Фотоколаж: Дмитро Тарадайка
Людина-фортеця. У пам'ять про медика-майданівця Василя Савенка
Пандемія Covid-19 стала ще однією передовою в Україні. На неї вийшли медики. Tvoemisto.tv хоче вшанувати пам’ять померлих лікарів, медсестер і фельдшерів та розповісти історію кожного з них. Кого ці люди любили, із чого сміялись, про що мріяли та що залишили нам у спадок – у проєкті «У пам’ять про медиків».
Сьогодні розповідаємо про Василя Савенка – медика із 45-річним стажем, який пройшов два Майдани і керував Старосамбірським центром первинної медичної допомоги.
«Він зробив нас тими, ким ми є»
У Старосамбірському центрі первинної медичної допомоги досі не можуть повірити, що Василь Савенко, який переборов рак, пішов із життя через вірус.
Два роки тому Василь Олексійович будував тут усе з нуля, ніхто до того часу не мав справу із первинною медичною допомогою нового формату. Тож сюди з’їжджалися з інших районів переймати досвід.
Старосамбірський центр первинної медичної допомоги починався так...
Під керівництвом Василя Савенка було понад 200 працівників. Він говорив, що молодим треба давати дорогу, що він за ними не встигає, хоча, зізнаються його працівники, було якраз таки навпаки.
Заступниця директора центру Марта Галевич згадує, що 1-го серпня 2018 року він запросив її у свій кабінет і запропонував посаду заступниці. «Тоді це був для мене безмежно радісний день, а цього року, 1-го серпня, дуже сумний. Моєю першою реакцією було «А чи я впораюся?», на що він мені сказав «Ти будеш йти, а я буду з тобою. Все в тебе вийде». Тепер Марта мусить йти сама, зі згадкою про свого наставника у душі.
Медик розповідає, що у її житті багато змінилося після початку роботи у первинці із Василем Олексійовичем, що їхній центр став, по суті, однією сім’єю.
«Василь Олексійович знав всі наші проблеми і навіть особисті допомагав вирішувати. Він зробив із нас тих, ким ми є. Тоді ми були початківцівцями, але він завжди у нас вірив більше, аніж ми самі», – зізнається Марта Галевич зі журбою.
Василь Савенко був максималістом, в якого не було сірого – тільки чорне або біле. Він був принциповим у своїх поглядах і генератором ідей.
Читайте також: «Пан генерал». У пам’ять про військового медика Івана Гайду
Як сім'янин був строгим і вимогливим батьком, але водночас неймовірно гордим за свою сім’ю. Сини за прикладом батька, завдяки своєму розуму та вмінням зайняли своє місце у суспільстві.
Його старший син Богдан, який 16 років тому закінчив школу і його фото досі висить на дошці пошани, працює першим секретарем у Посольстві України в Словаччині. А молодший син Олег працює лікарем-рентгенологом у Львові на МРТ-діагностиці.
Коли почався Майдан в Україні Василь Савенко, він був його активним учасником, як і Революції Гідності. Священник на похоронах згадував, як він ночував із Василем Олексійовичем на підлозі Жовтневого палацу і упродовж двох місяців допомагав чим міг і надавав учасникам Майдану першу медичну допомогу.
Помаранчева революція, 2004 рік, Василь Савенко справа на фото
Заступниця директора з економічних питань Христина Осипова була з ним щодня поруч. Пригадує, як санітарка, яка мала потрапити під скорочення, зізналася, що у неї рак, тоді Василь Олексійович підключив всі зусилля, скеровував її на дослідження, телефонував по фондах і всіляко допомагав. Коли жінка приходила йому подякувати, він був вже у лікарні з Covid-19.
«Ти міг сказати йому про проблему, навіть не просити допомоги, а він вже шукав варіанти вирішення. Так я сказала, що в моєї дитини проблеми зі слухом. І коли ми поїхали по роботі до Львова, він мені сказав «Знаю, що в твоєї дитини проблеми. Я вже про все домовився. Їдемо». Василь Олексійович був нашою фортецею», – розповідає Христина.
