ілюстративне фото: Сихів медіа
Тиждень тому львів’янин Іван Труш зареєстрував електронну петицію з пропозицією облаштувати на проспекті Червоної Калини надземні пішохідні переходи замість наземних зі світлофорами. Поки що її підтримали трохи більше ста мешканців, проте у Facebook вона викликала бурхливі суперечки. Мешканець Сихова, львовознавець Іван Радковець, який став одним із найактивніших учасників обговорення, пояснює, чому такі переходи потрібні та в чому їхня перевага над наземними та підземними способами перетину вулиць.
Для мене петиція про надземні пішохідні переходи має кілька аспектів. По-перше, це привернення уваги до цієї теми і, відповідно, залучення до обговорення необхідних фахівців. Облаштування надземних пішохідних переходів на проспекті Червоної Калини пропонувалося ще в кінці 1980-х — на початку 1990-х років. Пізніше сказали, що ці ідеї застарілі. Проте в різних містах за кордоном, у Відні, Тбілісі, є гарні сучасні проекти таких переходів.
Загалом, як на мене, основною місією петиції і є привернення уваги, що вона і зробила. Петиція не обов’язково має вирішити конкретно те питання, яке в ній вказане, — вона має спонукати відповідальних осіб піднятися зі своїх крісел, вийти з кабінету і подивитися на вулиці не лише з вікна власного авто. За моїми спостереженнями, після того, як почалася ця дискусія про надземні переходи, на проспекті Червоної Калини почали інтенсивно оновлювати розмітку — навіть вводити знак «Стоп» і стоп-лінії перед світлофорами у місцях, де раніше цього не було. Крім того, кілька світлофорів змінили режим роботи — для пішоходів виділяють вже не 90 секунд, а 30-45. Дивовижний збіг. Але якщо петиція набере 500 голосів, то її повинні будуть розглянути — спеціалісти мають дати їй оцінку і спробувати знайти компроміс.
Другий аспект — це приведення наших вулиць у відповідність до чинних Державних будівельних норм. На проспектах транспорт рухається з підвищеною швидкістю. Перекривати його, зупиняти переходами рух авто ДБНи не рекомендують, оскільки проспекти мають мінімум 3-4 смуги руху в один бік. Згідно з Державними будівельними нормами, пішохідні переходи на іншому рівні слід влаштовувати, у тому числі, на загальноміських магістралях безперервного руху, і саме такою ще планувалась вул. Криворізька, а нині проспект Червоної Калини. Їх рекомендують розміщувати на відстані від 300 до 600 метрів один від одного. Від Санта-Барбари до моста є приблизно два кілометри, тобто 3-4 такі містки могли б задовольнити мешканців повністю.
Читайте також: Чому ми стурбовані ідеєю будівництва нової вулиці на Сихові
Третій аспект — це перспектива проспекту Червоної Калини, про яку всі забули. Він має стати шляхом, який виводитиме до Кільцевої дороги Львова, до «Арени Львів» через недобудовану вулицю Вернадського. Це великий потік транспорту. Крім того, на проспекті Червоної калини, 60 і поруч зводять декілька житлових багатоквартирних будівель, поруч з якими вже збудували по 12 поверхів двох офісних центрів, що матимуть по 25 поверхів. Наскільки збільшиться потік транспорту на Сихів, коли ці офісні центри добудують? Чомусь про це ніхто не думає. І біля Зубри, вздовж лісу раніше не передбачалося житло, натомість зараз ми маємо там близько декількох тисяч мешканців, які теж хочуть добиратися зручно додому.
У петиції йдеться про переходи, але я б волів називати їх шляхами. У нас слово перехід асоціюється виключно з ногами, і тому цим маніпулюють. Велодоріжки зараз у світі рекомендують облаштовувати поруч з місцями, де рухаються пішоходи, а не транспорт, тому потрібно забезпечити перетин вулиці і для них. Такі надземні шляхи ж можуть бути без сходів, а з усіх коментарів, які мені писали у Facebook, виглядає, що люди не розуміють, що існують естакади. Ви рухаєтеся паралельно з потоком транспорту і поступово підіймаєтеся вгору на висоту приблизно 4-5 метрів. Далі переходите дорогу і спускаєтеся так само. І таким варіантом можуть користуватися велосипедисти та маломобільні групи населення.
