
Була там, де важко. У пам’ять про лікарку-анестезіолога Ірину Федоришин
Пандемія Covid-19 стала ще однією передовою в Україні. На неї вийшли медики. Tvoemisto.tv хоче вшанувати пам’ять померлих лікарів, медсестер і фельдшерів та розповісти історію кожного з них. Кого ці люди любили, із чого сміялись, про що мріяли та що залишили нам у спадок – у проєкті «У пам’ять про медиків».
Ірина Федоришин була лікарем анестезіологом-реаніматологом. Цей фах вимагає від людини не лише знань із багатьох галузей медицини, але й уміння швидко ухвалювати рішення та впевнено діяти, коли у пацієнта зупиняється серце чи відмовляють нирки.
Богиня реанімації
Дитячий кардіолог Ольга Пастернак розповідає, що не всі лікарі хочуть працювати з дітьми, адже надто важко дивитись, як страждають, а іноді й помирають маленькі пацієнти. Та Ірина Михайлівна Федоришин, додає вона, понад усе любила працювати з дітьми. У 2013 році саме вона сформувала бригаду дитячих анестезіологів-реаніматологів у дитячому кардіохірургічному відділенні Львівської обласної клінічної лікарні (ЛОКЛ). До того часу тут не було окремої палати інтенсивної терапії.
«Ірина Михайлівна була першою, хто підписався на такий ризик. Насправді мало хто любить працювати з дітьми та ще й з вадами серця, тут не дуже всі кидаються на передову. Ірина Михайлівна була оновою, на якій побудувалась дитяча реанімація», – згадує Ольга Пастернак.
Вона розповідає про випадок, що трапився в лікарні. Тоді до Львова на три дні приїхав французький хірург, аби прооперувати трьох складних дітей. Під час однієї з операцій дитині майже дві години не могли встановити катетер, тож складна і довго планована операція була під загрозою зриву.
«Ірина Михайлівна спочатку казала, що не зможе, не вколе, у неї аж руки трусились від стресу, але, попри те, пішла і вколола. Вона врятувала ситуацію. Це була людина, яка просто ішла туди, де інші починали шукати відмовки. Вона ішла і ніколи не оберталась назад, не чекала, поки хтось вклониться і попросить. Просто робила свою роботу», – говорить Ольга Пастернак.
Читайте також: Людина-фортеця. У пам'ять про медика-майданівця Василя Савенка
Медсестра Наталія Гриневич, яка працювала пліч-о-пліч з Іриною Федоришин із 1991 року, розповідає, що коли уперше побачила Ірину Михайлівну, то подумала, що вона була Богом в реанімації.
«Тоді вона працювала і з дітьми, і з дорослими, бо була одна кардіохірургія. Попри те, що я працювала вже 5 років операційною медсестрою, вона мені здалась Богом в реанімації: знаюча, дуже професійна. Якою вона була людиною і доктором! А з роками ми здружились і були добрими колежанками», – каже Наталія Гриневич.
Також колеги згадують про Ірину Федоришин, як про людину, яка постійно була на роботі – і після нічної зміни, і у вихідний день.
Ірина Федоришин (у темному) на роботі
«Її машина завжди була першою, що з’являлась біля кардіохірургічної служби. Вона була напоготові завжди, ішла на всі ризики, аби просто рятувати», – каже Ольга Пастернак.
У 2018 році дитяче відділення інтенсивної терапії знову реорганізували, тоді Ірина Михайлівна повернулась працювати у загальну реанімацію – вже на пів ставки. Її син Андрій Сорока згадує, що тоді ширились чутки, ніби всіх лікарів пенсійного віку – а Ірині Федоришин тоді було 62 роки – звільнять.
«Краще би звільнили, чесно», – із гіркотою у голосі говорить син.
Та Ірина Михайлівна продовжувала рятувати життя.