Василь Савенко зі своєю заступницею з економічних питань Христиною Осиповою
Коли Христина з Мартою щось радилися, то він казав «А ну ви, сіамські близнюки, розходьтеся! Ви коли керівниками будете ставати?» Він завжди хотів виховати зі своїх підлеглих керівників, аби вони досягали більшого, були сильними.
Василь Савенко любив приготувати щось смачне, приносив на роботу печену ковбасу, м'ясо, сало, солені огірки. І ще нещодавно пригощав працівників по 2-3 рази на тиждень малосольними огірками власного виробництва.
Найбільша мрія медика було побачити свою онуку Евелінку, яка народилася у квітні у Братиславі. Він мріяв про цю зустріч і дуже на неї чекав. Він також хотів подорожувати по Дністровському лимані, заїхати до батька у Вінницю, звідки власне і був родом.
Читайте також: Працювала до останнього. У пам'ять про керівницю міського лабцентру Галину Михальчук
Василь Савенко також займався крільми і бджолярством. Кожен його день був розписаний і спланований.
Він не любив вихідні, бо місця собі не знаходив. У суботу він ще їхав на роботу, у неділю був на пасіці і вже чекав понеділка. Загалом медик багато чого реалізував у первинці, казав, що то все залишиться для людей. Був дуже відкритий до своїх підлеглих і казав усім «Вчіться, поки я живий».
«Все його життя – це найкращі результати»
Син Василя Богдан, який живе зі своєю сім’єю у Братиславі, не може зрозуміти, як сталося так, що його батько мав обійняти свою онуку, а тепер вона довідуватиметься про нього із тихих сімейних спогадів та архівних фото.
Богдан розповідає, що батько був мотиватором, людиною найкращих результатів. Він закінчив школу та медичне училище з відзнакою, Куйбишевський університет теж на відмінно, був старостою потоку. Пішов служити в армію, звідки його скерували на керівника медичної служби в Угорщину.
«Все його життя – це найкращі результати, високі планки і досягнення цілей», – розповідає Богдан.
Василь Олексійович був хорошим господаром, який у Старому Самборі з нуля побудував будинок своїми руками.
«Він приїхав за 800 км і, нікого не знаючи, став директором Старосамбірської первинної медицини. Він і тут все побудував з нуля. Тато був активний у громадському та політичному плані, постійно допомагав людям.
А як сім’янин мав добре почуття гумору. Він вірив, що кожен може щось змінити. Одиниці роблять історію, він пройшов Перший Майдан, Революцію Гідності, три роки боровся з раком. Ще казав «Я певно не буду робити закордонний паспорт, бо не знаю, скільки мені…», але в останні пів року відчув, що стало краще, що він хоче жити», – розповідає Богдан і вже не може стримати сліз. Це такі сильні чоловічі сльози за Батьком, який для них із братом Олегом поставив у житті такі планки, щоб вони досягли того, чого захочуть.
Читайте також: На Львівщині на Covid-19 захворіли понад тисяча медиків
Син говорить, що Василь Олексійович все життя прожив на Львівщині, але душею був на Вінниччині. Там його душа наливалася.
«Для батьків він був гордістю. Колись були не тільки похвальні грамоти, але й писали листи подяки батькам за взірцевих синів. Коли приходила телеграма в село, то всі знали, що то Василечко знов відзначився», – поділився спогадами Богдан.
Син Олег був більше поряд з батьком, але зізнається, що Василь Олексійович був більше при роботі. Батьки познайомилися у Вінниці в медінституті. Сам Василь закінчував хірургію, став військовим медиком. В Угорщині очолював цілу медичну роту. Василь ще певний час служив у Криму. Після служби, на Львівщині перекваліфікувався і став лікарем-урологом. Через низькі зарплати змушений був поїхати у Лівію, де працював 2 роки лікарем і неймовірно весь час сумував за домом. Дружина при цьому завжди була йому найпершою підтримкою та опорою.
