Куди полетіти зі Львова. Батумі – хайтек і вінтаж грузинської рів’єри

Донедавна прямого авіасполучення між Львовом і Батумі не було, доводилося добиратися на перекладних через Тбілісі чи Київ. Лише цього літа міста пов’язала компанія Sky Up.

Батумі – найбільший грузинський курорт і столиця Аджарської автономії, має всі шанси вибухнути хітом цьогорічного пляжного сезону. Якщо приїлися Туреччина, Болгарія і рідна Одеса – вам сюди. Зручне сполучення, дешеві ціни й ексклюзивні емоції гарантовані, адже невелике 200-тисячне Батумі є наймодернішим містом на всьому Чорному морі. Ми переконалися на власному досвіді.

Як воно влаштоване

Сучасне Батумі – це глобальний проєкт Михеїла Саакашвілі, коли той був президентом Грузії. Можливо, і найуспішніший. У місті постійно можна почути: «Це збудували за Міші». При цьому знесли кілька монстрів радянської архітектури, як-от обком партії, і кілька кварталів малоповерхової забудови. Без кічу не обійшлося. Але загалом Батумі отримало цілком нове, оригінальне обличчя. До 2000-х років воно було типовим совковим портовим містом. Сьогодні це недавнє минуле дуже майстерно задекоровано. За своїми амбіціями Батумі претендує щонайменше на кавказький Лас-Вегас, а його атмосфера чимось нагадує львівську. Плануючи поїздку, обов’язково відвідайте сайт Visitbatumi.com, який має навіть українську версію. Він допоможе зорієнтуватися, що саме ви маєте нагоду побачити і де побувати в Аджарії. Крім того, звідти можна стягнути прикладні мапи й мобільні додатки, що не будуть зайвими під час подорожі.

Шлях

Донедавна прямого авіасполучення між Львовом і Батумі не було, доводилося добиратися на перекладних через Тбілісі чи Київ. Лише цього літа міста пов’язала компанія Sky Up. Польоти відбуваються щовівторка та щосуботи і коштують від 2 400 гривень в один бік. Повірте, воно того варте. Лишень якихось 2 години 20 хвилин – і ви в субтропіках. Якраз щоб встигнути випити ранкову каву, розсікаючи над Чорним морем, і перечитати наш мінігайд.

Батумське летовище, як і львівське, розташоване при межі міста. Дістатися до центру – справа 15-20 хвилин. Є два автобуси – №9 і №10. Вартість проїзду – 3 гривні у перерахунку на наші гроші. Але є нюанс: водій готівки не бере і квитків не продає, тому доведеться придбати спеціальну електронну карту – або на стійці місцевого туристичного інфоцентру (є в аеропорту), або на виході з летовища у помаранчевому пейбоксі.  Її ціна – 2 ларі, стільки ж можна закинути на рахунок. Цього вистачить на 6 поїздок. Для порівняння: поїздка в місто на таксі обійдеться щонайменше у 15 ларі, та й то, якщо будете торгуватися так, наче то ваші останні гроші. Зазвичай, просять 25-30 ларі.

Гроші

Грузинська валюта дуже зручна для українців. Будь-яку ціну множиш на 10 й отримуєш орієнтовний еквівалент у гривнях. Тому далі ми будемо подавати ціни переважно в ларі.

Covid-чек

Українців пускають до Грузії з негативним ПЛР-тестом, зробленим не пізніше, ніж за 72 години до прильоту. Але це не єдина умова. За добу-дві до поїздки потрібно заповнити електронну реєстраційну форму, вказавши адресу свого місцеперебування у Грузії. Після цього на вашу електронну адресу майже миттєво прийде реєстраційний номер, який, правду кажучи, ніхто у Грузії не просив показати. Але про нього питає авіаперевізник, і без цього номера вас просто не пустять на борт. Нарешті у самій Грузії на третій день перебування, тобто між 48 і 72 годинами, потрібно зробити своїм коштом ще один тест. Його перевірятимуть при виїзді з країни на прикордонному контролі. А якщо тесту нема – випишуть драконівський штраф.

Зробити тести в Батумі – не проблема. Уже при виході з летовища нам вручили два флаєри з контактами й адресами. Пізніше, прогулюючись містом, ви не раз побачите велику вітрину, яка пропонує вам здати тести на Covid-19 тут і зараз. Мобільна лабораторія паркується біля входу на Приморський бульвар навпроти співочих фонтанів. Але найоптимальніша ціна – 78 ларі – виявилася у Clinic Health, що на розі вулиць Зубалашвілі й Луки Асатіані (центральна частина). Якщо готові доплатити ще 7 ларі, вам навіть не доведеться нікуди ходити. Лаборант приїде сам, відбере проби, а на наступний день привезе вам результати тестів (нам привезли навіть увечері того ж дня).

