«Пан генерал». У пам’ять про військового медика Івана Гайду

11840 0
Пандемія Covid-19 стала ще однією передовою в Україні. На неї вийшли медики. У Львівській області коронавірус забрав життя уже сімох із них. Tvoemisto.tv хоче вшанувати пам’ять померлих лікарів, медсестер і фельдшерів та розповісти історію кожного з них. Кого ці люди любили, із чого сміялись, про що мріяли та що залишили нам у спадок – у проєкті «У пам’ять про медиків».

Іван Гайда 10 років очолював Військово-медичний клінічний центр Західного регіону. У його підпорядкуванні були Львівський, Мукачівський, Рівненський, Чернівецький, Волинський і Хмельницький шпиталі, а також медики військових частин Західного регіону. Перед тим Іван Гайдв 8 років працював заступником начальника тоді ще військового госпіталю №1120.

18 червня Іван Гайда помер унаслідок коронавірусної інфекції у віці 58 років. Військові і медики, колеги Івана Гайди та управлінці, з якими він працював, називають цю втрату трагічною не лише для Центру, а й для військової медицини усієї України.

Планували пенсію разом

Іван Гайда походив із родини медиків – ще його бабуся у 20-ті роки минулого століття працювала фельдшеркою у селі Бучацького району на Тернопільщині. Там же працював і батько. У медицину пішли й Іван Гайда з молодшим братом Олегом, а потім – їхні діти. Лише старший брат Івана Гайди Ігор обрав для себе іншу професію.

Із братом Олегом, завідувачем хірургічного відділення Черкаської лікарні, Іван Гайда мав дуже міцні стосунки. «Вони відчували один одного на відстані і могли говорити про те, про що не говорили ані з дружинами, ані з дітьми», – згадує племінник Івана Гайди Ігор.

Сім'ї братів щороку на Різдво і Великдень, а також улітку приїжджали на малу батьківщину на Тернопільщину. Також їздили разом відпочивати – у Карпати або на море.

«Батько і стрийко планували пенсію разом – хотіли повернутись у рідне село. Стрийко там навіть звів будинок, будівництво тривало 26 років. Стрийко Іван завжди був мені як другий батько. Вони також були кумами – мій батько хрестив Ярослава, сина стрийка», – розповідає Ігор Гайда.

Іван Гайда любив бджолярство

Івана Гайду у важкому стані зі Львова перевезли на лікування у Київ, там підключили до апарату штучної вентиляції легень, але врятувати не змогли.

«У батька не було жодних супутніх захворювань, він був здоровий. Ніколи не мав пневмонії, не лежав у лікарні, не пив, не курив, вів здоровий спосіб життя. Діагноз – тотальне ураження легень. Це характерно для важкого перебігу Covid-19. Здорова тканина легень заміщується фіброзною, тобто сполучною, і немає стільки кисню, скільки потрібно», – говорить син Івана Гайди Ярослав, хірург 411-го військового шпиталю в Одесі.

Іван Гайда з дружиною і дітьми Ольгою та Ярославом

У день, коли помер старший брат, Олег Гайда відчув перші симптоми хвороби, але списав це на стрес – сильно переживав за брата і боявся захворювання, адже, як лікар, знав, наскільки важким воно може бути. На похорони брата Олег Гайда не поїхав – син відправив його на обстеження та аналізи. Результат першого тесту на Covid-19 був сумнівним. Позитивний результат прийшов уже тоді, коли Олегові Гайді було вкрай погано і його госпіталізували. Через кілька днів, 30 червня, 52-річного чоловіка перевели до реанімації і підключили до апарату ШВЛ. Увечері Олег Гайда помер.

«Мама також захворіла. Спочатку лікувалась удома. Коли батько помер, я їй одразу не сказав, боявся – вона була сама удома. Я обдзвонив усіх, хто міг їй сказати, і попросив не телефонувати. Навіть обманув її – сказав, що стан батька стабілізувався, щоб вона нормально переночувала», – говорить син Олега Гайди Ігор.

