Волонтерів у Львові дуже багато, як жартують самі активісти, більше ніж бандерівців. Tvoemisto.tv поспілкувалися лише з деякими з них.
Ініціатива «Мехмат йде на війну!» була однією з перших, яка почала збирати допомогу для мобілізованих. Спочатку колеги по роботі зібрали гроші для викладача механіко-математичного факультету ЛНУ ім. Франка, який пішов на фронт. Згодом, довелося допомагати й іншим «мехматянам». Зараз активісти збирають допомогу не лише для людей, які мають стосунок до мехмату, а й для їхніх побратимів. Детальніше про це tvoemisto.tv розповів координатор ініціативи «Мехмат йде на війну!», викладач механіко-математичного факультету ЛНУ ім. Івана Франка Юрій Головатий.
Фото: tvoemisto.tv
«У травні мобілізували мого колегу з кафедри. З того часу все і почалося. Як лавина, навіть не очікував, що так все буде.
Мехмат – річ не тотожна з механіко-математичним факультетом, його викладачами та студентами. Мехмат – це велика громада тих, хто колись тут вчився, працював, це їхні родичі, їхні друзі, і друзі їхніх друзів. Вони живуть по всьому світу – від Південно-Африканської Республіки до США, Канади та Ісландії. Ці люди зібралися дуже швидко на Facebook і почали допомагати.
Формально я координую цю ініціативу і разом з дружиною ми робимо основну рутинну роботу – бухгалтерія, пошук товарів, замовлення через інтернет, співпраця з іншими групами волонтерів. В групі ще активно працюють Олег Романів (інформаційна підтримка ініціативи), Ростислав Гринів (налагодження контактів з нашою мехматівською діаспорою), Марта Бордуляк та Софія Василечко. Влітку час від часу хтось допомагав зі студентів чи викладачів. Але зараз, коли всі повернулися з канікул, є бажання створити велику групу волонтерів «Мехмат йде на війну!»
За останні два місяці волонтерство стало стилем життя і по-іншому вже не можу. У кожного своя війна – хлопці воюють там, а ми робимо щось тут.
Щодня розв'язуєш одну і ту ж задачку з багатьма невідомими... Де взяти гроші? Де купити? Як краще спакувати? Ким передати? Чи дійде? Тому, коли на картку падає пару тисяч, твоя радість стримана, бо то лише початок нової задачі, нового довгого ланцюжка. А от коли до вояків нарешті доходить допомога, радості немає меж. Як не дивно, але зараз зібрати гроші є найлегшою справою, найскладніше доправити все в зону АТО. Тут нам допомагали і волонтери з інших областей, і ультрас київського «Динамо», і хлопці з «Правого сектора». Було вже всяке – і викрадення вантажу сепаратистами, і 102 дірки в бусі з нашим вантажем, і поранені.
Ми забезпечуємо ті частини, де служать мехматяни, допомагаємо і їм, і їхнім побратимам. Це – хлопці з 24-ї бригади та Львівського батальйону тероборони. Скільки мехматян мобілізовано, на жаль, сказати не можу. У нас є зараз 8-10 людей, з якими тримаємо контакт, але я думаю, що їх набагато більше. Про багатьох з них ми дізналися випадково. Можливо, ця публікація потрапить на очі комусь з родичів наших мехматян, які воюють...
Недавно у мене син народився, і він багато разів, ще не народившись, побував на території 24 бригади. Я своїй дружині, на жаль, не зміг забезпечити спокійної вагітності.
Зараз волонтерською роботою займається дуже багато людей. У Львові волонтерів вже більше, ніж бандерівців. Кожен день з ними зустрічаюся, спілкуюся, і, чесно кажучи, інколи побоююся з часом вийти з цієї реальності. З реальності щирих патріотів, людей, які на все готові. У мене з’явилася велика кількість друзів – як реальних у Львові та в інших містах, так і віртуальних, у Facebook. Люди передають великі гроші, не запитують нічого, ніхто не вимагає чеків. Ми робимо спільну справу на повній довірі. Така довіра, якої раніше, мабуть, ніколи не було в українців. Можливо, в цьому і суть волонтерського руху.