Із 22 червня у Грузії скасували масковий режим на вулицях, бо його і так мало хто дотримувався. У приміще

ннях далі треба носити маски. Залишається й комендантська година – з 23.00 до 4-ї ранку. Однак у липні, так виглядає, скасують і її. Може, й дарма. Завдяки комендантській годині ночі в Батумі напрочуд тихі. Усі бари й ресторани о 23.00 зачиняють двері й вимикають музику, а публіка розсмоктується по хатах.

Море

Ландшафтно Батумі трохи нагадує Ніццу. Така ж довжелезна берегова лінія, що тягнеться кілометрів на 10 – від аеропорту до морського порту. Така ж крупнокаліберна галька. Але Батумі має суттєву перевагу. Паралельно зі смугою пляжів через усе місто тягнеться широка зелена зона. Там, де у Ніцці асфальт, плитка і кілька пальм, у Батумі справжні пальмові чи бамбукові плантації. Як тільки на березі напекло в тім’ячко, можна моментально сховатися в тінь.

Найпопулярніші місця для купання – навпроти старого міста, на відтинку від готелю Hilton і до скульптури Алі та Ніно. Зазвичай кожен приходить купатися, куди йому найближче. Жодної закритої чи обгородженої ділянки нема. Усі пляжі – в муніципальній власності, й до всіх вільний доступ. Просто можна взяти в оренду шезлонг чи парасолю (від 3 ларі і далі). Але більшість публіки задовольняється власними рушничками.  Наймальовничіший і найчистіший пляж за межами Батумі – Сарпі. Це на самому кордоні з Туреччиною. 25 км за містом. 30-40 хвилин на маршрутці. Один раз з’їздити варто, постійно тратити на це час – ні. Різниця непринципова.

Заведено вважати, що пляжний сезон тут відкривається зі середини червня і триває до середини вересня. Що ж, станом на кінець червня вода й повітря були вже цілком комфортними. А пляжі – незвично вільними. По-перше, ковідність сезону все ще дається взнаки. По-друге, навіть якби всі 200 тисяч батумців водночас вибралися на море, місяця вистачило б – така широка пляжна смуга.

Поле чудес

У розрізі охайності й доглянутості Батумі перевершило найсміливіші очікування. А справжнім еталоном є Приморський бульвар – гордість усієї Грузії. Це територія контрастів, яка потопає в екзотичних рослинах і квітах. Кована оранжерея в імперсько-сецесійному стилі тут сусідить із реплікою на дубайський хмарочос Бурж-Халіфа, склобетонна Вежа грузинської абетки – з дореволюційним маяком, скульптури садових німф – з радикально футуристичними будівлями, як-от Міністерство юстиції у вигляді перевернутої пляшки з-під вина чи зал реєстрації шлюбів у формі ока дельфіна. 

Притягальний магніт бульвару і головний символ Батумі – скульптура Алі та Ніно. Це найсумніша лавсторі усього Кавказу. Сто років тому азербайджанський поет і грузинська князівна покохали одне одного і навіть одружилися, незважаючи на всі національні й релігійні бар’єри. Але потім прийшли більшовики і все зруйнували. Алі загинув, захищаючи рідний край. Слід Ніно загубився у Тбілісі. У 2016 році Азербайджан зняв про цю історію мальовничу мелодраму (можна знайти в інтернеті). А в Батумі у 2010-му відкрили скульптурну інтерпретацію. Дві стилізовані фігури, по 8 метрів заввишки, повільно рухаються одна назустріч одній. Раз у 10 хвилин здається, що вони нарешті возз’єдналися, але ні – підступна механіка знову розводить їх у різні боки. Цей витвір Грузія якось експонувала на Венеційському бієнале. А зараз він вабить гостей Батумі. Особливо увечері, коли сонце сідає за море і вмикається підсвітка.  

Ботанічний сад

Ви, напевне, ніколи не бачили, як цвіте фейхоа, катальпа чи фетрова калина. І не побачите, якщо не відвідаєте Батумський ботсад. В екс-СРСР він був найбільшим. Понад 100 гектарів насаджень, розділених на 21 тематичний сектор. Сотні відвідувачів елементарно розсіюються по його стежках, тож часто почуваєшся тут, як сам у всьому світі – тільки ти, зелень, пахощі та щебет птахів.