«На першому місці для неї навіть не син стояв, а швидше її робота, якою вона була просто захоплена, коли вдавалось врятувати життя. А коли пацієнти, на жаль, вмирали, була дуже засмучена», – ділиться Андрій Сорока.
У вогонь і в воду
Ольга Пастернак розповідає ще одну історію про рішучість та впевненість Ірини Федоришин. У 2018 році у ЛОКЛ трапилась пожежа на даху – якраз у тому місці, під яким розташоване відділення інтенсивної терапії.
«Після евакуації хворих ми стояли і з жахом дивились, як працюють пожежники. Було дуже багато води, все просто текло – ніби дощ. Ірина Михайлівна бігала коридором, збирала всіх: «Чого ви стоїте? Бігом рятуйте обладнання, апарати!».
Ми казали, що не варто ризикувати, тому що там могли вибухнути кисневі балони. А вона злилася. Ми сказали, що підемо, щойно пожежники скажуть, що там безпечно. Вона ж узяла попід руку кількох людей і – вже везуть апаратуру. Це була така людина – і у вогонь, і у воду, і куди завгодно. Ірина Михайлівна була відважною людиною», – згадує Ольга Пастернак.
Цитувала Ліну Костенко і співала у хорі
Колеги і рідні Ірини Федоришин розповідають, що вона була активною і поза роботою.
«Я завжди питала, як вона все встигає і як їй після ночі на роботі ще щось хочеться. Вона жила своєю сім’єю, онуками. Була громадсько активною, подорожувала, співала у хорі у чеському товаристві, їздила виступати», – каже Наталія Гриневич.
Андрій Сорока розповідає, що у хорі українсько-чеського товариства імені Франтішка Ржегорша, співзасновницею якого була Ірина Михайлівна, співала уся сімя – і він, і дві його старші доньки – онуки Ірини Федоришин.
«Після першої світової війни моя прабабця і її брат залишились у Празі. Так заснувався чеський рід українського походження. Тепер у нас там далека родина, нас часто запрошували на краянські фестивалі, де ми співали і українські, і чеські пісні», – розповідає Андрій Сорока.
Медсестра Марія Ващишин, яка вчилась під керівництвом Ірини Михайлівни, пригадує, як її наставниця разом із онучками заспівала у неї на весіллі давню закарпатську пісню.
«Це було так щиро, так душевно. Вона була не лише моїм учителем, але й моїм другом», – говорить Марія Ващишин.
«Вона була душею компанії. У нас рідко були так звані корпоративи, але якось ми зібрались на новий рік усі разом. То вона дуже гарно бавилась – і танцювала, і співала. Така компанійська була», – каже Ольга Пастернак.
А ще Ірина Федоришин встигала їздити на дачу, пригощати колег смачними яблуками, супроводжувати улітку дитячі табори від церковної громади тощо. Обожнювала їздити за кермом.
«За кермо вона сіла у 50 років. Вона була вперта, як чогось хотіла», – говорить Наталія Гриневич.
Ірина Федоришин із близькою подругою Ореславою Хомик у театрі
І, звісно ж, Ірина Федоришин завжди знаходила час на онучок і онука, яких дуже любила.
«У неї дві онучки – 16 і 18 років, і онук трирічний. Всі у ній душі не чаяли. Ірина Михайлівна дуже багато сил доклала до музичного виховання дівчат. Вони закінчили музичну школу за класом фортепіано і це їм дуже допомогло – вони у мене музичні, гарно співають. Молодший онук її любив теж – вона все йому щось приносила, все розповідала щось цікаве», – говорить Андрій Сорока.
Читайте також: «Пан генерал». У пам’ять про військового медика Івана Гайду
Ірина Федоришин не тільки вчила молодших лікарів, а й сама постійно вчилась. Колеги кажуть, що вона не соромилась звернутись по допомогу до молодших і менш досвідчених лікарів, коли потребувала розяснень щодо сучасного обладнання чи різних гаджетів.