Спочатку ми думали, що зберемо пару тисяч і не більше. Зараз, за мірками мехмату, це шалені гроші. І вони все прибувають. Сподіваюся, коли закінчиться війна, ми залишимося тою спільнотою, яку створили. До того спільноти мехмату не було. Всі знали, що нас багато, що ми кожного року випускаємо півтори сотні студентів, але спільнота утворилася зараз, коли ми усі мобілізувалися на цю війну.
Ця війна надовго. Навіть після припинення бойових дій, усіх нас чекають роки «воєнної» роботи. Це і відбудова, і допомога скаліченим війною, і психологічна реабілітація тих, хто пережив пекло російських «Градів» та «Смерчів». Тому набираємося терпіння і працюємо. Мій колега-росіянин ще в квітні, коли вперше виникла загроза вторгнення, дав мені гарну пораду: «Не дай, щоби політики-злочинці заволоділи твоїми емоціями!» Тому я не розумію, коли дехто з осудом ставиться до людей, які сидять в кав’ярні чи за пивом. Святкуйте дні народження, ходіть з друзями на каву. А за кавою радьтеся, як допомогти тим, хто зараз там. Якщо ми зламаємося психологічно, це і буде наша поразка».
Платіжні реквізити для гривневих переказів
МФО 305299
ЄДРПОУ 14360570
29244825509100
Картка Приватбанку
4149 4378 3681 9530
одержувач: Головатий Юрій Данилович
4149 4978 0011 4789
Чи не кожен львів'янини знає, що кожного вівторка, четверга та суботи біля пам'ятника королю Данилу волонтери збирають допомогу для солдат. Ініціатором таких зборів є активіста Люба Возняк - волонтер спільноти «Допоможи фронту», юрист за освітою, а заодно й молода мама, яка виховує двох дітей.
«Почалося все з того, що одного разу я прочитала про те, що хлопці не мають шкарпеток. Це було місяці 4 тому. Коли я це прочитала, одразу ж написала, що о такій-то годині буду стояти біля короля Данила збирати шкарпетки. І воно потім якось закрутилося. Спочатку стояла сама, попросила подругу, щоб підстрахувала на випадок, якщо малий прокинеться. Потім прийшла ще одна жіночка. А коли збір набрав більших масштабів, люди просто приходили і залишалися. Кожного разу приходять одні і ті ж люди – 6-8 осіб, але завжди є достатня кількість, щоб допомагати.
Ми зібрали шкарпетки, потім засоби гігієни, а потім про наш збір почали оголошувати по радіо і це набрало таких масштабів.
Я виховую двох дітей – сина та дочку, зараз в декреті. Освіту маю юридичну, але юристом ніколи не працювала. Працювала з дітками у центрах раннього розвитку.
Раніше робила збірку в обід, сина заколисувала спеціально на обідній сон. Він спав, а ми 2 години збирали речі і верталися додому. Тепер збірку робимо ввечері, я приходжу кожного разу з сином.
Ми збираємо те, що потрібно солдатам. Просимо не приносити все підряд. Сказали, що треба кросівки, ми приймаємо кросівки. Маємо конкретні потреби від конкретних частин. Нам дзвонять і говорять, скільки чого потрібно, зібране передаємо конкретним людям, тим, які у Львові.
На те, чого люди не можуть принести, збираємо гроші. Тепловізор, наприклад, пересічна людина не купить, так само, не купить партію берців. Взагалі для збору одягу хочемо зробити окреме приміщення.
В зоні АТО у мене зараз кум. Він – командир взводу, збирала допомогу для його солдат. У нього було 40 людей і ми все для них зібрали – берци, окуляри».
Тетяна Балашова допомагає військовим разом з чоловіком Ярославом – укомплектовує для солдат індивідуальні аптечки. Львів’янка, працює у НУ «Львівська політехніка» на кафедрі прикладної лінгвістики, викладає практику перекладу з німецької мови.
«У нас немає ніякої громадської організації, є лише наша родина. Ми з чоловіком вдвох вирішили допомагати хлопцям, а вже потім познайомилися з іншими волонтерами і об’єднуємо зусилля.
