Нещодавно Начальник Генерального штабу — Головнокомандувач Збройних Сил України генерал армії Віктор Муженко підписав наказ про декомунізацію. Що саме означає цей наказ для української армії та чому на декомунізацію Збройних Сил довелося чекати так довго, розповідає керівник Регіонального медіа-центру Міноборони України у Львові, полковник Олександр Поронюк.

Декомунізація в Збройних Силах України та інших силових структурах – це вершина айсберга проблем нашого суспільства. Зрозуміло, що домогтися позитивного ефекту в одному відомстві неможливо без якісних змін у світогляді українських громадян. Однак діяти необхідно терміново, наполегливо і незворотно.

Читайте також: У Львові вирішать, чи залишати «монумент Слави»

Саме тому наказом Головнокомандувача Збройних Сил України введено в дію Інструкцію про організацію виконання у Збройних Силах України Закону «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки. Ця інструкція визначає основні засади діяльності посадових осіб для виконання вимог Закону в Збройних Силах України і, зокрема, з огляду на російську агресію на Донбасі. Особлива увага надається роботі з формування ідентифікації та стійких ідейних переконань вояків, які допоможуть їм свідомо виконувати бойові завдання.

Зараз триває аналіз стану наявної наочної агітації в підрозділах, пам’ятниках, меморіальних дошках та меморіальних об’єктах. Також розписані рекомендації щодо демонтажу тоталітарної символіки і порядок присвоєння почесних найменувань військовим частинам.

Також заборонено використовувати пам’ятні дати, пов’язані з історією Червоної і Радянської армії як підставу для проведення урочистих заходів, подання документів на заохочення особового складу. Водночас, військовим заборонили відвідувати заходи, де використовується символіка комуністичного та націонал-соціалістичного режимів.

Упродовж багатьох років декомунізацію в ЗСУ з різними темпами проводили зусиллями як політиків, генералів, офіцерів, так і простих громадян. Згадаймо першого міністра оборони України Костянтина Морозова чи науковця Володимира Муляву, поява якого у війську стала шоком для багатьох. Він займався цілком прогресивною на той час для війська справою – створенням соціально-психологічної служби за натівськими стандартами. Але тоді чимало вищого військового керівництва його задуми так і не зрозуміли та не сприйняли. Лише тепер ми розуміємо, наскільки армійцям важлива та потрібна система морально-психологічного забезпечення та адаптації, особливо для тих, хто на фронті чи лише повернувся з району ведення бойових дій.

З початку 90-х, коли формувалось наше військо з так званих ленінських кімнат хлопці, які повертались служити в Україну з інших держав, створювали просто унікальні народознавчі світлиці. Батьки військових приносили у солдатські казарми ікони, вишиті рушники, літературу, картини. З військовослужбовцями охоче спілкувались історики, лектори «Просвіти» та інших громадських організацій.

Читайте також: Декомунізуємо мозок: 7 міфів про побілку дерев і бордюрів

На початку 2000-х Збройні Сили частково декомунізували – здали в архіви та музеї бойові червоні прапори та радянські ордени. На рівні ж держави до 2014 року мало що змінювалось. Ми й далі залежали від російських енергоносіїв. Політичні та економічні зв’язки також були міцні, а ідеологічні – ще тісніші.

Ми носили військову форму, дуже подібну до російської, армійські військові знаки також були абсолютно ідентичними. Назви переважної більшості військових частин залишалися радянськими. У військових з’єднаннях та частинах проводились урочистості з нагоди не наших круглих дат – усе робилося для перебування нашої країни на орбіті Москви і її «руського міру».

Зараз ми пожинаємо наслідки цієї політики. Загиблі та поранені, переселенці, зруйнована інфраструктура на сході держави, частина окупованої території пов’язані з тим, що не було зроблено свого часу, аби справді розірвати пуповину з СРСР.

Навіть сьогодні ця проблема актуальна, бо, попри дієве розвінчування кремлівських міфів українськими істориками та аналітиками, російська пропагандистська машина ще має вплив на свідомість наших громадян.

Читайте також: Інтерактивна карта декомунізації України. Де подивитися?

Минулого року Головнокомандувач ЗСУ підписав укази про зміну назв низки бойових частин. Тоді в нашій армії з’явилися бригади імені короля Данила та імені Чорних запорожців. Таким чином будується місток для поєднання теперішніх військових із воїнами минулого – від давньоруських часів до УНР, ЗУНР та УПА. Впевнений, що цього року на День Незалежності України ми побачимо нові назви та найменування бойових частин Збройних Сил.

Ще один важливий пласт реальної декомунізації війська – співпраця з НАТО, яка відчутно посилилася з початком війни на Донбасі. Армія України переходить на натівські стандарти організації та підготовки військових, засвоює західні елементи тактики та стратегії, виховання особового складу.

Величезна декомунізація полягає в тому, що умовний український лейтенант Павло Вернидуб проходить восьмимісячний вишкіл у Канаді, перебуває в колективі, де панують інші стосунки та поняття. Він бачить, наскільки відмінне спілкування між військовими не в бойових умовах, – усі вояки є братами по зброї і можуть вести дружню розмову та обідати в одній їдальні, незважаючи на чин та ранг, проте в кризовий момент автоматично «вмикається» субординація, і молодші за званням чітко виконують накази старших. Але роблять це не сліпо, а зі знанням справи, бо під час підготовки їх вчать розуміти, хто, що та навіщо робить на полі бою. І таких молодих офіцерів в українській армії вже сотні.

За західними зразками в українській армії з’явилася нова структура – цивільно-військове співробітництво, представники якого відповідають за співпрацю з цивільними органами влади та громадськими організаціями. Вони в межах постійної дислокації чи в місцях виконання бойових завдань обов’язково повинні налагоджувати співпрацю з місцевими мешканцями та органами влади, допомагати і проводити спільні заходи.

Декомунізація війська – це частина загальної декомунізації суспільства, і повинна проводитися системно як важливий елемент національної безпеки. Війна триває не лише в степах Донбасу: вона щодня триває за голови та душі наших громадян – як військових, так і цивільних. Добре, що з кожним днем все більше тих, хто ідентифікує себе політичним українцем, незалежно від національності та мови.

Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.