«Завжди казала, що вчитися ніколи не пізно. Бо є такі старші доктори, у яких корона з голови впаде, якщо вони когось, особливо молодшого, попросять. А вона хотіла навчитись, вміла визнати свою слабинку. І була щедра на похвалу молодим лікарям», – каже Наталія Гриневич.
Знаходила підхід і до дітей, і до батьків
Ірина Михайлівна уміла пожартувати, знайти спільну мову з дітьми, розповідає Наталія Гриневич. А що особливо важливо – знаходила підхід і до батьків, які перебували у стресовій ситуації.
«Батьки, коли дізнались про смерть Ірини Михайлівни, то дзвонили мені – одна мама, друга, ми плакали разом. Це переважно батьки складних дітей, які довго були в реанімації, які важко відходили. Всі дуже шкодують за нею, це для всіх був шок», – говорить Ольга Пастернак.
Тетяна Гевало згадує, що з Іриною Федоришин познайомилась у реанімації, де у комі лежав її син.
«Вона була анестезіологом у мого малого. Він був у комі спочатку, потім – цілий місяць на діалізі. Для мене був дуже великий шок, коли я дізналась, що вона померла. Я сама плакала за нею, ніби я втратила когось рідного», – розповідає жінка.
Тетяна Гевало говорить про Ірину Михайлівну як про дуже добру, співчутливу, відповідальну та старанну людину.
«У малого нирки не працювали. І одного вечора – на зміні Ірини Михайлівни – вони запрацювали. Я то вірила, то не вірила – думала, може то щось так показує. А вона вірила, підбадьорювала, раділа», – згадує Тетяна Гевало.
Потім вона привозила сина на обстеження до Ольги Пастернак і бачилась з Іриною Федоришин.
«Вона дивилась на малого і тішилась, що він живе. Ми маємо робити ще одну операцію, за кордоном. Вона, коли то почула, була дуже тривожна, хвилювалась за нього. Притулила його до себе, погладила і каже – «поживемо, побачимо», – розповідає жінка.
Тетяна Гевало каже, що спілкувалась з багатьма лікарями і медики дитячої кардіохірургії ЛОКЛ – лікарі з великої букви.
Попрощалась уві сні
Син Ірини Федоришин Андрій Сорока каже, що у мами, як на її вік, було ідеальне здоров'я. Про те, що вона ніколи не скаржилась на здоров'я, говорять і її колеги. Тож коли Ірина Михайлівна заразилась на роботі коронавірусною інфекцією, ніхто навіть не думав, що вона не одужає.
У ЛОКЛ у важкому стані привезли чоловіка, у якого експрес-тест на коронавірус був негативним. Згодом захворіли кілька лікарів і медсестер, які працювали з ним. Сам чоловік помер.
Наталія Гриневич також захворіла. Вона лежала в інфекційній лікарні в одному боксі з Іриною Федоришин, аж поки лікарку не забрали у реанімацію. Ірина Михайлівна, за словами сина, в лікарню приїхала машиною сама.
Медсестра розповідає, що Ірина Федоришин була дуже обережною, розуміла, що коронавірус є небезпечним, і завжди була у масці та рукавичках, сварила медсестер, які забували вдягнути маску, коли ішли до когось із пацієнтів. Та, додає вона, коли потрібно терміново рятувати людське життя, не думаєш про те, де твої рукавички.
«Це рефлекторно відбувається. Нема страху, коли треба реанімувати. Профі є профі», – каже медсестра.
Одна з мандрівок, які любила лікарка
Наталія Гриневич згадує, як лежала в одній палаті з Іриною Федоришин. Під час розмови її голос уповільнюється, здається, вона стримує плач.
«Мені її бракує, бракує її голосу – як вона казала: «Гриневич!», а я їй – «Михайлівно!». Не розумію, як так могло статись. Ми думаємо, що вона здалась», – говорить жінка.
Коли Ірину Федоришин переводили в реанімацію, то обидві жінки просили нікого не підселяти до Наталії Гриневич у палату. Та, яка ішла, хотіла, щоб молодша відпочила після цілодобового догляду за нею. А та, яка залишалась, сподівалась на повернення старшої подруги і на те, що вони разом питимуть каву.
