«А в нас сьогодні річниця одруження», – міцно притискаючи до себе портрет чоловіка каже львів'янка Роксолана Бєляєва. Ми стоїмо з нею біля Львівського обласного моргу, де за лічені хвилини має відбутися зустріч, на яку Роксолана чекала довгі два роки.

«Коли мені подзвонили минулого четверга про збіг ДНК, я найбільше боялася, щоб його не ховали саме сьогодні, 9 березня. Бо мені важливо, щоб у спогадах ця дата залишалася днем нашого ідеального весілля», – вже не стримуючи сліз, додає вона.

Станом на лютий 2026-го року в Україні безвісти зниклими вважалися понад 90 тисяч осіб. Це як і ті, про кого після зникнення немає жодної звістки, так і підтверджені свідками загиблі, тіла яких досі не вдалося ідентифікувати, забрати з поля бою або з-під завалів. Серед цього списку зі страшною багатотисячною цифрою до початку березня був і 40-річний Андрій Бєляєв, який загинув на Запоріжжі в лютому 2024 року.

«Я би тисячу разів вибрала бути його дружиною»

«24 лютого 22-го року о 9:00 ранку Андрій вже стояв у військкоматі. Хоча мені сказав, що їде в “Епіцентр”. Коли він довго не повертався, я почала про щось здогадуватись і вже щось йокнуло всередині. Коли він врешті прийшов, просто поклав документи на стіл і сказав: "Сядь, мені треба з тобою поговорити"», – пригадує Роксолана.

Андрій просив його не відмовляти і поважати його вибір. Переконував, що відчуває в собі сили йти воювати.

Роксолані важко відпускати чоловіка, який для неї «був опорою та всім світом».

«Якби мені дали тисячу життів, я би тисячу разів вибрала бути його дружиною. Він завжди казав мені, яка я сильна. Але поруч з ним я себе відчувала маленькою дівчинкою», – додає вона.

Заради Роксолани, яка мешкала у Львові, Андрій колись переїхав з рідної Дніпропетровщини, де мав успішну кар'єру регіонального менеджера з продажів. Незадовго до повномасштабної війни вони придбали давно омріяну квартиру в новобудові під Львовом. Ремонт вона вже далі робила сама, радячись з чоловіком онлайн.

Архівні сімейні фото родини Бєляєвих

Вже 2 березня 2022 року Андрій був офіційно мобілізований в 14-та бригаду оперативного призначення імені Івана Богуна «Червона Калина» Національної гвардії України.

«Я поруч. Сьогодні, завтра, назавжди. Бережи себе заради нас. Ми тебе дуже любимо». З таким гравіруванням Роксолана подарувала чоловіку жетон на річницю їхнього одруження – 9 березня 23-го року. Під цими словами зображені чотири руки – дві дорослі й дві дитячі, їхньої доньки та сина. З іншого боку жетона – Ісус Христос.

Макет жетона, який Роксолана подарувала чоловіку на річницю одруження, за рік до його загибелі

«Вибачте, але ваш чоловік загинув»

Востаннє Роксолана спілкувалася зі своїм чоловіком 14 лютого 2024 року. Тоді Андрій уже десятий день перебував на позиції на Запорізькому напрямку. Через месенджер він привітав дружину з Днем закоханих і повідомив, що наступного дня виводитиме звідти групу.

Захід і вихід з позицій – найнебезпечніші етапи в ротації військових через високий ризик бути поміченим ворогом. Хвилювання рідних в ці моменти найсильніші. Роксолана знала, що їхній напрямок – це суцільне поле і сховатись в дорозі там практично неможливо.

15 лютого Андрій так і не вийшов на зв’язок. А о п’ятій ранку наступного дня Роксолані подзвонила його мама – в істериці. Її серце вже щось відчувало, хоча раніше син міг не виходити на зв’язок і по п’ять днів.

Роксолана намагалася заспокоїти жінку, просила зберігати холодний розум. Мовляв, треба просто дочекатися, коли в Андрія з’явиться можливість написати. Хоча самій після слів свекрухи вже було не по собі.

16 березня о десятій ранку вона сіла за кермо і виїхала на роботу. Але нестерпні думки змусили її написати головному сержанту роти з проханням дати хоч якусь інформацію про чоловіка.

