Фото: depositphotos.com
В Україні, мабуть, немає людини, життя якої не змінилося би після 24 лютого. Депутатка Львівської облради та волонтерка Іванна Герус розповідає, що, зокрема, її життя заграло новими барвами, коли в ньому з’явився Координаційний центр на стадіоні «Арена Львів». За час від початку активної фази війни разом із колегами прийняли там майже 24 тисячі людей. Хтось з них потребував довгострокового поселення, хтось залишався на день-два, а потім вирушав за кордон чи в інші області, комусь вдавалося знайти прихисток у шелтері на Арені. Крім того, люди потребували одягу, їжі, психологічної підтримки. Те, що волонтери справилися з тими викликами і продовжують працювати, перш за все, стало можливим завдяки злагодженій і відданій роботі величезної команди. Сьогодні ж волонтерів бракує, а потреба у роботі з переселенцяи не зникла.
Звідки з’являлися волонтери на Арені?
Перші дні це значною мірою були люди, які просто шукали, де би долучитися до допомоги, вони прагнули щось робити. Вони могли просто почути слово «Арена», що тут щось відбувається і прийти та запропонувати допомогу. На початках ніхто особливо не знав, що робити. Пригадую, коли я вперше приїхала на Арену і пробула тут заледве пів години, до мене звернулася ще одна дівчина, мовляв, їй сказали, що тобі Іванка розкаже, що робити. Ми особливо не знали, як маємо діяти, ті кроки робили практично навпомацки. Волонтери придумували, як організувати процеси так, щоб вони були ефективними, як вирішувати ті запити, які виникали у людей, що приїздили до Львова з зони бойових дій. Фактично, ми самі творили ту систему, яка зараз працює.
Уже пів року ми селимо людей у Львові та області. Знаємо багато волонтерських «фішок», маємо налагоджені зв’язки з прихистками та іншими організаціями. Звичайно, іноді виникають форс-мажори, але ми чітко розуміємо, що і як робити. Наприклад, ми нарешті налагодили дієву комунікацію між волонтерами різних установ, зокрема тих, що перші приймають ВПО (вокзал, автовокзал) і тих, хто координує їх далі (Арена, прихистки). Попри те, що між нами іноді доволі напружені стосунки, ми намагаємося не перекидати особливо непрості випадки між установами, а спільно знайти рішення, куди і як поселити людей. Бо це не просто абстрактні жінки, чоловіки, діти, бабусі чи дідусі. Це людські долі, часто дуже непрості. Це втрати, відчай, нерозуміння, що робити далі.
Зрозуміло, що перед нами чимало викликів. Один з них – брак місць для розміщення вимушених переселенців – але це не те питання, яке можуть вирішувати волонтери, це компетенція влади. Ще один – іноді нам дуже непросто стимулювати ВПО рухатися далі, самостійно шукати собі роботу, місце для життя. Але ми не можемо і не маємо приймати всі рішення за тих, хто опинився у Львові і Львівщині, стежити за всіма кроками, страхувати на всіх етапах.
Серйозним викликом є виснаження волонтерів. Багато хто змушений обирати між роботою за «дякую» і роботою, як дозволить зробити грошей, щоб знімати житло, купувати їжу та одяг. Однак є і інша ситуація. Чимало людей з тих, хто раніше самовіддано працював без вихідних, практично цілодобово, тепер відмовляється від волонтерської діяльності через виснаження. Люди втомлюються, потребують перезагрузки, іншої діяльності і їх можна зрозуміти. Працювати з людьми – особливо непростий вид волонтерства. Це не байрактари, турнікети чи медикаменти, це справи більш прозаїчні і зовсім не популярні. На вимушених переселенців нереально зібрати мільйони гривень через соцмережі. На жаль.
Причина такого виснаження і в тому, що зараз у нас реальний брак волонтерів. Людям здається, що потреба у волонтерах зменшилася – отже, не варто і починати. Але, на жаль, активні бойові дії тривають, тисячі людей щоденно залишають свої домівки, значна частина з них приїздить до Львова. Вони потребують того, щоб їх поселили, запевнили в тому, що все буде добре (як би банально це не звучало), нагодували, скоординували в тому, куди рухатися далі. Потребують волонтерів і заклади, які вже прийняли вимушених переселенців – тому, що вони переповнені, там бракує персоналу.
Чим менше волонтерів, тим важче приходиться тим, хто цим займається. Ми видихаємося, беремо на себе більше, ніж можемо зробити. Але якщо волонтерів, насправді ініціативних людей, які не чекатимуть, що їм зверху спускатимуть рішення і вказівки, а самі будуть братися до справи, буде більше – нам всім буде легше.
Звідки можна поповнити армію волонтерів?
Насправді, ми маємо ресурс. Деякі люди, що замислюються про волонтерство, думають, якщо ти підписуєшся на таку діяльність, ти маєш відпрацювати від і до, працювати змінами по 12 годин, тижнями, без вихідних. Така завантаженість їх відлякує – вони не готові закинути все своє життя. Але це помилково – ми радіємо, коли до нас приєднуються на декілька годин на тиждень або на нічну зміну.
Крім того, є багато хлопців і дівчат, які активно волонтерили на початку активної фази бойових дій, коли працювали прихистки в районних адміністраціях, адміністративних будівлях. Штаби і прихистки закриваються з різних причин, натомість залишається чимало людей, які вміють і люблять волонтерити, але поки не знають, чим зайнятися. І їх також можна залучати до активної роботи.
Волонтерська спільнота – це дуже яскраве середовище. Різні люди, яких об’єднує бажання щось робити, прагнення допомогти, розуміння того, що зараз не час думати виключно про власні інтереси. Це неймовірне товариство, яке готове прийняти всіх охочих, бо у новеньких насправді є потреба. Крім того, волонтерська спільнота це можливість реально створити соціальні зв’язки, які в майбутньому нас підсилять.
P.S. Якщо ви хочете стати волонтером, спитайте мене як і заповніть форму реєстрації.
Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.
