Психологиня Ольга Ніжаловська розповідає про те, чому свято Миколая люблять діти і дорослі та чому Миколаєм може стати кожен

«Урааа!! Мамаа!! Татоо!!! Дивіться!!! Миколай прийшов!!! Дивися, що я маюююю!!!!», – вранці 19 грудня троє моїх ошаленілих дітей зазвичай розносять дім, бігають одне наперед одного, розпаковують подарунки та одночасно наминають цукерки-мандаринки. Аааа!!! Ооооо!! Ууууу!! Иииии!!!

Цього року буде інакше, бо старша, десятирічна, вже дізналася, що Миколай – постать хоч і легендарна, проте має мало спільного з крамницями, іграшками, одягом, цукерками та іншими дитячими втіхами. Що насправді подарунки кладуть помічники Миколая, якими можуть стати усі охочі. Що її батьки та хресні – також помічники Миколая… В цей час її очі наповнюються слізьми, і звичний магічний світ руйнується назавжди… Руйнується, аби згодом, поступово, приходило усвідомлення того, що за бажання Миколаєм може стати кожен.

Читайте також: Сьогодні – День святого Миколая: традиції та особливості свята

Дитинство – особливий період у житті людини. Період найщирішої радості, віри у всемогутність дорослих, у власні сили, навіть у безсмертя. Час, коли найбільше хочеться, щоб тебе любили і приймали. Ранок 19 грудня – це про любов. Про те, що Миколай тебе любить, він тебе почув, листа прочитав і проявив свою любов ось так – напхавши «під подушку» те, що ти любиш насправді, чого так чекав. Бажання, листи, очікування, трепет… – і апогей ранішнього щастя. І ти такий не один: уся група цього дня прийде до садочку з цукерками і новими іграшками, весь клас гудітиме від модних штучок, які приніс Миколай. Чи вже його помічники?

Діти ростуть, світ довкола змінюється, і хлопчики та дівчатка поступово набувають рис відповідального дорослого, призвичаюються до ролей мами і тата, керівника чи підлеглого, будівельника чи вчительки.

Але раз на рік усі стають рівними перед своїм дитинством. У найпотаємнішому куточку серця кожного, навіть найбородатішого дядька і кожної, навіть найповажнішої тітоньки продовжують жити хлопчик у колготках з випуклими колінками та дівчинка з тоненькими кісками, які колись вірили у чарівність цього світу, писали листи, із завмиранням серця лягали спати, щоб уранці ошаленіло бігати по своїх домівках.

Саме на свято Миколая ми, дорослі, знову і знову зі щемом серця переживаємо своє дитинство – його радості та біль, і особливе відчуття безтурботності та віри у дивовижність світу, бо ж є батьки і є Миколай. І через то стає дуже радісно, але на очі часом чомусь навертаються непрохані сльози.