Читайте також: Працювала до останнього. У пам'ять про керівницю міського лабцентру Галину Михальчук
Ольга Пастернак розповідає, що в інфекційній лікарні Ірину Федоришин рятував, серед інших, анестезіолог Олег Шкадовський, який разом із нею працював у дитячій реанімації і наставницею якого вона була.
«Коли вона помирала, він якраз був там. Уявіть собі, вони пліч-о-пліч пропрацювали стільки часу і потім йому довелось це переживати», – говорить Ольга Пастернак.
Сам Олег Шкадовський відмовляється говорити про це. Каже, що настільки втомився, що просто не має сил.
Наталія Гриневич розповідає, що палата інтенсивної терапії розташована під боксом, в якому вона лікувалась, тож вона чула, як Ірину Михайлівну підключили до апарату штучної вентиляції легень.
«В останній день перед смертю вона мені телефонувала, питала як я почуваюсь, як чоловік. Сказала, що за все дякує. Говорила вона перед смертю і з нашою старшою медсестрою, теж казала, що дякує, і ніби як прощалась», – розповідає Наталія Гриневич.
Жінка говорить, що у ніч, коли Ірина Федоришин померла, їй наснився сон, ніби вона прощається із подругою, обличчя якої не може розгледіти. Навколо були квіти і трави, яскраво світило сонце, а вони намагались зробити селфі на прощання – та не виходило.
«Я все ніяк не могла згадати, кого ж то я проводжала. Потім приїхав автобус і подруга каже – давай прощатись. А зранку подзвонив лікар з поверху вище, хоча він так рано ніколи не дзвонив. Він сказав, що померла Ірина Михайлівна. Я ніяк не могла прийти до тями після цих слів. А потім згадала той сон, стала плакати – тож вона прощалась, а я не могла бачити її обличчя, бо її вже не було», – згадує Наталія Гриневич.
«Вона така сильна людина була. Чому вона померла? Лікарі за неї боролись. Це справа престижу – врятувати колегу. Ми не розуміємо, чому так вийшло. Та Бог забирає найкращих», – додає вона.
Олександра Бодняк
Головне зображення: колаж Дмитра Тарадайки
Фото із фейсбук-сторінки Ірини Федоришин
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» – це медіа, якому справді можна довіряти.
Якщо Вам подобається те, що ми робимо – долучайтеся до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!
Що отримають члени спільноти Tvoemisto.tv:
- ексклюзивні e-mail розсилки
- доступ на спеціальні закриті події для Спільноти
- можливість голосувати за теми матеріалів та публічних дискусій, які планує редакція
- можливість стати експертом «Твого Міста»
- ексклюзивне друковане видання з доставкою додому/в офіс (щодвамісяці)
-
у майбутньому – знижки у мережі партнерів «Твого Міста».