«Він прочитав повідомлення, але не відписав. Пізніше, коли я вже їхала по об'їзній Львова, мені таки вискочило в телефоні повідомлення: "Вибачте за погані новини, але ваш чоловік загинув"», – досі з шоком пригадує Роксолана.

Напередодні, 15 лютого, росіяни скинули боєприпаси з дрона на їхню групу. Андрій та ще кілька військових загинули на місці.

Відтоді почалися пекельні два роки і два тижні щоденних думок про тіло коханого, яке лежить десь посеред поля в сірій зоні, і про те, як повернути його додому.

«Він стояв по кісточки у воді й запитував, чому я нічого не роблю»

Спочатку Роксолана ще трималася за крихту надії, що повідомлення про загибель – помилка. Але побратими Андрія переконували її, що вони літали дроном туди й наступними днями, і тіла досі лежать там. Навіть надіслали відео з дрона, на якому зафіксована сама мить загибелі чоловіка.

«Ми просто не можемо його забрати», – розпачливо виправдовувалися вони перед Роксоланою.

«Я не раз чула історії, як евакуаційна група йде за тілом, і в них теж потрапляє дрон. Тому я не хотіла такого ризику. Бо потім довелося б жити з тягарем на серці, що через мене хтось ще переживатиме таку саму втрату», – пояснює Роксолана, чому не надокучала побратимам чоловіка проханнями спробувати забрати його тіло з сірої зони.

Водночас у перші тижні її переслідували важкі сни, які посилювали почуття провини.

«Мені чоловік не раз приснився. Стоїть у річці по кісточки у воді, але тоне. І дивиться на мене, запитуючи: "Чому ти нічого не робиш!?"», – емоційно пригадує Роксолана.

Протягом двох років вона постійно їздила Україною в пошуках чоловіка – до військової частини у Вінниці, уповноваженого з питань зниклих безвісти, координаційного штабу з військовополоненими і навіть до командувача Нацгвардії. Хотіла дізнатися: коли зможуть повернути тіло Андрія? Але ніхто не давав відповіді, казали лише, що, найімовірніше, доведеться чекати закінчення війни.

Всі ці два роки Роксолана провела на антидепресантах та у постійній комунікації з психіатром та психотерапевтом. Інакше ні спати, ні їсти вона не могла. Закривалась у ванній і голосно плакала, не знаходячи в собі ресурсів на дітей та повноцінне життя.

«Я просто існувала з тим почуттям провини, що не можу його повернути», – пояснює вона.

Роксолана на Марсовому полі у Львові

Вона часто приходила на Масове поле у Львові, де з 2022 року ховали загиблих українських військових. Тут під час щомісячного молебню виставляли портрети тих, чиї тіла не можуть повернути. Також ходила на могили рідних друзів або знайомих, щоб просто провести час у спокої. Їй здавалося, що душа Андрія теж прилітає сюди.

Вона не соромилась зізнатись, що заздрить тим, хто має куди прийти на могилу близької людини. І дуже боялась, що до того часу, як Андрія повернуть – тут, на Марсовому полі, уже не залишиться для нього місця. Так і сталось: ховати військових тут припинили в грудні 25-го року.

«Це дивно звучить, але я щаслива»

5 березня 2026 року Роксолана, перебуваючи на професійних курсах, пропустила кілька дзвінків від невідомого номера. Подруга переконала таки взяти слухавку, коли знову її набрали. «А раптом це щось про Андрія?», – обнадійливо зауважила вона.

По телефону Роксолана почула: «Ким для вас є Бєляєв Андрій Васильович?». І далі слідчий уже повідомив їй про збіг ДНК невідомих останків з ДНК їхнього маленького сина. Ще запитали, чи знає, як виглядав другий жетон, який чоловік мав при собі.

«Так. Я йому дарувала на річницю жетон із зображенням Ісуса Христа та чотирма ручками – дві дорослі…», – «І дві дитячі…», – перебив її слідчий.

Роксолана, яка так довго чекала на можливість поховати свого чоловіка, впала в істерику. За нею приїхали сестра з подругою і добу сиділи поруч. Вона не могла ні їсти, ні спати, а просто дивилася в одну точку.