«Батько навчив нас всього, що ми вміємо. Ми все робили разом. Він казав: «Навіщо платити майстрам, якщо у мене вища освіта і в тебе три. То що ми того не зробимо?» Тато мене вів по житті, все що в мене в житті є – це завдяки Батькові. Він радив, як робити і якщо я спочатку не розумів, то згодом усвідомлював, для чого», – ділиться Олег.
Син Олег на роботі у батька
«Тато ще говорив, що зробить внучці качелю, всім ПЛР-тести і тоді дозволить приїхати Богданові із сім’єю, але через кілька днів він захворів...», – гірко додає Олег.
Василь Олексійович контактував з багатьма людьми на роботі, але де підхопив вірус невідомо. Імунна система була ослабленою після раку, кажуть його працівники.
«Ми всі дивувалися «Як людина, яка пережила онкологію, не змогла подолати вірус?» Ми вірили, що він сильний, то як так? Просто у голові не вкладалося».
Василя Савенка від раку рятували різні лікарі. Спочатку він не вірив у лікування, йому на лінійному прискорювачі пропалили пухлину і він помалу одужав, хоча мав наслідки променевої хвороби і боявся повернення раку.
У п’ятницю, 17 серпня, він почав підкашлювати на роботі. У понеділок, 20-го, йому зробили КТ і то син Олег його вмовив. КТ показало пневмонію зі страшними ураженнями. Почали лікування, адже дружина – терапевт, радилися з великою кількістю лікарів зі Закарпаття, Львова, Києва. Кожен щось корегував, допомагав.
Госпіталізували медика 25-го серпня у Центр легеневого здоров'я. Навіть у лікарні Василь Савенко писав смс-повідомлення з приводу робочих питань, та через відсутність зв'язку вони cпершу не надходили адресатові.
Його рятували, як могли, тоді перевели на ШВЛ, але о 17.15 1 серпня серце Василя Олексійовича зупинилося.
Заступниця міністра охорони здоров'я Ірина Микичак висловила свої співчуття з приводу смерті, як вона наголосила, справжнього лікаря. Вона раніше йому (коли була ще директоркою департаменту охорони здоров'я ЛОДА) вручала почесну грамоту, ще одну до всіх відзнак, які Василь Олексійович заслужив своєю наполегливою працею.
Біль від утрати ще нестерпно важкий. Пройшли лише кілька днів від смерті людини, яка для багатьох була фортецею.
«60 років. Він мав ще жити. Все життя посвятив, тільки не собі. Надіюся, там йому буде краще», – сказав син Богдан.
P.S Василь Олексійович подарував ікону Святого Пантелеймона амбулаторії Старого Самбору після ремонту. Він вважав святого своїм покровителем, адже День народження у нього саме на Пантелеймона – 9 серпня.
Христина Гоголь
Головне зображення: Дмитро Тарадайка
Фото надали рідні та близькі Василя Савенка
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» – це медіа, якому справді можна довіряти.
Якщо Вам подобається те, що ми робимо – долучайтеся до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!
Що отримають члени спільноти Tvoemisto.tv:
- ексклюзивні e-mail розсилки
- доступ на спеціальні закриті події для Спільноти
- можливість голосувати за теми матеріалів та публічних дискусій, які планує редакція
- можливість стати експертом «Твого Міста»
- ексклюзивне друковане видання з доставкою додому/в офіс (щодвамісяці)
-
у майбутньому – знижки у мережі партнерів «Твого Міста».
Підтримати Tvoemisto.tv можна за посиланням.