Про смерть батька він сказав мамі наступного дня, тоді ж зрозумів, що її стан погіршився. Швидка госпіталізувала жінку у ту ж лікарню, де напередодні помер її чоловік. Зараз, говорить Ігор Гайда, її стан середньої важкості, але стабільний.

Політ для усього села

Донька Івана Гайди Ольга теж згадує відпустки у селі Бариш, де збиралась уся родина та куди приїжджали друзі.

«Одного разу до нас в гості приїхав товариш тата, який займається мотодельтапланеризмом. Була в тата мрія пофотографувати Бариш з висоти пташиного польоту... І ось одного дня вона здійснилась, а заразом – і мрії всіх нас і ще зо пів села людей», – розповідає Ольга Гайда.

Тоді піднятись в небо мали можливість всі охочі.

«Ці відчуття словами не передати, а спогади – на все життя... Ось такий подарунок, із моря незчисленних, влаштував тато для нас всіх і ще для своїх односельчан», – пригадує донька Івана Гайди.

Вона розповідає, що тато дуже багато сил і ресурсів вкладав у розвиток села, а ще – завжди вчив шанувати своє коріння, не цурався рідної землі, за що і здобув безумовну повагу незліченної кількості людей.

«Дуже важко нам всім змиритись з цією втратою, досі не віриться, що таке сталось. Тато був надзвичайною людиною і просто неймовірним батьком і дідусем. Нам його дуже не вистачає», – говорить Ольга Гайда.

Відчуття ліктю

«Він для мене був, є і буде еталоном мужності, батьківства, справжнього офіцера, патріота своєї країни, гідного, достойного громадянина. Він був справедливою і доброю людиною. Завжди вів себе толерантно, з будь-ким – чи це генерал, чи депутат, чи селянин. Він ніколи ні з ким не поводив себе зверхньо», – каже Ярослав Гайда.

Фото із сімейного архіву Ярослава Гайди

Він додає, що усім завдячує батькові, який завжди допомагав порадою, а іноді – і матеріально, який відкрив для сина професію військового медика і був зразком в усьому.

Про надзвичайний спокій і толерантність Івана Гайди згадує і колишня керівниця департаменту охорони здоров’я Львівської ОДА Ірина Микичак. Вона розповідає, що упродовж усього часу роботи в департаменті мала тісну співпрацю з полковником Гайдою, «попри те, що військова медицина – дуже закрита».

Так, медики військового госпіталю під керівництвом Івана Гайди працювали із цивільними медиками під час Скнилівської трагедії, а потім – під час Ожидівської трагедії. Військових фахівців залучали в усіх екстремальних ситуаціях.

Іван Гайда допомагав знаходити донорів крові для «важких» породіль з атонічними кровотечами і деталі для життєвонеобхідного обладнання в дитяче онковідділення Чорнобильської лікарні, консультував і радив, умів швидко ухвалювати рішення і був доступний у будь-яку хвилину.

Іван Гайда з онучками

«А потім почалась війна», – згадує Ірина Микичак.

На Яворівському полігоні почали розгортати навчальний польовий госпіталь – це був 66-й мобільний шпиталь, заснований Іваном Гайдою у 2006 році. Польовий шпиталь мали розгорнути у Красноармійську (тепер Покровськ – ред.) на Донеччині, в зоні російської військової агресії. Ірина Микичак пригадує, що намети з резерву були страшенно старезні і «бідні, хоч і збережені».

І цивільні медики, багато з яких потім поїхали на фронт, взялись за допомогу колегам-військовим.

«Ми збирали і шкарпетки, і медикаменти, і компютери, і якесь невелике обладнання. Домовлялись з виробниками, щоб допомогти облаштувати той госпіталь. Наші лікарі пішли туди працювати. Це був постійний, безперервний контакт», – говорить Ірина Микичак.

«Батько особисто цим займався, часто їздив на Схід, завжди переживав, дбав, покращував, ділився досвідом з іншими начальниками шпиталів, вони разом аналізували помилки. Ця справа ніколи не стояла на місці, завжди розвивалась, модернізувалась. Батько дуже це діло любив», – пригадує Ярослав Гайда.

