До країн, де зараз перебувають українці, прибувають росіяни. Складна тема, до якої ми зараз готуємося. І я попрошу разом подумати, що нам важливо врахувати.

Перебуваючи в країні, в якій шукали та вибудовували безпеку – зустріти тих, кого сприймаєте ворогами, джерелом небезпеки – виклик. І це може провокувати різні сильні емоції.

Що нам важливо пам'ятати, щоб зміцнитись і зміцнити дітей.

Ми – постраждалі від війни. Але ми – не жертви. Ми – носії сили. Це – наш внутрішній статус.

1.Будь ласка, говоріть, хоч в публічному просторі, українською. Так ви зможете ідентифікувати своїх.

2. Важливо говорити із учителем та директором школи заздалегідь. Про те, що знаєте, що багато людей приїхало в країну. Що під час війни вчитися з ними українській дитині небезпечно і травмуюче. Це як перебувати у постійному контакті із вбивцями. І саме слово росія – тригер для дитини. Вона не зможе почуватися в безпеці. І ви просите подбати про те, щоб дитина не була в одному класі з приїжджими з цієї країни.

3. Створювати спільноту українців, в якій би були міцні зв'язки

4. Розповідати про країну і про те, що відбувається, бути провідником традицій та культури. Бути для жителів країни, що приймає, втіленням сили, етичності, гідності.

5. Дізнатися, як у конкретній спільноті, у конкретній країні можна продуктивно себе захистити: викликати поліцію, дати відсіч, привертати увагу криком).

При дискомфорті, при відчутті небезпеки обов'язково звертатися за допомогою. В Німеччині, Ізраїлі якщо дитину ображають в школі чи садочку – всі «розборки» тривають лише через вчителів та адміністрацію школи. Треба обов’язково скаржитись і просити допомоги як тільки починаються конфлікти чи дражніння. Важливо – дорослий не може «виховувати» чужу дитину, як це прийнято часто в нас.

6. Самим не провокувати конфлікт.

7. Намагатися розрізнити: людина хоче зрозуміти та прояснити те, що їй важливо, чи хоче зачепити та образити. Багато людей стало жертвами пропаганди. Є ті, з ким марно розмовляти і ті, хто шукає відповідей. Коли ми спокійно і гідно розповідаємо свої історії, є шанс, що вони стануть на наш бік.

8. Нам важливо з режиму очікування небезпеки намагатись переходити в режим стійкості. У цьому можуть допомогти психологи. Ми не шукаємо «хороших руських», але й розуміємо, що не всі, хто розмовляють російською, поводитимуться агресивно.

9. Зараз природно і нормально не довіряти тим, хто виїхав з росії, природно відчувати роздратування, гнів, ставитися з упередженням. Важливо бути пильними, але намагатися не бачити в кожному, хто розмовляє російською за кордоном, джерело небезпеки. Багато хто виїхав з країни ще в 1990-роках, вони підтримують Україну.

10. Важливо самим не ставати булерами. Ми маємо право себе захищати, але мститися всім росіянам і створювати прецедент, де б вони почувалися і себе представляли жертвами, не на користь ані нам, ані Україні. Нам важлива не помста, а підтримка спільнот, компенсація та суд.

Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.