Вибір Твого міста
- Безпечна сповідь і чистота у серці. Як у Львові на карантині проводять Таїнство сповіді
- За що платить Covid-пацієнт і скільки коштує день у львівських лікарнях
- Жінки в ІТ були завжди. Чому ця професія не має статі
- «Червоні прапорці» аутизму. На що батькам звертати увагу в розвитку дитини
- Якими новими медпослугами з 1 квітня можуть безоплатно користуватись львів'яни
- Що правда, а що – ні. Фактчекінг звернення депутатів щодо Андрія Білого
- «Я вакцинуюсь, бо…». Історії львів’ян, які отримали щеплення від коронавірусу
- Найважче, коли пацієнти помирають від ускладнень. Лікарка про рік роботи з Covid-хворими
- Коронавірус у вагітних. Як захиститися, чи можна вакцинуватися і які є ризики для дитини
- Плани і реальність. Що недоговорює про закупівлю і ремонт транспорту ЛМР
- «Вірус справді змінився». Яким зараз є портрет хворого на Covid-19
- «Це бізнес». Чи вигідно Львову віддати два ринки та що буде із землею
- Без меж. Як дистанційне навчання впливає на психіку дітей і підлітків
- Велич та особливий шарм. Як на вулиці Котлярській у Львові відновили 150-річну браму
- Куди полетіти зі Львова: Луксор – вічне місто фараонів
- «Святкуємо день народження». Спогади львів'янки про період підпілля УГКЦ
- УПівка на псевдо «Домовина». Бо ніколи нікого не зрадила
- Перехрестя шести вулиць. Чому так складно проїхати Сахарова – Вітовського і що з цим робити
- Лікар, якого жартома називали «Мафією». У пам’ять про медика Ігоря Мартинюка
- «Найважче повертатися без результату». Як на Львівщині шукають заблукалих у горах
- Чи допоможе львів'янам щеплення від коронавірусу поїхати за кордон
- Усиновлення крок за кроком. Як у БФ «Рідні» допомагають стати батьками
- Правди не знав ніхто. Історія скульпторки і львівської легенди Теодозії Бриж
- Щороку їду на Майдан. Історія медсестри, чиє фото друкували світові медіа
- Перегони до Марсу і повернення на Місяць. Як Україна освоює космос із іншими
- То мороз, то відлига. Хто такі метеозалежні люди і до чого тут львівська погода
- Тут живе дух Львова. Як дають собі раду «Айболить» та «Юний технік»
- «Я недопильнувала». Батьки онкохворих дітей часто звинувачують себе
- Львів, який хочеться запам'ятати. Атмосферні фото засніженого міста
- Почути і перемогти. Як у львівській лікарні діти долають рак
- (Не) Доглянута старість. Які умови в будинках для літніх у Львові і скільки це коштує
- «Мама викликала швидку і знепритомніла». Історії людей, які отруїлись чадним газом
- Щоб усі були як рідні. Як у Львові працюватиме Центр підтримки дітей та сім’ї «Рідні»
- Робота на випередження. Як Рівне підготувалось до снігопаду і показало приклад іншим
- «Тут ближче до Бога». Розповідь про отця, який високо в горах лікує людей
- Халк прокидається. Львів'яни – про те, як Covid-19 впливає на психіку
- Хто такі медичні капелани і чому їх хочуть ввести у штати лікарень
- Не Польщею єдиною. Куди їдуть заробітчани після локдауну і що їм пропонують
- Лікар для всіх. У пам’ять про медика Євгена Марцинішка
- Французька кухня, віденські бали. Як жили львів'яни сто років тому
- Шанс жити. Для чого і як у Львові проводять пересадки органів
- Родимка, папілома, бородавка – як не пропустити рак шкіри. Поради дерматолога-онколога
- Гайда на лижі! Різноманітні гірськолижні курорти неподалік Львова: умови, ціни
- Не хотіли чекати. Як мешканці Кастелівки самі відновили історичну браму
- Єгипет і Мальдіви. Куди їдуть львів`яни взимку і що вигідніше в час пандемії
- Тюбінг і оригінальні розписи столітньої давності Модеста Сосенка. Подорож Львівщиною на один день
- Менше популізму, більше технологій. Як 2020 рік змінив траєкторію світу
- Гроші є, інвестиції – будуть. Що чекає на економіку України у 2021 році
- Не тільки лижі. Де активно відпочити на Львівщині узимку
- Богдан Шумилович: У довоєнній Галичині не святкували від «Романа до Йордана»