«Раніше мені здавалося, що на дзвінок про збіг ДНК я відреагую менш-більш адекватно та спокійно. Бо я цього довго чекала. Але в перші хвилини я просто дико кричала та плакала», – каже Роксолана.

«З одного боку, хоч це і дивно звучить, я – щаслива. Бог наді мною змилувався, бо мені довелося чекати чоловіка лише два роки. А є ті, хто чекає своїх близьких вже чотири роки від початку повномасштабної війни.

Та водночас я зрозуміла, що це вже все… Так, я знала, що він загинув. Але десь глибоко в серці була ця маленька надія, що, можливо, це помилка», – додає вона.

фото: лмр

Андрію на Марсовому полі так і не вистачило місця

Згодом з висновку експерта вона дізналася, що тіло Андрія повернули по обміну в жовтні 2025 року. Уже в листопаді стався перший збіг ДНК, а другий тест наприкінці лютого підтвердив результати.

«Коли я дізналася про дату репатріації, зрозуміла, чому чоловік знову почав мені снитися, хоча майже два роки не снився. Ніби він приходить, стоїть і дивиться на мене таким злим поглядом. Я зрозуміла, що він цим поглядом запитує: “Чому ти не дізнаєшся, що я вже тут?” Бо він уже був тут», – пояснює Роксолана.

Повернення додому

9 березня опівдні Роксолана, обіймаючи рамку з портретом Андрія, разом з сестрою Андрія стоїть на Пекарській біля моргу. Вона дивиться порожнім поглядом у кінець вулиці. Прислухається до кожного далекого звуку автомобільної сирени. Чекаючи саме звуку супроводу кортежу «На щиті».

Коли о шостій ранку з Вінницького моргу виїхало авто з тілом її коханого, вона ще вдома дивилась на фото чоловіка, промовляючи: «Ну що, з річницею одруження нас».

Тепер 9 березня стане також датою довгоочікуваної зустрічі. Перед тим Роксолана запитувала, чи зможе побачити його востаннє в морзі, проте їй відмовили зі словами: «Він надто довго лежав».

Від хвилювання під час очікування кортежу Роксолана постійно намагається говорити. Каже, їй так легше.

«Я завжди казала своїй подрузі та сестрі, що боюся того дня, коли мені подзвонять за збіг ДНК. Бо мене весь час тримала ця боротьба за нього. Ці постійні поїздки з його пошуками давали мені сили триматися. Я розуміла, що не можу здатися, що маю його знайти та повернути. А коли мені подзвонили, я сіла з думкою: "А що я маю тепер далі робити?"», – ділиться переживаннями Роксолана.

В кінці вулиці спочатку чутно сирену, далі з'являється поліцейські авто. Роксолана, яка трималась весь ранок, закриває рукою обличчя від розпачу та починає голосно ридати.

«Я вже їду додому, сьогодні моя закінчилась війна…», – з гучномовців на авто кортежу з синьо-жовтими та чорно-червоними прапорами лунають слова вірша, написаного ще за часів АТО, – «Пробач мені, мамо! Пробач мені, тато, що сам я собі вибрав долю таку. Що пахне свічками і ладаном хата й гойдається смуток у кожнім кутку».

Через три дні, 12 березня, Андрія поховають з урочистостями на Полі почесних поховань №87, на місці колишнього Пагорбу слави. Хоча тут почали ховати військових лише з грудня 2025 року, вже є чимало могил із датами загибелі на рік-два раніше. Тепер рідні, після важких і виснажливих років очікувань, нарешті мають місце, куди можна прийти й побути поруч із найдорожчими.

Могила Андрія на Полі почесних поховань №87

«В мене змішані відчуття. Є спокій – він уже вдома, і я маю куди прийти. І водночас – пекучий біль, що мій світ там, закопаний у сиру, холодну землю, а я залишилася тут. Тепер буду намагатися шукати в собі сили жити, а не просто існувати – заради дітей і заради того, щоб зберегти пам’ять про нього», – після похорону знайшла в собі сили поділитися почуттями Роксолана.

Мар'яна П'єцух

Фото авторки, Твоє місто

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.