виділяла певну суму фінансової допомоги. Фермери почали зловживати цим і подавати нереалістичні, завищені цифри кількості тварин у господарстві. Тому статистика показує, що в нас зареєстовано п’ятсот ферм, а загальна кількість овець – один мільйон двісті тисяч овець. Насправді ця кількість не перевищує 300 тисяч.

Чому важливо об’єднуватися?

У Європі сьогодні кажуть про збільшення квот для України на доставку м’яса ще на 40%, але при цьому вони чітко знають, що ми не зможемо системно експортувати м’ясо, відповідно до усіх вимог. Річ у тім, що експортна  партія у Європі становить від 20 тонн м’яса, а це близько 1000 овець. Якщо б ми і відправили таку кількість, то це була би разова партія.

У світі дуже високий потенціал овечого м’яса, тому й експортна ціна в середньому вдвічі вища, ніж в Укарїні. Відтак, у нас повинно з’явитися хоча б мільйон овець, щоб можна було говорити про системність у продажах, а для цього фермерства повинні об’єднуватися. «У Дрогобицьокому районі, наприклад, повинно знаходитись приблизно п’ятдесят невеликих фермерських господарств, які б не конкурували між собою, а навпаки доповнювали один одного і спільно відправяли м’ясо на загальну товарну партію, – пояснює Дмитро Огньов. – Тому сьогодні ми зацікавлені у франшизі власної моделі ферми, щоб у синергії фермери могли створити базу для розвитку експорту та системного проджу всередині країни. Наразі нашу модель готові реалізовувати двоє фермерів у районі, один з яких розводить корів».

Плани на майбутнє: про козячі ферми та молокопереробний цех

Ще один цікавий напрямок, над яким працює Дмитро Огньов, – розведення кіз, для яких планує вікрити окремі ферми у селах Почаєвичі та Нагуєвичі. Окрім козячих ферм, у планах – створення молочного цеху, де перероблятимуть молоко спеціальних молочних порід овець, яке згодом постачатимуть у магазини району, попередньо дослідивши попит на таку продукцію. До того ж у цеху буде споруджено скляну стіну і будь-яка людина зможе побачити, як проходить процес пакування молока. «Люди охочіше куплятимуть те, що виготовлено в їхній місцевості, тому в майбутнньому ми плануємо створити проект регіонального молочного заводу, який матиме безліч плюсів: фермери з району зможуть постачати молоко на єдиний внутрішій ринок, використовуючи при цьому мінімум маркетингу, економлячи на логістиці та упаковці й отримуючи макисимум якості», – зауважує Дмитро Огньов.

Розмовляла Оксана Лісна

Фото Ростислава Коваля та zik.ua

Made in Lviv