Храми «Княжого Львова», які збереглися донині, або Чому в них так мало туристів

10172 0
Які сакральні споруди розташовані на найстарішій дільниці Львова і чому вона могла б бути популярною серед туристів, але, на жаль, досі не отримує достатньо уваги від гостей Львова розповідає львовознавець Петро Радковець.
Фото: Твоє місто/ Іван Станіславський

Фото: Твоє місто/ Іван Станіславський

Ставлення до храмів це відображення
морального й національного,
та навіть державного життя.

П. І. Гаркаві

Сьогодні хочу розповісти про храми, розташовані на найстарішій дільниці Львова, яку часто називають Княжий Львів. Про ці святині написано багато книжок, проте, на жаль, ця дільниця міста поки що так і не стала туристичною Меккою.

Історія храмів невід’ємна від історії народу і несе на собі відбиток тих подій, які підносили духовний рівень або ж призводили до національного занепаду та руйнування надбань культури.

Однією з найстаріших, що збереглися до наших днів, будівель Львова вважають церкву Святого Миколая (вул. Б. Хмельницького, 28). Перша згадка про неї датована 1292 роком. Дослідники припускають, що вона була родинною усипальницею руських князів. 

 Церква Святого Миколая (вул. Б. Хмельницького, 28)

Храм освячений на честь святого Миколая, який багато років був єпископом в місті Мири Лікійські у Малій Азії та помер близько 345 року. Ще за життя його називали батьком сиріт, вдів та убогих.

В Україні зводили багато церков на честь святого Миколая, але львівська належить до найстаріших із них.

У 1824 році під час реставрації церкви Святого Миколая у Львові відкрили мури з тесаного каменю, датовані ХІІІ століттям. Церква багато разів горіла, але щоразу її відбудовували. Ґрунтовної перебудови вона зазнала в 1623 році, а після пожежі у 1800-му замість ґонту дахи були покриті бляхою. У полум’ї пожежі 1783 року зник іконостас, з якого вцілів лише образ Ісуса з Богородицею й апостолами.

За даними С. Шаха, в 1924 році, коли сотрудником церкви Святого Миколая був отець Василь Лончина, фасад прикрасив фресками Петро Холодний.

Біля церкви Святого Миколая, як і біля інших тогочасних храмів, був цвинтар, але від нього майже нічого не залишилося, хіба що уламки надгробних плит, вмурованих у пресвітерій. Багато надгробків перенесли до П’ятницької церкви, де їх вмурували у підлогу.

При церкві Святого Миколая з 1544 до 1744 року існувало Миколаївське братство, яке утримувало шпиталь та школу. У XVІІ столітті цим храмом опікувався цех шевців.

Іншою церквою, пов’язаною з давньоруським Львовом, є монастирська церква Святого Онуфрія (вул. Б. Хмельницького, 36).

Як писав Б. Зиморович: «Перші ченці оселились тут за часів князя Льва, який віддав їм під опіку ікону Богородиці, роботи св. Луки». Дарунок цей був невипадковим, бо, зі слів пустельника Пафнутія Єгипетського (ІV ст.), перед подібною іконою молився семилітній Онуфрій у Єритському монастирі.

Монастирська церква Святого Онуфрія (вул. Б. Хмельницького, 36)

Львів’янами церква Святого Онуфрія завжди була шанована, а тому на її добробут ніколи не шкодували коштів та сил.

У 1463 році оновлення храму здійснював львівський міщанин Степан Дропан, а близько 1550-го, згідно з монастирськими хроніками, князь Костянтин Острозький провів тут ґрунтовну перебудову, звівши муровану церкву. Пізніші добудови змінили вигляд храму завдяки традиційному плануванню.

Монастирський дім спорудили поруч у 1683 році, а через десять років увесь комплекс споруд обнесли кам’яним муром із бійницями. Донині він частково зберігся з боку вулиці Замкова. Вежа-дзвіниця набула сучасного вигляду аж у 1820 році. В 1909-ому для церкви Святого Онуфрія виготовили іконостас на зразок іконостаса XVІІІ століття з Краснопущі, що на Тернопільщині. Автором ікон став український художник ХІХ – початку ХХ століття Модест Сосенко.

Із церквою Святого Онуфрія пов’язане й ім’я першодрукаря в Україні Івана Федорова, який 5 грудня 1583 року був похований поруч із храмом на монастирському цвинтарі. Надгробна плита тривалий час зберігалася в церкві, але все ж таки з часом була втрачена. В грудні 1977 року тут відкрили музей Івана Федорова, а тепер у храмі знову моляться.