- Будьте гнучкими. Як спланувати 2021 рік, коли невідомо, що буде за тиждень
- Подруга президента Франції. Історія львів'янки, яка єдина написала радіодиктант без помилок
- Таємниці княжого храму святого Миколая. Екскурсія найстарішою церквою Львова
- Старший друг. Як у Львові працює наставництво для дітей-сиріт
- Коронавірус і Різдво. Із якими обмеженнями святкуватимуть в Україні та Європі
- Потрібні нові холодильники. Як Львів готується отримати вакцину проти коронавірусу
- Наші світильники є у Франції та США. Як львівська компанія запалює світло по всьому світу
- «Моє тіло – моє діло». Як у Львові запроваджують сексуальну освіту для дошкільнят
- Цілющі вода й повітря. Де на Львівщині зміцнити імунітет і відновитись після хвороби
- Безробітні є, а вакансії? Де і кому можна знайти роботу у Львові
- Ремонт без проблем. Як зробити усе так, щоб не пошкодувати і не втратити гроші
- Чи можуть львів’яни уникнути зростання ціни на доставку газу. Роз’яснення
- «Вийшла в ліс і почала кричати». Історія ВІЛ-позитивної львів’янки
- Розуміти одне одного. Чого очікують від влади Львова громадський сектор, медицина і Церква
- Навіть взимку діти цілий день у парку. Як у Львові створили незвичний «дитсадок»
- Карантин добив. У Львові закривають культову «Українську книгарню»
- «Двері відчинені». Як вирішують скандал у Львівській міській раді
- Закон, повага та (не)чинний Садовий. Що відбувається у Львівській міській раді
- Лікували все життя. Історія подружжя медиків, чиє життя забрав коронавірус
- Львів і його села. Як місто розширювало свої території
- Бути першими – це велика відповідальність. Як змінювалася ІТ-компанія ЕРАМ протягом 15 років в Україні
- Люди з ментальними розладами помирають від Covid-19 частіше за онкохворих? Нові дослідження
- Дебати Андрія Садового і Олега Синютки. Як це було
- Правда чи брехня? Фактчекінг і експертний аналіз дебатів Садового і Синютки
- Не втратити ґрунту, на якому стоїмо. Вахтанг Кіпіані про українські змісти
- Львів – проти. Чи працюватимуть на вихідні у місті кафе, ТРЦ і перукарні
- Чи можуть бути у Львові англомовне навчання та добра медицина?
- Українська стала мені рідною. Історії тих, хто вчив мову у дорослому віці
- У ньому вся сіль. Мандрівка вихідного дня у Дрогобич і Нагуєвичі
- Медичний канабіс в Україні. «За» і «проти» та що каже Церква
- Чи закривати школи у випадку локдауну та що роблять у Європі
- Троянський кінь для супербактерії. Як у Львові розробляють новітній антибіотик
- Перекласти Шептицького на сучасний лад. Як у Львові пройшло бієнале Митрополита
- «Осиротілі юрби гуляк». Як ведеться на карантині ресторанам Європи і світу
- Місцеві вибори 2020 у Львові та ОТГ. Найважливіше. Фото, відео. Оновлюється
- Реконструкція Винників. Репортаж з містечка, яке вперше не голосувало за власного мера
- Літати по-новому. Що корисного можуть дати пасажирам карантинні зміни в авіації
- Онлайн-голосування на виборах – прогрес чи смерть для демократії
- Вибори до Львівської міськради. Перша «десятка» УГП
- Вибори до Львівської міськради. Перша десятка партії «Варта»
- Що Кошулинський обіцяє зробити для Львова. Аналіз програми
- Вибори до Львівської міськради. Перша «десятка» партії «Слуга народу»
- Вибори до Львівської міськради. Перша «десятка» партії «Голос»
- Що Рущишин обіцяє зробити для Львова. Аналіз програми
- Диригент швидкої допомоги. У пам’ять про лікаря і любителя джазу Ігоря Орлова
- Замок, космічна екскурсія і музей людських історій. Мандрівка Золочівщиною
- Місцеві вибори пройдуть за новими правилами. Що змінилось?
- Дзвонила всім підряд у телефонній книзі. Як львівська вчителька поборола рак
- Хаотична забудова та сміття. Як кандидати на мера Львова вирішуватимуть ці проблеми
- Захищати не лише на передовій. Як із маленьких справ будується захист країни