Зараз 66-й мобільний шпиталь у Покровську має навіть пересувний стоматологічний кабінет із сучасним обладнанням. Групи лікарів шпиталю базуються у кількох селах на передовій, аби якомога швидше надавати допомогу пораненим військовим.

«Іван Михайлович був людиною надзвичайно досвідченою, зразком справжнього українського офіцера, військового лікаря, людиною слова, професіоналом, вправним управлінцем. У госпіталі і попередні керівники були дуже достойні, але під керівництвом Івана Михайловича наш військовий медичний центр став потужною складовою медицини Галичини», – каже Ірина Микичак.

Вона пригадує, що часто жартома називала Івана Гайду «паном генералом». Каже, відколи провели реформу і з’явились медичні війська, чекала, коли Іванові Гайді вручать погони генерала медичних військ.

Полковник організовував виїзди для керівників медзакладів Львова і області на стрільби на полігон – аби вони, особливо, якщо не служили в армії, бодай раз взяли у руки зброю і принаймні уявили, як працюють лікарі на війні. Бойову і тактичну підготовку мали проходити усі працівники мобільного шпиталю – навіть медсестри, водії і кухарі.

«Я реально розумію, наскільки це серйозна втрата не лише для області, а й для України загалом. А смерть його брата… Коли мені повідомили, мені мову відняло. Таке страшне трагічне співпадіння», – зітхає Ірина Микичак.

Івана Гайду поважали усі підлеглі, а він – поважав їх. Спілкувався без підвищення голосу, з повагою, упевнено та аргументовано.

«Це був спокій, поєднаний з металом. Він не був воякою, який вирішує все криками і непарламентськими висловами», – каже Ірина Микичак.

Вона робить паузу в розмові, а потім розповідає, що у її кабінеті в Києві зараз висить прапор України, на якому залишили записи лікарі 66-го мобільного шпиталю, яких виховав Іван Гайда.

«Авдіївка, Маріуполь, Марїнка, Курахове… Читаю… Шкода, що так сталось», – вона намагається стримати сльози і розмова завершується.

Спадок Івана Гайди

«Іванові Михайловичу дісталась дуже непроста ситуація із військовою медициною. Тривалий час політика держави будувалась на тому, щоб скоротити, забрати, ліквідувати військові частини та установи, зокрема медичні. Йому доводилось у важких умовах тримати баланс, щоб зберегти кадри і тримати госпіталь на належному рівні», – розповідає полковник Олександр Поронюк з інформагентства Міноборони (Львів), який вчився з Іваном Гайдою в Академії державного управління при президентові України.

За словами Ірини Микичак, у військовому медичному центрі за час роботи Івана Гайди відновили психіатричне відділення та розвинули відділення реабілітації. Провідний нейрохірург Збройних сил України полковник Іван Богдан додає, що львівський госпіталь на початку війни був єдиним в структурі Міноборони, де працювало реабілітаційне відділення. Завдяки роботі полковника Івана Гайди, додає Іван Богдан, із 2014 року у відділенні пройшли реабілітацію більше тисячі важкопоранених військових. А Олександр Поронюк зазначає, що багато з них повернулись до нормального життя – створили сім’ї, займаються науковою роботою, ведуть активну громадську діяльність, служать далі у ЗСУ.

У 2020 році, розповідає Іван Богдан, полковник Гайда взявся за реконструкцію інфекційного відділення шпиталю, та завершили цю роботу вже після його смерті. Також він налагодив роботу лабораторії, де певний час ПЛР-аналізи на коронавірус робили не лише для потреб ЗСУ, а й для міста.

«Найскладніші випробування Іванові Михайловичу дісталися у 2014 році, коли перші борти із важкопораненими почали прибувати до Львова. Наші лікарі реально творили чудеса, щоб врятувати, відновити здоровя і максимально швидко повернути у стрій поранених хлопців», – згадує Олександр Поронюк.

