На вулиці Мечникова, в північно-східній частині міста, розташоване найстаріше та найвідоміше міське кладовище. Личаківський цвинтар є одним із небагатьох кладовищ в Україні, який, окрім своїх звичних меморіальних функцій, виконує також роль популярного туристичного центру.

фото: Захар Процюк

Цвинтар заснували у 1786 році і він є одним із найстарших комунальних цвинтарів Європи. Із часу свого заснування використовувався як місце для поховання львівських міщан, а також визначних діячів. Тут поховані Іван Франко, Соломія Крушельницька, Маркіян Шашкевич, Володимир Івасюк та багато інших. Найдавніші збережені могильні плити Личакова належать до 1787 і 1797 років.

На 86 полях загальною площею 40 га тут розміщені понад 300 тис. поховань (зокрема, понад 2000 гробівців), на могилах встановлено понад 500 скульптур та рельєфів. Частина з них належать до мистецьких пам’яток європейського значення.

фото: Захар Процюк

Значна частина давніх могильних скульптур не збереглася до нашого часу. Згідно з австрійським законодавством, могили, за якими ніхто не доглядав і за які не платили упродовж 25 років, можна було зрівнювати із землею, а на їхньому місці дозволяли нові поховання.

Крім цього, під час Другої світової війни цвинтар занепав. Частину надгробків із різних причин понищили. Після війни на кладовищі почали споруджувати стандартні надгробки, виготовлені комбінатом похоронного обслуговування. Через непродуману процедуру призначення місць під нові поховання, відсутність належного догляду за могилами людей, родини яких виїхали до Польщі, брак коштів на охорону цвинтар зазнав значних шкод і руйнувань, постраждало багато пам'яток — надгробків високої мистецької цінності.

У 1975 році прийняли рішення припинити поховання. Виняток робили лише для особливо відомих особистостей, родин, які мають власні гробівці, а також в окремих випадках допускалися підзахоронення в наявні могили родичів після 25-літнього строку поховання.

10 липня 1990 року ухвалою Львівської міської ради територію Личаківського кладовища оголосили історико-культурним заповідником місцевого значення. 1991 року до його складу включили кладовище Пагорб Слави. 2001 року при музеї створили науковий відділ, який займається вивченням і популяризацією питань, пов'язаних із цвинтарем.

На кладовищі розташований польський військовий меморіал, відомий як меморіал львівських орлят. Його спорудили за проектом асистента Львівської політехніки Рудольфа Індруха. Кладовище зазнало значних руйнувань під час Другої світової війни, остаточно ліквідували в 1970-х рр. Відновлювати цвинтар розпочали у 1990-х рр.

Також тут збереглися 24 каплиці — усипальниці заможних, переважно, шляхетських родин. Першими від головного входу на цвинтар є дві неороманські каплиці Кшечуновичів і Кисельків (архітектор Філіп Покутинський), неокласицистична — родини Моледзінських, каплиці Адамських, Лодинських, Бачевських (остання за проектом Яна Шульца). Найвіддаленішою від головного входу є неоготична каплиця Цетнерів, збудована у 1890-1891 роках фірмою Івана Левинського за проектом Яна Томаша Кудельського. Скульптурне оздоблення — ймовірно Петра Гарасимовича.

На Личаківському цвинтарі регулярно відбуваються реставрації могильних скульптур. Проекти фінансуються як міською радою Львова, так і у співпраці з Фондом культурної спадщини Польщі. Пам’ятники не демонтують, а реставрують одразу на місці.

Захар Процюк,

Фото автора та з відкритих джерел

Цей матеріал було підготовлено в рамках Програми міжредакційних обмінів за підтримки Національного фонду на підтримку демократії NED​.