Сад розташований у приміській зоні під назвою Зелений мис. Сюди їздять міські автобуси 10 і 10А, а також маршрутка №31. Квиток – 15 ларі. Ще за 5 ларі можна проїхатися по саду електробусом. Але воно геть не те. Пішки і тільки пішки. Окремою винагородою за сходжені ноги стане ідилічний пляж, куди можна потрапити безпосередньо з території саду, позасмагати, скупатися і повернутися назад. Тому прихопіть купальні строї. Ну, й інстаграмних локацій тут греблю гати. Нам найбільше зайшла та, що одразу над розарієм. Ми охрестили її порталом до Едему.

Дикі гори 

Хитаючись на батумських хвилях, ви звідусіль будете бачити на горизонті захмарені вершини. На енний день неодмінно закортить туди потрапити. Що ж, варіанти є. Найпростіший – замовити тур по гірській Аджарії. Їх тут пропонують під кожною пальмою. За ціною 20-30 доларів з людини у складі групи (залежно від маршруту й самооцінки туроператора). Якщо хочете економніше, приватніше й авантюрніше, можете гайнути в гори самостійно. Ми перевірили 2 маршрути – в напрямку Кеда і Хуло. Крок перший – знайти потрібний транспорт. Маршрутки вирушають з двох крапок під умовними назвами «Старий автовокзал» і «Старий базар». Перша – біля морського порту, друга – перетин вулиць Чавчавадзе і Маяковського, орієнтир – імпозантний неоготичний костел. Візуально – на першій локації транспорту більше. До Кеда бусики курсують щопівгодини (3-4 ларі в один бік). До Хуло – дещо рідше (і за 5 ларі). Розкладу як такого ми ніде не помітили. 90% надписів по-грузинськи. Тому спілкуйтеся. Вам залюбки допоможуть, проведуть, посадять, а можуть і в гості запросити. 

До самого райцентру Кеда добиратися необов’язково. Усе найцікавіше знайдете у селі Мацунхеті. Тут є красивезний 46-метровий водоспад і такий самий красивезний арковий міст цариці Тамар (ХІІ століття, між іншим). І там, і там, до речі, можна скупатися. В околицях багато винних домів, де вас залюбки надегустують домашнім вином, коньяком і чачею. Один із найколоритніших – у сусідньому селі Пірвелі Маїсі, тобто Першотравневе. Він належить Нодарі Шервашидзе і його сім’ї. На обійсті у Нодарі є крутий оглядовий майданчик під кодовою назвою «Титанік», звідки в режимі 3600 можна оглядати навколишні гірські хребти за пляшкою автентичного місцевого вина – чхавері чи цокелаурі. А якщо зовсім сподобається – заночувати у традиційному аджарському домі на сваях. Ціна більш ніж притомна – 70 ларі за добу з триразовим харчуванням.

Якщо до Мацунхеті добиратися менше години, то до Хуло – майже удвічі довше. Це найвіддаленіший район Аджарії, така собі Внутрішня Монголія. Колись Аджарія перебувала під турецьким пануванням і значна частина населення ісламізувалася. Зараз край повертається назад у християнство. Але в Хуло мусульманські традиції найбільш стійкі. Тут ще можна побачити старших жінок у традиційних шароварах. Тут не роблять вино. Табу. Зате є друга за протяжністю в Європі безопорна линвова дорога. Довжина цієї «канатки» – понад 1700 метрів над ущелиною, і вона сполучає Хуло із сусіднім селом Таго. Вартість проїзду – 1 ларі. Додаткового адреналіну додає усвідомлення, що «канатка» не така вже й нова, майже 40 років в експлуатації.

Аджарулі та інша їжа

Грузинська кухня – це пісня. І в Аджарії її заспівувачем є місцевий хачапурі – аджарулі. Мало яку страву у світі описують так поетично. Човник з листкового тіста – це наша земля, наш людський ковчег. Сирна маса, що його заповнює, – це море. Очевидно, Чорне. А вилитий зверху й лише на мить припечений яєчний жовток – це сонце, що сідає в морі. Аджарський хачапурі подають здебільшого в ресторанах. Ціна – від 7-8 ларі й далі. Зате наїдаєшся від пуза. Натомість вуличний фастфуд пропонує кілька інших різновидів хачапурі, не менш ситних, за ціною 2,5-3,5 ларі/штука. Конкурувати з хачапурі можуть лише хінкалі. Навіть у дорогих закладах за одну хінкалину рідко просять більше 1 ларі. А щоб наїстися, 4-5 вистачає. Вони тут бройлерних розмірів. Завбільшки з кулак. 

