За три тижні війни Львів прийняв понад 200 тисяч переселенців. Хорова школа і хорова капела «Дударик» стала однією з перших, хто розпочав приймати переселенців. Керівник капели Дмитро Кацал розповів Tvoemisto.tv, що їхній прихисток святого Лазаря став таким собі перевалочним пунктом, де люди деякий час перебувають та їдуть далі.
«Ті, хто не задіяні у Збройних Силах, територіальній обороні чи у волонтерстві на території Львова, працюють тут. Ми зустрічаємо людей, вони в нас перебувають, опікуємося ними, одягаємо, годуємо. Це є така перевалочна база, бо вони рухаються далі – хто за кордон, хто під кордон», – каже Дмитро Кацал.
Читайте також: У Львові запустили проєкт про тих, хто на першій лінії допомагає перемогти у війні
Приймати біженців були готові ще до того, як у місті це почали централізовано організовувати. Лише за 8 годин вдалося зібрати стартовий набір речей, щоб відкрити хостел для тих, хто рятується від війни. Самі ж учасники «Дударика», зауважує його керівник, були зібрані та загартовані. З початком війни жоден з учасників не виїхав за кордон.
«Цій війні передували майдани. Наше суспільство, в тому числі дудариківське, загартоване в цьому контексті. Відповідно, часу на оговтування особливо не було. Щодо біженців й того, що нам доведеться їх приймати, ми вже на другий день зрозуміли. Відразу почали роботу – облаштували в захристіях сховища, почали носити воду. Ми оголосили про те, що будемо це робити ще до того, як наша влада почала централізовано цим займатися», – каже він.
Читайте також: На першій лінії. Медик, який допомагає лікувати онкохворих діток під час війни
Сьогодні частина учасників хорової капели займається волонтерством, хтось пішов у тероборону. Допомагають тим, хто прибуває до Львова, також чимало гуманітарної допомоги відправляють в області, де відбуваються активні бойові дії. Наразі прихисток святого Лазаря вже прийняв більш ніж 50 сімей з різних міст України, які опинилися під обстрілами.
Хорова капела «Дударик» існує у Львові понад 50 років. Керівник Дмитро Кацал додає, що поки все ще певним чином дивно усвідомлювати, що маємо таку реальність. Попри те, в нас обов’язково все буде добре, бо ми – українці, і з нами Бог.
