Катерина Лоза, екскурсовод та етнограф, полька. Живе у Львові 11 років.
«Із Україною у мене тісний емоційний зв'язок, бо я тут живу, у мене чоловік українець і всі ті відчуття перекладаються на мову. Я дуже люблю Львів і, хоча я тут не народилась, я вважаю що це моє місце на Землі».
Уродженка Варшави розповіла, що коли приїхала до Львова на постійне місце проживання, то українською вже володіла. «Почала вивчати українську якраз до першого приїзду у Карпати. Бо у Польщі я дуже любила ходити по горах – то було таке моє захоплення і я дуже хотіла поїхати в Українські Карпати. Оскільки тут своя специфіка і ми з подружкою десь півроку готувались до тої поїздки, то я просто взяла розмовник і з нього кожен день почала ретельно вивчати одну сторінку. Правда закінчилось те вивчання, коли я дійшла до теми про ремонт автомобілів (ред. – посміхається). Але те базове знання мені у першій поїздці дуже допомогло. А далі я вчила мову не із книжок, а від людей.
У Карпатах мені дуже сподобались, тому я їздила туди багато разів, зокрема до Славська. І мене люди навчили говорити так, як вони там спілкуються між собою. Тому, коли я приїхала до Львова і почала говорити із моїми знайомими українцями, то вони просто вуха закривали, коли чули від мене бойківський діалект», – пригадує Катерина Лоза.
«Не знаю чи мій приклад вивчення іноземної мови із розмовника найкращий, мабуть – ні. Адже треба вивчати мову у тій країні, де та мова жива, від її носів. Тому, мабуть, найкраще приїжджати сюди, в Україну, і з кимось подружитись, завести контакти, які дозволять вивчати українську мову одразу правильно і це буде цікавіше, аніж просто вивчати мову із книжок.
Досвід показує, що можливо жити у країні і не знати мови, якою тут спілкуються. І у Львові є такі люди, також багато поляків роками живуть у США і мови не вчать. Але, якщо людина відкрита до світу, то їй навіть у голову таке не приходить, що можна жити у країні і не вчити її мови », – каже екскурсовод із Польщі Катерина Лоза.
Лутфор Рахман, комп’ютерний інженер у Львівській політехніці, бенгалець. Живе у Львові 23 роки.
«Мені було важко вивчати українську, але сьогодні я не відчуваю різниці між бенгальською і українською – вони для мене обидві рідні».
«У 1992 році, коли я приїхав до України, то на підготовчих курсах я був єдиним студентом, який вчив українську. Тоді ще не було ніяких підручників українською і я став першим студентом, який отримав диплом українською мовою в Університеті Франка, – пригадує Лутфор Рахман. – Мені у вивченні української допомогли підготовчі курси та безпосереднє спілкування. Я ніколи не спілкувався російською, я коли говорю, то у мене є помилки, але я завжди спілкуюся українською. Іншою мовою в Україні я не говорю. Я постійно спілкуюся із дитиною і дружиною та друзями українською і вони мене виправляють, якщо у моїй вимові є якісь помилки».
Зараз виходець із Бангладешу каже, що вже, навіть, не думає бенгальською мовою, а якщо хоче щось сказати по-бенгальськи, то спочатку це перекладає із української.
Крістіна Англєс д’Оріак, керує Центром духовної підтримки осіб з особливими потребами «Емаус», французка. У Львові – 5 років.
«Я вважаю, що дуже важливо іноземцям, які живуть у Львові, вчити українську мову. Це потрібно для того, щоб спілкуватись із людьми, дружити із ними і також для того, щоб розуміти їх культуру. Бо через мову ми багато можемо зрозуміти про психологію народу, про те, що для нього є важливим».
«Я вирішила вчити українську мову, тому що я тут живу, тут працюю і хочу спілкуватись із людьми. Мені дуже подобається українська мова, але мушу сказати, що це не така вже й легка для вивчення мова. У Львові більшість людей говорять українською і це важливо для розуміння ідентичності, тому я вивчаю українську, хоч і знаю російську», – каже Крістіна Англєс д’Оріак.
Французка пригадує, що вивчити українську їй допомогли базові знання російської і заняття із викладачем: «Зараз я дуже рідко спілкуюся французькою мовою у Львові. Тому що тут не є так багато французькомовних осіб. Але все одно спілкуюсь із друзями по скайпу і слухаю французьке радіо».
Журналіст – Наталія Середюк,
Оператор – Володимир Барчук,
Монтаж – Дмитро Тарадайка