Овочі й фрукти на щодень зручно купувати  на численних вуличних розкладках. У червні уже достигли черешня, полуниця й мушмула. Вони й найдешевші, від 2-3 ларі за кіло. Але якщо потрібно затоваритися усім і воднораз, то є сенс сходити на ринок Боні. Він поруч зі Старим автовокзалом. Чурчхела, приправи, сухофрукти, сири й розмаїті алкотрунки – усі теж тут. У ресторанах перші страви коштують у межах 5-6 ларі, салати й закуски – 5-15 ларі,  страви з м’яса – від 10 ларі, кава – від 2,50, пляшка домашнього вина – 15 ларі, хорошого фабричного – десь стільки ж чи вище.

Далі – кілька конкретних адрес. Преміальний заклад, але й одна з кращих кухонь у Батумі – ресторан Bern на вулиці Руставелі, 17. Рест з історією і з більш лояльними цінами –  Privet iz Batuma, на розі Європейської площі. Ще один зі схожою назвою, і теж симпатичний, – Heart of Batumi – розташувався на вул. Мазніашвілі, поблизу площі П’яцца. Мабуть, найбільш доступні ціни у старому місті при широкому виборі страв пропонує ресторан із важкостравною назвою Shemoikhede Genatsvale (вул. Жорданія, 8/7). Тому тут завжди людно. Є ще так званий Турецький квартал. Це кілька вулиць, що сходяться до мечеті, де зустрічаються недорогі ресторани з турецькою їжею і кавою в джезві або чаєм у характерних маленьких шкаликах.

Поласувати найсмачнішою смаженою рибкою радимо власне на Рибному ринку. Це за морпортом і залізничним вокзалом по головній трасі – прямуйте на запах. Антураж більш ніж демократичний, але й ціни також. Ще один «привіт із 90-х» – Батумський пивзавод. Нехай уся Грузія п’є вино, але батумці не менше обожнюють і своє пиво. Тому довкола заводу купчиться кілька непретензійних барів, де торгують свіжозвареним хмелем та сушеною скумбрією, а до віконечка в стіні тягнеться нескінченний потічок спраглих із баклажками. Пивзавод розташований при магістральній Чавчавадзе поряд із модерним стадіоном, подібним на орігамі. А ще на вулицях Батумі можна зустріти раритетні діжки з хлібним квасом і колоритними грузинськими тітоньками біля крана.

Житло

Пропозиція даху над головою у місті явно перевищує попит. Навіть на Booking у розпал сезону можна знайти дабл-номери чи квартири у межах 10 доларів за ніч. Щоправда, умови можуть бути спартанські або відстань до пляжу чималенька. Хоч останню проблему легко вирішити за допомогою таксі (поїздка в межах міста – 2-3 ларі). Нерідко на цьому підзаробляють самі господарі. Та все ж найбільш оптимальні варіанти починаються з 20 доларів. За ці гроші вже можна знайти пристойне помешкання у старому місті. Якщо глянути на мапу, то це буде квадрат, обмежений вулицями Чавчавадзе, Руставелі й Мелікашвілі.

З готелів середнього класу наші батумські знайомі палко рекомендували Bloom на вулиці Мазніашвілі. Він тільки недавно відкрився. Тому тут усе нове, свіженьке, а сніданок, в якому домінують національні салати й закуски, настільки калорійний, що на обід ми інколи просто обмежувалися фруктами й вином. У червні дабл тут коштував близько 60 USD. Ну а найдорожчим готелем міста вважають Gloria, яка начебто належить дружині азербайджанського президента Ільхама Алієва. Принаймні президентський номер там коштує понад 10 тисяч доларів за ніч. Селитися не радимо, але оглянути варто. Споруда виглядає, наче космічна орбітальна станція, яку збудували багаті шейхи. Є в Батумі й декілька сайтів, де місцеві пропонують свої помешкання в оренду відпочивальникам. Найживіший із них – Batumistay.com. Працює і старий-добрий метод: перейтися туди-сюди вуличками й напитати житло на місці. Оголошень про вільні кімнати вистачає.

Бюджет

Арифметика проста. Закладаєте орієнтовно 200 євро на дорогу та ще 200 євро на все решта – для тижневого незабутнього релаксу в Батумі цього має вистачити. Сума зіставна з вартістю пакетного туру. Але, повірте, у жодному ол-інклюзиві ви не зустрінете стільки непідробної гостинності та приязні до українців, як серед грузинів. При цьому Батумі значно цікавіший і несподіваніший від переважної більшості популярних курортів, де за коробками готелів майже не видно моря. 

Олег Дорожовець, Христина Дорожовець,

Фото авторів і Visitbatumi.com