Вибір Твого міста
- «Чому я залишаюсь у Харкові?» Розповідь волонтерки з міста, яке постійно атакують
- Чому у Львові не так, як у Відні, або Як урятувати громадський транспорт
- «Яблуко розбрату», або Що сталось у сихівській школі
- «Тут вирує своє життя». Чи потрібні старі ринки в середмісті Львова
- Чи варто терпіти біль голови. Розмова з неврологом
- «Заміни, заміни старенький трамвай». Як до Львова їдуть трамваї з Європи
- Чи можуть кияни викупити Житній ринок
- Психлікарню на Кульпарківській кардинально змінять. Інтерв'ю з директором
- «Важливо знати, що в тобі є доброго». Отець про піст, Папу та дофамінове покоління
- Як розвивати Львівський палац мистецтв
- Поет-боєць Артур Дронь: Найбільше дратує байдужість до війни
- Чи молодшає рак і чи більшає хворих. Розмова з керівником Львівського онкоцентру
- Made in Ukraine. Як на Львівщині виробляють корми для тварин з бананами і креветками
- «Це найбільший скандал». Експерт про Папу та кампанію проти України
- Земля і руїни. Які виставки варто відвідати у Львові у березні
- «Наталю, я тебе люблю, але Україну люблю більше». Яким був Роман Шухевич
- Чи збудують у Львові перехоплювальний паркінг та до чого тут «джентльменська угода»
- «Ми маємо чим пишатися». Що буде з Академією друкарства і що кажуть у МОН
- Як забудують Садову-Петлюри і чи не зупиниться Кульпарківська
- На Ринку звучить «Тиша». Як Львів запровадив церемонію прощання з воїнами
- Львову потрібна транспортна революція, щоб стати воротами ЄС в Україну
- Без ботоксу та уколів. Чому тейпування і масаж корисні для краси та здоров’я
- Що треба врахувати у законопроекті про мобілізацію. Розмова з адвокатом
- Мрій, дій, сяй, відпочивай. Що врахувати, щоб обрати дитячий табір
- Здобувачів другої освіти у вишах можуть мобілізувати. Скільки їх на Львівщині
- Листівки та горнятка зі Львова. Як родина з Лисичанська заснувала сувенірну майстерню
- Продавці спадщини, або Як «загубилися» приміщення колишнього Університету у Львові
- «Треба міксувати», або Історія львівської площі, що стала парковкою
- «Львів'яни погано сприймають сучасну архітектуру», – Тетяна Балукова
- Мріємо допомагати. Як у Львові сім'я створила крафтову майстерню меблів Holy Wood
- Чому українські школярі відстають від європейських. Розбір результатів PISA
- Зарплата, ціни на квартири та каву. Що змінилось у Львові та ще 4 містах
- «У нас 6 дівчат. В армію їх не заберуть». Як скласти дрон та скільки це коштує
- «Москва» в середмісті Львова. Як ресторани працювали на радянську імперію
- Репресоване Різдво. Як совєти забороняли вертеп, коляду та інші традиції
- «Тут ти або Герой, або - нещасний». Як це повернутись з фронту
- Скільки коштує квартира у Львові, або Детальний огляд ринку нерухомості
- Після метро. Чи вдасться подолати транспортний колапс на Теремках
- «Росіяни стріляють, а шестеро хлопців мене несуть». Ще одна історія бійця
- Як це – жити тиждень у вантажівці. Репортаж із заблокованого кордону
- «Чомусь коментуємо дії ТЦК, а не відсутність черг під військкоматами»
- «Іншого такого немає». Чи може Клепарів стати підцентром Львова
- Чому медики «швидкої» не приїжджають на усі виклики мешканців Львова
- «Ми на тебе чекали». Як у Львові допомагають одиноким людям
- «Мова допомогла мені пережити початок війни». Як у Львові вивчають українську
- «Сказав правду, і це зачепило». Що довело до сліз капелана облради Андрія Корчагіна
- Зараз готується «План України», – керівниця Українського форуму в Chatham House
- Організаторка мітингу проти Фаріон: «Не з усіма гаслами я згодна»
- Тут виробляли вино і повидло. Як у Львові ревіталізували фабрику
- «Ми не називаємо українців худобою». Хто пікетував Фаріон та Львівську політехніку
