фото: Ані Гірної
Про те, з чого почалась українська мода
Історики, які вивчають моду, загалом починають її відлік від початку 20-го століття. Вважають, що мода бере свій початок від часів Фредріка Ворта, французького модельєра, засновника дому моди «House of Worth».
Але мода в Україні цікава не стількі віддзеркаленням глобальних модних трендів, скільки тими унікальними модними явищами, що розвивалися саме на наших теренах. І з огляду на це можна сказати, що становлення української моди як такої, стартувало десь із часів Української революції. Не дивлячись на те, що це доба «розділеної країни», у кожний з її частин проходили дуже цікаві модні процеси – і в них було багато чого спільного.
Про «живу моду»
Бувають часи, коли офіційної моди – немає. Наприклад, під час громадянських війн. Але люди все ж таки щось одягають і, таким чином, відтворюють через одяг ідеї, що їх хвилюють – отже, реальна мода є завжди. Я називаю її «живою».
Найбажанішою річчю під час революції та на початку 1920-х років була шкірянка. А з’явилась вона на наших територіях під час Першої світової війни, завдяки німецьким та французьким літунам, що вбирали подібну форму.
1920-ті роки – це мода «українського національного романтизму». Якщо говорити про радянську Україну – це мода людей, які впроваджували нові національні ідеї, але не знали, що це може їм коштувати життя.
Про часи «офіційної» моди
Перший український Будинок моделей відкрився у Києві в 1944 році, коли ще йшла війна. У 1954 році вже відкрився Будинок моделей у Львові, хоча Львів був лише обласним центром – в інших містах Україні вони почали виникати лише у 1970-ті роки.
Така увага до створення державних Будинків моделей свідчить про те, що офіційна мода мала в СРСР державне, ідеологічне значення. Починаючи з 60-х років радянські модельєри, у тому числі й українські, постійно брали участь у міжнародних виставках і показах, отримували там медалі та схвальні відгуки преси. Проте вся пишнота, яку створювали тодішні дизайнери, ніякого відношення не мала до побутового життя, повсякденного одягу і повсякденної моди радянських людей.
Як насправді вдягались Шевченко, Франко та Леся Українка
У глобальному сенсі Львів і Київ ніколи не були джерелом моди. Україна користувалася вже створеними за кордоном ідеями. Але в цьому вона не відставала. До прикладу, київські газети 1911 року повідомляли скандальну новину про те, що дві жінки вийшли на Хрещатик у новомодних штанях – і це відбулося того ж самого року, коли ця сенсаційна модна новинка була запропонована у Парижі.
Проте у нас майже завжди можна було помітити присутність національного одягу у міській культурі. Портрети Лесі Українки, Івана Франка, Тараса Шевченка в традиційному українському одязі взагалі формують враження, ніби українці постійно носили такий одяг. Звичайно, це було не так. Насправді світлини українських діячів культури в національному одязі – це висловлювання власної політичної позиції.
Згодом українці намагалися впроваджувати ідеї традиційного одягу в сучасній моді, презентуючи себе, як дизайнери, а не просто «носії вишиванок». Проте на території, яка належала Російській імперії, український одяг був, скоріше, сувенірною продукцією.
Український традиційний одяг – це, фактично, сільський одяг, не пристосований до міського життя. Осучаснити його та підігнати під стандарти моди доволі важко. І цей процес триває й нині.
Довідка. Зоя Звиняцьківська – історик моди, fashion-критик, журналіст, культуролог, за фахом – мистецтвознавець. Стояла біля витоків української модної індустрії та інституту fashion-критики. Засновник «Ukrainian Fashion Museum», перший fashion-редактор «ТОП 10». Лектор «Культурного проекту» та Kiev Fashion Institute. Створила авторські курси «Історія моди ХХ століття», «Українська мода доби Незалежності», «Модний авангард». Автор розділу про сучасну моду України в енциклопедії «World dress and fashion» (Berg Publishers, Oxford, UK).
Лекція, організована проектом Академ Парк Вернадського, відбувалась у рамках Lviv Fashion Week.
Фото – Ані Гірни