Іван Федоров насправді не був першодрукарем. Але ця легенда, придумана у радянський час, доволі міцно засіла у нашому суспільстві

Неподалік від церкви Святого Онуфрія, за залізничною колією, є церква Святої Параскеви П’ятниці (вул. Б. Хмельницького, 63), яка в письмових джерелах згадується від 1443 року.

Церква Святої Параскеви П’ятниці (вул. Б. Хмельницького, 63)

Великомучениця Параскева була донькою заможних батьків. Ще в юності присвятила себе аскетичному життю. А в часи гоніння Діоклетіана за звинуваченням у християнстві постала перед судом правителя, котрий запропонував за зречення Христа взяти її собі за дружину. За відмову дівчині відтяли голову.

Сучасного вигляду церква Параскеви набула в 1644 році, а спорудження вежі завершували з 1908 року. Так храм із тесаного каменю став оборонною твердинею з бійницями.

Як вважають багато дослідників історії Львова, зокрема І. Крип’якевич, цю церкву будували коштом молдавських воєвод, про що свідчить герб, на якому зображена голова вола під зіркою та короною, із сонцем та місяцем по боках, шаблею вгорі, скіпетром та княжою короною. Під зображенням – кириличний напис:

Сонце, місяць і корона,
Сцептрум палаш оборона,
Глава в венци і з звєздою
Нотують всєм ясность твою
Храм сей сверш. року 1644, 15 серпня

Стіни храму у XVІІІ столітті прикрасив майстер Лука Долинський. Серед них був антимінс (посвячена хустина із зашитою частинкою мощей святих на престолі в православних церквахРед. ), пожертвуваний гетьманом Іваном Мазепою. Найціннішою реліквією в церкві Параскеви вважають іконостас із 70 іконами авторства Ф. Сеньковича – один із найстаріших в Україні. 

Першим католицьким храмом Львова став костел Івана Хрестителя (вул. Ужгородська, 1)

Першим католицьким храмом Львова став костел Івана Хрестителя (вул. Ужгородська, 1). Є версія, що він був зведений у 1250 році для дружини князя Лева Констанції – доньки угорського короля Бели ІV – і належав домініканцям. У 1800 році храмова споруда горіла і перебувала в руйнації до 1836 року. Сучасного вигляду, за проєктом Ю. Захаревича, набула в 1887-ому.

Німецькі колоністи, які ще за часів Данила Галицького селилися у Львові, у XІV столітті заснували костел Марії Сніжної (вул. Сніжна, 1), який став їхнім парафіяльним храмом. До наших днів дійшла легенда про те, як один господар вирішив збудувати храм і присвятити його Діві Марії. Проте не знав, чи отримає на це благословення. Тож звернувся до Матері Божої з молитвою. І сталося диво – посеред літа на пагорб, де планували звести храм, випав сніг, що було знаком благословення на добру справу.

Костел Марії Сніжної (вул. Сніжна, 1)

Разом із німецькими поселенцями традиція освячення храмів на честь Марії Сніжної прийшла до Львова. Церква не зберегла свого первісного вигляду, бо її перебудовували після пожеж у 1623 і 1683 роках. А в 1888 – 1892 роках реконструкцією займався Ю. Захаревич. У радянський час тут був музей фотографії, а тепер у цій церкві знову звершують літургії.

Вірмени, які також селилися в нашому місті, ще за княжих часів мали свої храми, з яких дотепер зберігся тільки костел Христа (вул. Замарстинівська). За легендою зведений він на місці дерева, плід якого в розрізі нагадував хрест.

Костел Христа (вул. Замарстинівська)

У княжому Львові були й нехристиянські храми. В межах єврейського гетто будували синагоги, а татари навіть мали мечеть. Де саме вона була, точно невідомо, хоча одна з версій вказує на місце, де пізніше звели Краківську браму (ріг вул. Краківська та Лесі Українки), яка спочатку, як і вулиця, мала назву Татарська.

На цьому місці колись була Краківська брама (ріг вул. Краківська та Лесі Українки)

До найстаріших храмів Львова належить і церква Святого Юра. Саме тут у печерах близько 1280 року оселився перший львівський монах – князь Василько, брат Данила Галицького. Але це вже інша сторінка історії львівських храмів. Прикро, що багато з них не збереглися.

Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.


Читайте також:
+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!