- За скільки можна орендувати квартиру у Львові. Де найдешевше, а де найдорожче
- «Діти – немов ті їжачки». Як у Львові допомагають прийомним сім’ям
- «Наша мета проста – зекономити гроші та перенаправити їх на армію»
- Валерій Пекар: «Нам потрібна перемога, але щоб її здобути, треба знати, що це»
- «У центрі Львова пустує історична пам’ятка?», або Чим живе Будинок вчителя
- «Коли чоловік у війську, ви підтримуєте Україну». Як жінки розвивають фермерство
- Право на гідну старість. Що відбувається у Львівському геріатричному пансіонаті
- «Казали «інвестуйте, і проблем не буде». Чи продовжить роботу у Львові Медичний центр NOVO
- «Це ідентифікація». Як «Дриґ» вчить традиційних танців у Львові
- «За цю мову вбивали». Як кияни писали Радіодиктант національної єдності
- Потяг чи автобус до Польщі. Як краще доїхати, купити квитки та які мати додатки
- «Мені ж лише 35, який там рак? І через кілька місяців мені його діагностували»
- Перевіряти, навіть коли не турбує. Про УЗД молочних залоз у жінок і чоловіків
- Сила трьох площ, або Чому привокзальний район у Львові потребує оновлення
- Місто в місті. Як у Львові створюють інноваційний парк
- Скільки чоловіків у Львові повторно стали студентами і чи отримають повістки
- Коровай і танці в народних строях. Чи доречні вони під час війни
- Тіло без болю. Яким має бути дієвий лікувальний масаж
- Як Львів позбувався російської церкви
- Львову бракує водіїв, або Чи почнуть жінки кермувати автобусами
- Пам’ятка архітектури XXI століття? Або про дискусію щодо готелю на Міцкевича
- Мобілізація на Львівщині. Що з повістками та хто має стати на військовий облік
- «Ілон Московит». Як українці відмовилися від «церкви Маска»
- «Війна триває, а спецзаклад пустує!» Чи запрацює протезний завод у Львові
- «Тут парк із косулями, а нам показують 10-поверхівки», або Ще раз про Під Голоском
- «Ви бачили Під Голоском? Ми такого не хочемо». Де у Львові буде новий мікрорайон
- «Не чекайте, поки вас запакують у «пазік». Як Азов набирає бійців
- «Люди самі звикли давати у кишеню?», або Що відбувається у львівській онколікарні
- «Гармати били, а ми наступали…» Історія захисника, який пішов слідами діда-оунівця
- Зустрічаємо Героїв. Як ІТ-компанія ЕРАМ підтримує і допомагає адаптуватися ветеранам
- «Мій тато – герой». Як на Львівщині присвоюють звання
- Дахи Козловського, або Як «Лисиця бореться зі змією»
- На роботу до Львова, на відпочинок – за місто, або Що нам дасть Львівська агломерація
- Район, якому судилося стати популярним, або Як Сихову розвиватися далі
- «Можна мати протез, але... », або Що з роботою для ветеранів
- Ваші діти вчитимуться 12 років. Нехай це не стане несподіванкою!
- Обіцянки vs реальність. Чи ремонт вулиці Пирогова в Києві інклюзивний
- «Продасте одну шкарпетку?» Як у Львові лікують і протезують суперлюдей
- На армію можна, на інфраструктуру – ні? Як обирати, на що виділяти кошти під час війни
- Львів буде розростатися, або Як зробити місто, придатним для життя
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До соколиного міста
- «Кожен вагон, як вулик». Як працюють контролери у львівських трамваях
- Гіперактивних дітей більшає. Чи беруть їх у звичайні школи?
- «Мій син каже, що бачив Дублін, Лондон, але жити хоче у Львові»
- Оксана Линів, Ваґнер та «вагнерівці». Що не так і до чого тут Львів
- «Приліт» по Львову, збита ракета та ППО. Що кажуть експерти
- Що зміниться в школах Львівщини. Інтерв'ю з головним освітянином Олегом Паскою
- Віталій Портников: Україна зараз має три важливі пріоритети
- Що зміниться в парку «Знесіння» і до чого тут власники сусіднього готелю
- «Ставте дерево на перше місце». Архітекторка з Литви про міські простори