СТРАСНА ПʼЯТНИЦЯ. СТРАШНА. БОЛЮЧА.

ПʼЯТНИЦЯ ЛЮБОВІ. ДО КІНЦЯ.

— Слухай, скажи мені… Чому Страсна п’ятниця взагалі така важлива? Я знаю, що це день, коли розіп’яли Ісуса, але… чому ми досі про це говоримо? Чому ми щороку повертаємось до цього болю?

— Більшість або боїться цього дня, або просто проходить повз. Але Страсна п’ятниця – це не просто спогад про розп’яття Ісуса. Це день, коли ми дивимось прямо в обличчя стражданню. І не тільки Його, а всьому людському болю.

— Але хіба цього болю зараз мало? Війна, втрати, страх… Ми й так його бачимо щодня. Навіщо ще додавати?

— Саме тому, можливо, і треба. Бо якщо ми не подивимось на біль очима віри, ми просто втратимо надію. Ми будемо тікати, закриватися, звикати. Але хрест – це не просто символ болю. Це місце, де біль стає молитвою, де страждання має значення.

— А яке ж значення? У чому сенс дивитися на смерть?

— Бо це смерть Любові. Добровільної. Христос не просто страждав – Він прийняв цей шлях, щоб показати: Бог не стоїть осторонь нашого болю. Він проходить його разом із нами.

— І що? Це має мене втішити? Що Бог теж страждав?

— Це має дати надію. Бо страждання — це не знак того, що нас покинули. Це місце зустрічі. Саме в нашій темряві ми можемо знайти Бога, який був у темряві раніше за нас.

— Але хрест – це так жорстоко. Це розп’яття. Це смерть.

— І це правда. Але знаєш, у чому парадокс? Саме в цій жорстокості відкривається найглибше милосердя. Страсна п’ятниця показує, що навіть у найбільшому жахові є присутність Божої любові.

— Але хіба сьогоднішній світ ще може зрозуміти хрест? Люди хочуть сили, перемог, захисту…

— А Ісус вибрав слабкість. Він не переміг своїх ворогів мечем. Він переміг їх любов’ю. І в цьому – справжня сила. Хрест показує, що найбільша перемога – це не уникнення болю, а здатність пройти його з любов’ю.

— То ти хочеш сказати, що зараз, коли ми бачимо новини, коли бачимо знищені міста, втрати, сиріт – ми теж стоїмо під хрестом?

— Так. Ми не лише глядачі. Ми – учасники. Страсна п’ятниця – це не лише про Христа. Це про кожну людину, яку сьогодні розпинають: у війні, у злиднях, у мовчанні світу. І якщо ми справді християни, ми маємо бути поруч. Ми не маємо права бути байдужими.

— Але що я можу зробити? Я ж не Бог…

— Бути поруч. Не відвертати очі. Не мовчати. Не проходити повз чужий біль. І вірити, що смерть – не останнє слово. Бо історія не закінчилась у п’ятницю. Вона продовжилась у неділю.

— А поки що – п’ятниця.

— Так. Але вона свята. Бо навіть у найбільшій темряві залишається місце для світла. І це світло – Христос.

Джерело

Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.

________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________