Поезія vs вандалізм: хто і як у Львові розписує стіни віршами

4672 1
Львівські художники намагаються припинити акти вандалізму у своєму місті. Завдяки їхнім зусиллям, на майже 20 стінах з’явилися вірші відомих українських письменників. Ініціатори проекту розповіли, що вандали та любителі графіті не чіпають віршовані стіни, адже за час існування жодне зображення не розмалювали. Більше про унікальну львівську ініціативу читайте в матеріалі від Tvoemisto.tv.
фото надав Юрій Солук

фото надав Юрій Солук

За словами співорганізатора Юрія Кирилича, Громадська організація Project#1 створена для людей, які хочуть робити зміни у соціальному просторі. Від самого початку активістів було десятеро, та коли почали реалізовували віршований проект, їх кількість збільшилась. Project#1 займається культурно-соціальними проектами. У січні цього року в рамках проекту «Покальчук Tribute», учасники встановили меморіальну дошку в пам'ять письменнику.

Натомість проект «Поезія стін» поставив за мету припинити акти вандалізму в історичній частині Львова, який неофіційно вважається культурною столицею України. Окрім антивандальної функції Юрій Кирилич вбачає ще і мистецьку, а також вважає, що через подібні графіті можна популяризувати українську мову і культуру. «Якщо підсилювати вірші малюнками – вони набувають ефектнішого сенсу. Міста і вулиці – також наш дім, це наш суспільний простір», − говорить він.

Одразу після виникнення ідеї проекту, влітку 2014 року, активісти звернулися до місцевої влади. Пропозицію розпису стін у Львівській міській раді зустріли охоче і дали дозвіл на його реалізацію.

Поезії, що з’являються на стінах, обирають художники, які зголосились на співпрацю. Остаточний варіант затверджують вже організатори, намагаючись обирати такі вірші, які б не викликали агресію та не спонукали до вандалізму. Зокрема, поезію про кохання, або таку, яка містить у собі послання до народу. Техніку написання щоразу використовують різну. Реалізовують за допомогою трафарету, платівки з прорізаними літерами. Також за допомогою проектора, спрямовуючи текст на стіну і таким чином обводять літери. А дехто з художників вправно пишуть каліграфічним шрифтом без додаткових засобів.

Для одного напису потрібно 200-500 гривень, залежно від розміру. Кошти витрачають на фарбу, пензлі, васерваги, резинки, олівці, бензин, драбину тощо. Фарба зможе триматися на стіні до п’яти років, – такі гарантії дають організатори. Як показав час, малюнки витримали і морози, і спеку без пошкоджень. 

На будівлях можна побачити вірші як класиків української поезії, так і сучасних авторів. Найчастіше трапляється творчість Тараса Шевченка, Сергія Жадана, Юрія Іздрика, Ліни Костенко. Також Василя Симоненка, Скрябіна, Юрія Покальчука, Ігора Малковича, Лесі Українки та Володимира Сосюри.

Цієї осені завершений другий етап розпису стін. Project #1 повідомляє і про наступний етап, який реалізовуватимуть весною.

Проспект В’ячеслава Чорновола, 101, Тарас Шевченко «Он чого ти почорніло, зеленеє поле?»

«Я обрав вірш Тарас Шевченка,тому що в ньому є очевидна паралель між тогочасними подіями і тими, які були нещодавно на сході. Вірш було написано 1848 року, тоді як малюнок поруч відображає картину 2014 року. Шевченко розумів Україну. Аеропорт – символ української мужності. Це місце, де полягло багато наших воїнів. Тому потрібно пам’ятати і шанувати їх. Стяг на малюнку − це символ надії», – розповідає Роман Хрущ, автор напису і малюнку.

Вулиця Шота Руставелі – уривок вірша Ліни Костенко «Страшні слова, коли вони мовчать»

«Цей вірш дуже близький мені ще зі шкільної програми. Читаючи його тоді, я розуміла, що він передає усі мої почуття та хвилювання. Під час роботи  перенесення вірша на стіну я почала розуміти його по-новому, почуття смутку ніби перетворились на радість. Писала своїм почерком від руки олівцем, а потім заповнила фарбою», – каже Тетяна Таратула, автор напису.

Проспект Чорновола, Василь Симоненко «Лебеді материнства»

«Напис зроблений власним шрифтом. Найкраще душа вкладається в те, що ти робиш невимушено. Над шрифтом довго не думав і, як наслідок, вдалося швидко зробити напис. Малював від руки, хоча намагався застосувати перебивання тексту. Саме цей вірш обрав тому, що він актуальний у всі часи. Ці рядки припали мені до душі через свою лаконічність та глибину», − пояснює Тарас Нечипір, автор напису.

 

Що думають львів’яни?

«Цитати на стінах надихають. Читаючи вірші, ти можеш виокремити  фразу, яка показує тобі, що життя – дуже класне, особливо коли в тебе поганий настрій. Мені подобається поезія Василя Стуса:  «Але правди в брехні не розмішуй, не ганьби все підряд без пуття, бо на світі той наймудріший, хто найдужче любить життя»», – декламує Станіслав, 22 роки, поліграфіст.

«Коли гуляєш старим містом, то рідко думаєш про якісь буденні речі. Тому ідею підтримую, але головне, щоб вірші зустрічались не дуже часто, бо якщо їх буде багато, то зникне сенс. Вдало підібрані рядки дають нову тему для роздумів. Люблю Ліну Костенко й Тараса Шевченка. Вірш, який мені прийшов в голову зараз:
«Я кину все. Я вірю в кілометри — 
обвітрені, задихані і злі. 
Багато їх у матінки Деметри, 
Котра була богинею землі. 
О, розмотай шляхи мені, богине! 
Світ за очі від себе забіжу. 
Рятуй мене, врятуй мене, богине, 
моя душа, задивлена в чужу», – говорить Анна, 23 роки, студентка.

«Підтримую ідею. Творчість завжди має бути в пріоритеті, тому що це душа народу. Я б хотів бачити Шевченка, патріотичні вірші. Про любов також. Наприклад, Лесі Українки, Ліни Костенко», – каже Сергій, поліцейський.

«Кожного разу, коли я проїжджаю в громадському транспорті і бачу різні графіті, у мене просто серце болить. Тому я думаю, що якщо замість графіті будуть вірші – це хороша ідея. Хотіла б бачити вірші Тараса Шевченка, Лесі Українки», – розповідає Олександра, школярка.

Підготувала Анна-Вікторія Хорошун,
фото надав Юрій Солук


Читайте також:
Новини від KINOafisha.ua.
Загрузка...
Загрузка...
Кінотеатр Планета кіно IMAX (Львів).

Коментарі (1)

Додати коментар
7 Серпня, 2016 19:04
adolf не резинки, а гумки, львівські інтелектуали-літератори йопти