Нещодавно у арт-галереї «Щось цікаве» відбулася виставка мисткині Софії Філіпчук із цієї «серії похилого віку». Більше двадцяти арт-об’єктів розповідали про життя звичайної галицької бабусі, її сусідів, хатніх тварин і випадкових знайомих. Роботи, виконані у різних техніках (акварель, графіка, колаж) – супроводжуються історіями про персонажів. Літературні елементи у поєднанні з художніми фактично створили новий жанр казки-виставки. Вперше експозицію було представлено на фестивалі сучасного мистецтва Urban Exploration Lviv Fest 2015. Проект дещо трансформувався і розрісся до експозиції просто неба.
«Баба-жаба» – проект, який обов’язково мусив колись з’явитися і визрівав ще з дитинства, – розповідає художниця.
Прообразом баби-жаби є справжня бабуся Софії. Вона живе у селі Тамановичі Львівської області і має у пам’яті море історій, пісень, афоризмів, спогадів і рецептів, чим з дитинства дивує свою онучку. Все це зусиллями молодої художниці виходить за межі бабової хати і перетворюється на своєрідну арт-біографію, зберігаючи традиційну автентичність, але і трансформуючи її для сучасного сприйняття.
Виставка у галереї – це поєднання кількох експозицій. По-перше, колажі зі світлинами Баби та записаними за нею фразами, афоризмами і жартами. По-друге, цілісна історія життя людей із Тамановичів. Їхні портрети зображено на дерев’яних балках, під якими – цікаві факти про кожного з жителів села. Навіть про котів і випадкових зайд. За ідеєю мисткині, ці історії нібито розповідає корова Баська. Так само, як і інші персонажі, вона говорить «по-галицьки». По-третє, на виставці представлено акварельні роботи з образами інших бабусь. Як правило, це портрети людей, яких художниця випадково зустрічала на вулицях, у маршрутках, супермаркетах. Або ж тих, кого не вдалося зустріти, але вони, цілком можливо, існують. Просто ходять іншими вулицями.
Коли зародилася ідея створити серію, Софія не вагалася, у якому форматі будуть представлені її роботи. Сприйняття світу старшими людьми кардинально відмінне від сучасного. Крім того, іншою є мова – вона зберігає у собі ті давні регіональні особливості, яких вже не знайти у наступних поколіннях. Саме тому художниця не обмежилася винятково візуальними роботами, а проілюструвала їх літературними описами.
Так само сумнівів не було і у виборі центрального персонажа – баби. Увага до старших людей у Софії з’явилася ще у дитинстві і з роками лише поглиблювалася. Багато інсталяцій, які перетворилися на повноцінні об’єкти сучасного мистецтва, мають тривалу історію. Скажімо, ще у дитинстві художниця спостерігала за тим, як минають дні у її бабусі. І була щиро переконана, що розпорядки дня у неї і баби ідентичні. Усвідомлення, що бабин день зовсім не схожий на розвагу, прийшло згодом. Дитячі спостереження закарбувалися у одному з мистецьких проектів. Дівчина проілюструвала одну з картин літературним додатком: аркуш із детально розписаним днем баби і підготований за аналогією свій. Таким чином у одній роботі художниця поєднала кілька поколінь, що закумулювали свій час «тут і зараз».
«Маю сентименти до бабів», – вкотре повторює Софія. Нині вона думає про мистецько-соціальний проект, який міг би допомагати тим, кого дівчина зображує на папері, дереві і полотнах, – старим, котрі не можуть про себе подбати. Тим, кого часто не підбирають на зупинках водії маршруток, бо не хочуть брати пільговиків. І тим, кому у супермаркеті не вистачає кількох гривень, аби розрахуватися за десяток яєць. Ці персонажі, як правило, стають «бабами-жабами з картин».
«Кожна людина у тому, що читає, може знайти відповідь для себе, – говорить Софія. – Тому треба думати, що ти пишеш і робиш. Читала в одній книжці таке: «Якби я знав, що кожен мій малюнок оживе, я би добре думав, що малюю». Тож перед тим, як щось створюєш, варто думати, як це вплине на людей».
Софія каже, що думає про це в першу чергу. Принаймні, старається. Тому, коли пише картини, не хоче розпорошувати увагу на новини: «Людям завжди потрібне тепло і ще трішки доброти», – каже художниця. Але вона не згодна з тим, що мистецтво має штучно відмежовуватися від подій, скажімо, на Сході: «Навіть якщо не говорити про війну прямо, вона так чи інакше відобразиться у творчості», – переконана дівчина.
Найціннішою рецензією на її творчість, згадує художниця, була полегкість у голосах кількох відвідувачів виставки. Після попереднього перегляду інших сучасних арт-проектів вони сказали: «Нарешті можна усміхнутися».
За кілька тижнів мисткиню з «Бабою-жабою» запрошують у Краматорськ. Єдина проблема, яка не дає їй спокій, – страх, що люди там не зрозуміють галицьких слів у підписах. Але Софія над цим працює – додає примітки і пояснення. Заразом і лінгвістична практика виходить.
Підготувала Альона Вишницька,
фото – Сергій Романюк,
колажі – з архіву художниці