Звісно, Іван Гайда займався цим не самотужки. Його син і племінник, колеги по ЗСУ і медицині говорять, що він до всього мав системний підхід і умів планувати – і день, і місяць, і рік, і далі. Полковник Іван Богдан відзначає і таку рису характеру Івана Гайди, як уміння прислухатись до хороших ідей та просувати їх до втілення.

«У нього був системний підхід, він цілеспрямовано, системно ставив завдання підлеглим і вимагав їх виконання. Також він прислухався до хороших ідей і допомагав їх впроваджувати. Багато втілених під час його керівництва ідей виникли завдяки його підходу, спрямованому на розвиток і перспективу», – говорить полковник Іван Богдан.

Так, Іван Гайда зумів налагодити співпрацю з волонтерами, меценатами, урядовими та громадськими організаціями. До допомоги військовому шпиталю у Львові долучились американці, канадійці і поляки.

«У лютому ми робили вечір подяки тим, хто допомагав госпіталю. Тоді озвучили, що у розвиток нашого центру з 2014 року вкладено понад 60 млн гривень. Це дуже суттєві кошти», – говорить Олександр Поронюк.

Уміння полковника Гайди бачити перспективу і прислухатись до ідей повернуло до нормального життя не одного військового, пораненого на війні.

Грандіозна мрія полковника Гайди

«Він був дуже доброю людиною. Усі негативні, драматичні події, люди, емоції проходили через його серце і душу, це лишало свій відбиток. Не все було просто, адже де є люди, поранені, їхні родини, часто є конфлікти. Де є люди – там завжди є драма», – каже Олександр Поронюк.

Іван Гайда з онуком

Але Іван Гайда з цим справлявся і йшов до мрії. У військово-медичному клінічному центрі Західного регіону планували збудувати другий хірургічний корпус, де б надавали нейрохірургічну та невідкладну допомогу пораненим на Сході військовим. Розробили навіть проєкт цього корпусу. Тут мав бути і вертолітний майданчик, куди би санітарні гелікоптери могли доставляти бійців просто з поля бою, аби вони чимшвидше потрапили в операційну.

«Чим швидше людина потрапляє до лікаря, тим більше шансів, що вона виживе. А які наші львівські дороги, якими везуть хлопців з аеропорту, ви знаєте. Проєкти цього корпусу досі у кабінеті Івана Михайловича. Я дуже сподіваюсь, що той, хто буде після нього, продовжить реалізацію цього проєкту», – говорить Олександр Поронюк.

Тут, говорить полковник Іван Богдан, мали облаштувати спеціалізовані нейрохірургічні операційні, хірургічне відділення для важкопоранених.

«Боротьба з невидимим ворогом принесла непоправну втрату. На жаль, покидають нас завжди найкращі. Ми зараз дуже сумуємо. Хвилює, що буде далі, як розвиватиметься наш центр. Чи розвиватиметься він у тому напрямку, що започаткував Іван Михайлович, чи в якомусь іншому», – каже полковник Іван Богдан.

Іванові Гайді було небайдуже усе, що відбувалось у Львові, в регіоні та в Україні. Люди, які його знали, говорять про полковника Гайду, як про діяча державного масштабу, смерть якого стала трагедією не лише для родини і друзів, а й для всієї військової медицини в Україні.

Олександра Бодняк

Головне зображення: Дмитро Тарадайка

Фото із сайту ЛОДА та надані Ярославом Гайдою

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто»  це медіа, якому справді можна довіряти.

Якщо Вам подобається те, що ми робимо  долучайтеся до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!

Що отримають члени спільноти Tvoemisto.tv:

  • ексклюзивні e-mail розсилки
  • доступ на спеціальні закриті події для Спільноти
  • можливість голосувати за теми матеріалів та публічних дискусій, які планує редакція
  • можливість стати експертом «Твого Міста»
  • ексклюзивне друковане видання з доставкою додому/в офіс (щодвамісяці)
  • у майбутньому – знижки у мережі партнерів «Твого Міста».

Підтримати Tvoemisto.tv можна за посиланням. 

Вибір Твого міста

+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!