Надземні переходи, шляхи — це питання безпеки. Ми забираємо точки перетину двох потоків — пішоходів і велосипедистів з автомобілями. Якщо ж вони є на одному рівні, то рано чи пізно зіткнуться. Цього можна уникнути, якщо розвести їх по різних рівнях, — тоді вони ніколи не перетнуться. Звичайно, хтось скаже, що люди все одно перебігатимуть дорогу, де їм хочеться, але вони це роблять, тому що можуть це зробити. У Польщі, Німеччині, Австрії на автобанах чи багатьох міських дорогах людина не зможе перебігти, де захоче, — не тому, що не хоче, а тому, що не може. Стоять огорожі, через які не можна перейти. Ці огорожі не є дуже коштовними. Раніше через проспект Червоної Калини були витоптані стежки — поки не було огорож посередині. Звісно, знайдеться хтось, хто перескочить через паркан. Але після першої смерті на дорозі інший вже туди не полізе.
Забрати пішоходів та велосипедистів на інший рівень можна ще за допомогою підземних переходів, проте їхнє облаштування на Сихові неможливе через сусідство річки Зубра та неглибоке розташування ґрунтових вод. Яскравим прикладом є недобудований підземний перехід навпроти «Верхнього Шувару» — затоплений ґрунтовими водами і обгороджений парканчиком з вісімдесятих років. Ще один підземний перехід мали облаштувати на вулиці Сихівській перед мостом, але там теж виникла проблема з ґрунтовими водами. Підземні переходи мають перевагу, важливу в тих умовах, у яких перебуває зараз Україна, — вони виконували та виконують у багатьох випадках роль бомбосховищ, сховків від небезпеки. Але їхнє облаштування потребує більше фінансових затрат. І безпечна Європа, приклад якої неодноразово мені наводили, може й має право відмовлятись від елементу інфраструктури який захищає цивільне населення. А чи враховують це так звані урбаністи в Україні?
Не можу зрозуміти, чому те, що я та ще кілька десятків львів’ян підтримали петицію, викликало таку агресію з боку архітекторів та, як зараз модно казати у Львові, урбаністів. Звернення стосується транспорту і доріг — це не їхня компетенція. Жодні транспортники не відреагували на петицію, натомість архітектори поставилися дуже агресивно до людей, які її підтримали. Зрештою, петицію може підтримати будь-хто. У той же час, ніхто з тих, хто називає себе урбаністами, не зумів мені пояснити, чому надземні переходи не можна будувати. Мені було б дуже цікаво послухати їхні обґрунтовані, а не емоційні аргументи. Було б добре, якби вони посилалися не на власні матеріали та статті. Наразі, крім Інституту міста та львівських сайтів, я не побачив інших міжнародних заперечень цій петиції. У Відні під річкою зробили підземний перехід, а в той же час нам головний архітектор міста каже, що засипають усі підземні переходи.
Кожен об’єкт потребує індивідуального підходу. Якщо мені кажуть, що так ніхто ніколи у світі не робив, я відповідаю власним досвідом: ніхто у Львові, крім братів Радковців, не читав іміджево-рольові екскурсії. Ми зробили це перші, і тепер нас наслідують, у центрі Львова можна побачити немало людей, які перевтілюються в образи різних століть. Тепер це один із трендів міста, чому я дуже тішуся. То, може, Львів зробить уперше в Європі досконалу надземну пішохідно-велосипедну розв’язку, комунікацію, і до нас будуть їхати люди з усього світу вчитися, будуть це наслідувати? Чому боятися щось зробити вперше?
Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
