Клаптикове місто. Навіщо Львову стратегії розвитку локальних громад

2779 0
Ані стратегія Рясного не подає інструментів, як з «девіантних» зробити «нормальних», ані стратегія Сихова – як з «пасивних» зробити «активних».
фото: Ксенія Вербовська

фото: Ксенія Вербовська

Минулого тижня виконком Львівської міської ради затвердив стратегії розвитку громад Сихова та Рясного. Громадська активістка Ярина Боренько розмірковує над тим, чи потрібні  Львову стратегії локальних громад і якими можуть бути результати їхього впровадження.

Затвердження стратегії цих двох районів – перший досвід такого типу для Львова. І попри те, що в документи вводять поняття «локальної громади», все одно ми сприймаємо їх як мікрорайони. А мікрорайони – це така радянська забудова, до якої входять будинки і соціальна інфраструктура (школи, дитячі садки, позашкільні установи, кінотеатри, клуби, магазини та будинки побуту). Тому у Львові мікрорайони існують на периферіях, а старий центр, який є давньою забудовою, такого немає.

****

Спроби реформування українського адміністративного устрою завжди починалися з того, що нам треба перейти від радянського підходу, де люди існували для заводів, до європейського, де заводи були для людей. З цієї точки зору комунікація з мешканцями радянських мікрорайонів, їхньої ідентифікації як громади, є значним поступом для місцевого розвитку.  Але… Варто пам’ятати, що у нас немає законодавчого визначення поняття «локальна громада». Якщо взяти політику децентралізації, то локальні стратегії будуються на нормах, окреслених Законом про добровільне об’єднання територіальних громад ОТГ. Стратегію територіальної громади затверджує орган місцевого самоврядування цієї громади. Він же ж відповідальний за впровадження: депутати здійснюють цю владу в межах повноважень і від імені виборців. Крім того, використовують різні форми участі (у нас це назвали партиципацією) – консультації, обговорення, громадські слухання, опитування тощо. І тоді все більш-менш зрозуміло.

Читайте також: Мадрид, Багдад і соціальний колаж: навіщо науковці вивчають Сихів

Натомість у Львові відбувається «вільне плавання» й інтерпретація термінів. У місті, де вже давно немає районних рад, міська рада використовує проектний підхід: дробить місто на «мікрогромади» або «локальні громади». Єдине і виключне представництво інтересів громад здійснюють експерти й ті, «хто прийшов» на громадські слухання. Такі підходи є замінником легального представництва через вибори. Відтак, оперуючи терміном «локальна громада», створюється уявлення про причетність і виключність права усієї умовної громади визначати стратегію свого мікрорайону безвідносно до інтересів тих, хто «не прийшов», та й усього міста.

Але фінансові плани щодо реалізації стратегій окремих мікрорайонів (локальних громад) все одно мають проходити процедуру так, ніби це просто об’єкти міста Львова, без ідентифікації локальної громади. І з цього випливає запитання, навіщо нам взагалі стратегії розвитку окремих мікрорайонів/локальних громад, і чи місто є настільки нецілісним, що неможливо виробити єдину стратегію з зазначенням пріоритетів окремих територій в контексті єдиної громади міста. Хоча залишається той же проектний підхід з позабюджетним фінансуванням, а це означає, що над залученням коштів для реалізації локальних стратегій має працювати група ефективних менеджерів. Можливо, так і буде.

*******

Якщо читати дві стратегії, то таке враження, що Сихів стане чимось на кшталт Паризького району Дефанс, який в середині 50-их почали планувати в передмісті для децентралізації ділового життя, а Рясне стане районом на кшталт Сен-Дені, завдяки інвестиціям в який вдалося зняти напруження в суспільстві. Коли 2005-го року в Парижі почалися масові спалахи насильства в соціально неблагополучних районах, уряд вирішив згладити соціальну напругу саме шляхом інвестицій в урбаністику – від санації житлових будівель до створення громадських просторів, покращенням освіти і культурного розвитку. З цього часу взаємозв’язок між середовищем проживання і маргіналізацією отримав дуже чітке підтвердження. Так само Рясне, багато в чому завдяки сміттєвій блокаді, радикалізації населення, медійній видимості привернуло до себе увагу. У стратегії є багато чого, що стосується міського розвитку, і деякі елементи умов проживання (зокрема, питання каналізування, ремонти доріг і транспортна інфраструктура).