Коли почався Майдан, ми багато часу були там присутні, тільки на вихідні приїжджали до Львова до дітей. У середині січня перестали їздити в Київ і почали працювати як волонтери для Майдану. Коли почалася війна на Сході, ми з чоловіком мали змогу поїхати за кордон і купити там одяг для хлопців. З ним і приїхали потім до Яворова. І коли хлопці, які за кілька днів мали відправлятися на Схід, вийшли до нас, вони не сміли цього всього брати. Стояли, просто дивилися і питали: «А скільки за це треба заплатити?». У нас вийшли сльози на очах і ми більше не змогли не їздити. Отак все і почалося...
Перші наші кроки – це була купівля необхідного за наші особисті кошти, або кошти наших близьких друзів. Я також ходила по текстильних підприємствах, просила, щоби нам надали чи то білизну, чи шкарпетки. Потім виникла потреба в тепловізорі, це – 53 тис. грн. Тоді я перший раз наважилася виставити рахунок в інтернеті і попросити користувачів Facebook про допомогу. До початку Майдану я була противником будь-яких соцмереж і ними не користувалася.
Зараз намагаємося опікуватися 24 і 80 бригадами, нашими львівськими хлопцями. Окрім того, допомагаємо окремим взводам – надсилаємо їм одяг, білизну, взуття. Намагаємося одягнути хлопців та забезпечити їх індивідуальними аптечками. Нам телефонують контактні особи і переказують, що потрібно солдатам.
Основний висновок після спілкування з лікарями з АТО – найбільше потрібні ті матеріали, які боєць може використати на полі бою. Мова не йде про жарознижуючі препарати чи антибіотики – це перв’язочний і кровоспинний матеріал. До складу аптечки входить джгут, бандаж, щось кровоспинне, щось з анальгетиків, йод, лейкопластирі та рукавички. У велику аптечку для взводу кладемо більше медикаментів.
Доставляємо допомогу хлопцями-волонтерами, які їдуть в зону АТО своїм транспортом, або передаємо з рук в руки, коли відбувається ротація.
Якби не було цієї волонтерської діяльності, можна було б потрапити в якийсь лікувальний заклад з депресією. Ця робота не дає часу зациклюватися на негативі. Стараюся новини дивитися максимум двічі на день, у мене нема часу на це – я думаю про те, де дістати теплий одяг, термобілизну, нове взуття.
Тішуся тим, що мої випускники допомагають мені укладати аптечки, приходять до мене додому. Я з ними познайомилася вже не як з моїми студентами, а просто як з людьми, які мене підтримують.
Я не думаю, що якби у нас не було волонтерів, держава робила б щось більше. Були б більші втрати. Якщо комусь зручно допомагати фінансово – це добре, якщо хтось може просто не заважати, це теж добре.
Я вдячна Богові і долі, що у мене такий чоловік, який мені допомагає. Було якось, що всю ніч я укладала аптечки, а зранку до нас приїхав отець. Заглядає на кухню, а там мій чоловік варить кашу. І отець жартує: «Це тільки в жінок-волонтерів чоловіки стоять коло плити і варять сніданок». Хтось мусить для дітей варити кашу. Якщо мама зайнята іншими справами, тато переймає мої функції. Він підтримує, у всьому допомагає.
У мене дома просто на підлозі стоять коробки з ліками, і якщо у мою шухляду діти ще можуть зазирнути одним оком, то це все вони обходять стороною, бо «то для солдатів, то не можна брати». Андрійкові 4 роки, Софійці – 6. Коли складають великі коробки, вони допомагають, рахують ліки. Діти знають, що солдати воюють, що вони нас захищають, і якщо це треба солдатам, то вони цього брати не будуть. Питань багато задають, але не заважають
Ми дуже вдячні українським громадам в Мюнхені і Нью-Йорку, які нам допомагають фінансово та купують ліки, а також о. Степану Сусу, настоятелю Гарнізонного храму святих апостолів Петра і Павла, який довірив нам укладання аптечок за кошти їхніх жертводавців».
Кошти можна перераховувати на картку Приватбанку на імя Балашової Тетяни 4149 6059 0100 8144
Фото: Facebook-сторінки Юрія Головатого, Люби Возняк, 4vlada.com та надані Тетяною Балашовою.
