Автор цієї статті – енергетик. Будучи молодим інженером, Філіп Шухевич займався стратегічним плануванням у компанії Shell. Він також був частиною колективної консультації бельгійського уряду щодо визначення оптимальної стратегії в енергетичному секторі. Протягом 30 років займався розвитком енергетичних проектів в Україні.

Впродовж останніх місяців велися міжнародні переговори навколо українських надр, і врешті американський та український уряди дійшли згоди. Процес набув такого розголосу, що багатьом потенційним інвесторам стало відомо, що в Україні є поклади значної кількості корисних копалин. Їх розвиток може тривати роками і потребуватиме значних інвестицій. Слід зазначити, що нафтогазові ресурси були включені в останню версію угоди. Їх розвиток можна було б значно прискорити.

Читайте також: Дев'ять родовищ Львівської області увійшли до переліку ділянок критичного значення

Оскільки на Львівщині немає значних рідкісноземельних чи інших мінеральних ресурсів, львівські урядовці не мають очевидного інтересу брати участі у таких національних та міжнародних дебатах. Але у Львові працює кілька компаній, що спеціалізуються на видобутку нафти та газу та створюють добре оплачувану роботу у місті.

Відносно нові місцеві енергетичні компанії навіть показали помітний розвиток. Природний газ і нафта добре розробляються на заході України вже понад століття. Хоч виробництво і скоротилося, немає жодних сумнівів, що значні обсяги газу в регіоні все ще залишаються невикористаними. Тому не випадково скоро у Львові відбудеться конференція, присвячена українському нафтогазовому сектору.

Підтвердженням цього в 2013 році стала готовність американської транснаціональної компанії Chevron інвестувати в розвиток проєкту Олеського сланцевого газу. Тоді компанія була готова інвестувати 500 мільйонів доларів у розвідку з метою досягнення річного видобутку 5 мільярдів кубічних метрів. Цей проєкт зірвався, коли Верховна Рада не прийняла закон про допустимі рівні його оподаткування.

Можливо, зараз доцільно було б ініціювати дискусію у Львівській та Івано-Франківській областях щодо майбутнього газового сектору на заході України, щоб публічно обговорити, чи є можливість збільшити обсяги виробництва і що потрібно зробити, аби вплив на місцеву економіку був максимальним. Також було б добре з’ясувати, чи варто повертатися до проєкту видобутку Олеського сланцевого газу. Схоже, що він є одним із небагатьох нових газових проєктів, який не є частиною нещодавньої угоди між американським та українським урядами про використання мінеральних ресурсів. Кілька тижнів тому також було оголошено, що «Укрнафта» перебрала у НАК «Надра Україна» права на розробку цього проєкту.

Важливо й обговорити, як у майбутньому управляти подібними проєктами так, щоб зменшити їхній вплив на довкілля. Слід взяти до уваги, що роками поширювалася негативна дезінформація про екологічний вплив задіяних технологій, зокрема, самими виробниками традиційного газу. Не можна заперечувати, що деякі негативні побічні ефекти неминучі в такій діяльності. Але їх можна зменшити шляхом раціонального управління.

Якщо вважається, що видобуток сланцевого газу в Україні загалом прийнятний, тоді перед новою спробою важливо зрозуміти, чому перший проєкт на Олеській площі провалився. Основна причина, як на мене, відсутність прозорої та справедливої системи оподаткування для таких родовищ. Друга — те, що переговори з Chevron велися централізовано: всі ключові рішення ухвалювалися в Києві політиками або урядовцями, без участі місцевих громад. У результаті прибутки від проєкту мали залишитися в столиці або взагалі за межами України. Проблеми, які турбували місцевих жителів –забруднення води, зруйновані дороги від важкої техніки чи обмежений доступ до місцевих ресурсів, як-от пісок і вода –практично не були враховані. Крім того, людям не пояснили, яку частку прибутку отримає громада, тож мешканці не бачили для себе жодної вигоди від проєкту. Натомість вони очікували лише шкоду. Через це на місцях виникла сильна опозиція до розробки родовища.

Варто визначити не лише загальний рівень податків для видобутку сланцевого газу, а й чітко передбачити, яка частина доходів залишатиметься на місцях – у громадах, районах і областях. Ці кошти можуть піти на покращення шкіл, лікарень, доріг та іншої інфраструктури. До проєктів мають активно залучатися й місцеві компанії – у регіоні є фахівці та досвід, які не варто втрачати. Але головний висновок дискусії, ймовірно, буде такий: без великих інвестицій і професійного досвіду швидкого й ефективного розвитку таких проєктів не буде.

Лише американські нафтогазові компанії довели здатність розвивати значні проєкти зі сланцевого газу. Українські організації мають лише обмежений доступ до необхідного капіталу та обмежений доступ до деяких новітніх технологій. Але натомість вони можуть бути чудовими субпідрядниками або молодшими партнерами з виробництва. Вони могли б займатися такими питаннями, як постачання води та піску, будівництвом доріг, утилізацією води з гідророзриву, землеустроєм або адміністративним управлінням.

Парадокс ситуації в тому, що з технічних причин Україні доводиться розраховувати на американську компанію, попри те, що останнім часом перемовини про доступ до українських ресурсів відбувалися в напруженій атмосфері. Один із можливих підходів — залучити компанію, яка спеціалізується саме на геологорозвідці. Її роботу можна було б профінансувати за рахунок заморожених російських активів або міжнародної фінансової допомоги.

Оскільки ризики для такої компанії у цьому випадку були б мінімальними, більше потенційних учасників погодилися б працювати навіть у країні, що перебуває у стані війни. Вибір компанії можна здійснити за конкурсом – на основі якості запропонованої програми розвідки. Такий підхід може й не бути стандартним, але в умовах війни та невизначеності – цілком практичний і ефективний.

Дехто може стверджувати, що природний газ – це енергія минулого, і що було б доцільніше зосередитися виключно на нових проєктах екологічної енергетики. Натомість багато спеціалістів вважають природний газ корисним тимчасовим рішенням під час переходу до повністю зеленої енергії. В Україні не варто забувати, що природний газ у великій кількості використовується для виробництва добрив. Очікується, що цей попит не зникне.

На завершення: зараз, коли інтерес до невикористаних українських ресурсів раптово зріс, варто об’єднати зусилля і взятися за активніше освоєння як сланцевого, так і традиційного газу на заході України.

Скоординований підхід допоможе ефективно використати потенціал регіону, тож керівники та компанії із заходу України повинні взяти на себе ініціативу та відіграти важливу роль у цій справі. Видобуток газу має стати переважно місцевою діяльністю. Після того як закон про оподаткування сланцевого газу буде оновлено, місцева влада та ключові представники регіону, як на мене, мали б напряму звернутися до великих американських компаній, що спеціалізуються на сланцевому видобутку, й показати їм потенціал свого регіону. Це допоможе привернути інвесторів і дати новий імпульс розвитку галузі.

Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.

Щоб отримувати актуальні й гарячі новини Львова та України, підписуйтеся на наш Instagram та Viber.

Трансляції важливих подій наживо і щотижневі відеопрограми – про актуальні львівські питання у «Темі тижня» та інтелектуальні розмови на загальноукраїнські теми у «Акцентах Твого міста» і публічні дискусії для спільного пошуку кращих рішень викликам громади міста – дивіться на нашому YouTube-каналі.