Та в Сен-Дені не так все просто – діти й підлітки, свідки або учасники бунтів, стали дорослими і не побачили для себе ніякої різниці. Вони все рівно спостерігають відсталість від інших районів, які пішли далеко вперед. Коли читаєш стратегії Сихова і Рясного, то розумієш, що там зберігається розрив, а з іншого боку  – добре, що він не зростає. Якщо Сихів має стати відкритим, доступним і самодостатнім з власним «слоганом візії» (що би це не означало), то Рясне ще досі вироблятиме інтегрований розвиток і будуватиме «стійкі принципи подальшого розширення» (що би ті слова не означали). Будь-які впровадження хоч чогось, що є «десь там, лише не в нас», покращить життя мікрорайону і підвищить самооцінку мешканців. Принаймні, ми маємо розуміти, що з Сихова можна швидко доїхати на трамваї, а в Рясному ще досі чекати невідомо скільки, поки припиняться маневри на залізничному переїзді. І вже зараз платформа трамваю з тактильною плиткою і переїзд, від якого здається, що ти в полі посеред двох ОТГ, - це один з індикаторів соціальних розривів в місті.

Читайте також: Хроніки перголи. Як живе громадський простір у Рясному-2

****

Колись давно, у часи, коли було багато грантів на стратегії, - було багато стратегій. Деякі адміністративні одиниці могли мати їх більше десятка і всі вони були або різними (у кращому випадку), або однаковими (це у гіршому, бо хтось у когось списував). На початку дев’яностих нам принесли прекрасний інструментарій – аналіз SWOT, який спершу застосовувався у бізнесі, а потім і в плануванні територій. Він полягає в ідентифікації позитивних і негативних чинників для розвитку. У класичній схемі, цей аналіз мав би робитися після визначення чітких завдань, і вже на їх основі – відбувається аналіз сильних і слабких сторін, зовнішніх можливостей і загроз. Постановка завдань дозволяє фокусувати увагу на конкретніших речах і хоч трохи включати критичне мислення. Натомість аналіз зовнішнього поля – можливостей і загроз – передбачає ідентифікацію зовнішніх чинників, на які слід зважати: це речі, які розглядаються в ширшому контексті. У нашому випадку, ми мали б побачити можливості і загрози в контексті міста, регіону, країни. Та оскільки їх нема, а в стратегії присутня підміна понять, то складається враження, що це стратегія зовсім автономної самодостатньої одиниці, яка ніяк не бачить себе в місті, не має свого бюджету, але взагалі ні від кого не залежна.

Передовсім, текст стратегії спрямований на інфраструктуру і будівництво – ми не маємо демографічних даних, тому не розуміємо ні вікової структури, ні зайнятості, ні рівня освіти у порівнянні з іншими мікрорайонами. Відсутність цих даних не дає можливості повністю визначити, наскільки стратегія відповідає запитам всіх мешканців та інтересам міста. Ми розуміємо, що ці стратегії – це так, як говорили люди на слуханнях: є лексика активістів Сихова, і є лексика активістів Рясного. На Сихові у нас «мистецькі прояви» та «інноваційні хаби», а на Рясному – «постійне формування громадських просторів», школи і садочки. На Сихові у нас люди – з чіткою ідентичністю і пасивні, а на Рясному – молоді і девіантні.

Важко зрозуміти, хто заклав в стратегію мікрорайону окреслення великої кількості мешканців «особами з девіантною поведінкою», але зрозуміло, що таких ніхто ні про що не питав. І цей застарілий термін радянської педагогіки (бо сумнівно чи тут думали про соціологічну девіацію),  ще раз вказує на соціальний розрив, який закріплюється такими локальними і розмитими стратегіями. Хоча, зрештою, ані стратегія Рясного не подає інструментів, як з «девіантних» зробити «нормальних», ані стратегія Сихова – як з «пасивних» зробити «активних», а лише припускає, що сама наявність хабу активізує людей, а сквер зменшить рівень наркозалежності.

 

 


Читайте також:
+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!