Між «терором» і безвідповідальністю. Як Львів (і не тільки) може втратити надбання радянського модернізму?

4654 3
Львів ризикує втратити плоди творчості багатьох українських монументалістів та художників.
Фото: Wikipedia

Фото: Wikipedia

Дослідник Андрій Авраменко вважає, що через байдужість чи упередження до будь-чого радянського Львів та інші міста України ризикують втратити пам'ятки цілої епохи та розповідає, що роблять із таким спадком в інших містах світу.

На початку літа на розі вул. Князя Романа та пл. Галицької розпочалась реконструкція невеличкого скверу, де вирішили облаштувати сухий фонтан. Ним мали замінити «Кульбабу», що зазвичай губилася між зупинкою громадського транспорту, столиками-наливайками, кіосками та продавцями квітів. Раптом цей фонтан прикував до себе увагу громадськості Львова і поціновувачів модернізму.

Рішення про його демонтаж збіглось у часі зі знищенням ряду модерністських пам‘яток по всій Україні (що регулярно трапляється і досі), тому у соцмережах забили на сполох. Згодом мова йшла про те, що елементи фонтану використають у оновленій композиції. 

На думку історика та дослідника радянської спадщини Львова Богдана Шумиловича, старий фонтан не мав особливої цінності, на відміну від Монументу Слави на Стрийській, проте його потрібно було зберегти, а взагалі цей скандал засвідчив провінціалізм Львова, намагання втекти від свого минулого, а також відсутність комунікації у пам’яткоохоронній сфері. Можна сперечатись про мистецьку вартість чи доцільність збереження «Кульбаби» замість чергового, нині модного, сухого фонтану, проте здивування викликало інше.

Як повідомила начальниця управління охорони історичного середовища ЛМР Лілія Онищенко, його перенесуть до музею «Територія терору», де колись розташовувалась пересильна тюрма та єврейське гетто. Що там має символізувати цей експонат? Який стосунок має абстрактний фонтан 1970-тих років авторства львівського художника Олега Микити (до речі, Олег Микита – голова Львівської організації Спілки художників України) до терору? 

На «Території терору». Фото https://section.in.ua

Втім, це не єдине подібне нагадування про терор у місті. На вул. Вітовського перед входом у Парк культури і відпочинку імені Богдана Хмельницького розташований цілий «розсадник кульбаб». Сьогодні він доволі занедбаний і на його місці навіть пропонують відновити Пелчинський став, що існував до 1915 року. З таким міркуванням, і сам Парк культури можна віднести до «місць терору». Адже він був розбитий радянською владою на місці сміттєзвалища та колишніх кар‘єрів в рамках перетворення Львова на соціалістичне місто. Парк культури наслідував Парк імені Горького у Москві і мав стати зразковим місцем відпочинку трудящих, проведення сільськогосподарських виставок та спортивних заходів. Чи думають люди, що приводять своїх чад покататись на «веселих гірках» чи подивитись фільм просто неба про жахи комунізму?

Колись простір навколо «кульбаб» був обсаджений деревами, від яких майже нічого не лишилося.

Фото із фейсбук-сторінки Юрія Вдовенка  

У Львові ще немало об‘єктів радянського монументального мистецтва, один із найпомітніших – пам‘ятник Івану Франку. Сайт Львівської міської ради визначає його стиль як «радянський фундаменталізм» і повідомляє, що над ним працювали провідні львівські скульптори Борисенко, Крвавич, Мисько, Одрехівський і Чайка (Крвавич та Мисько також були співавторами Монументу Слави). Чи потрібно, за цією логікою, чіпати і пам’ятник Каменяру, який, до речі, переклав у 1879 році розділ «Первісне накопичення капіталу» найвідомішої праці Карла Маркса? 

Пам’ятник Івану Франку у 1974 році. Праворуч видніється одна з трьох, нині розібраних, радіовеж, що глушили «ворожі голоси». Фото із фейсбук-сторінки Юрія Вдовенка  

Звідки ростуть кульбаби

Але повернімося до наших кульбаб. У 1961 році на іншому кінці світу, в австралійському Сіднеї, відкрили фонтан «Ель-Аламейн» в пам’ять про австралійських солдатів, що брали участь у битвах при Ель-Аламейні (Єгипет) під час Другої світової війни. Цей фонтан фактично ідентичний кульбабам перед входом в львівський Парк культури і нагадує «Кульбабу» з пл. Галицької. Точніше навпаки, це львівські фонтани – наслідування «Ель-Аламейну». На сайті Реєстру пам’яток штату Новий Південний Уельс читаємо:

«Меморіальний фонтан "Ель-Аламейн" має державне значення як ефектний фонтан та видатне втілення модерністського дизайну на воді, що копіюється по всьому світу. Впродовж 1960-70-х років він був культовим символом Сіднея, одним з найчастіше зображуваних туристичних об’єктів, поряд з Гарбор-Брідж та Оперним театром. Із естетичної точки зору, це – рідкісна для штату місцева адаптація органічної школи скандинавського архітектурного дизайну і приклад застосування модерністського підходу до дизайну фонтанів».

Дійсно, потім фонтани цього типу встановлювали у багатьох містах, наприклад, схожий стоїть на Майдані Незалежності перед Національною музичною академією України.

Меморіальний фонтан «Ель-Аламейн» у Сіднеї. Фото з сайту hbs group

Й свого не цурайтесь

Тут ми підходимо до однієї з найважливіших тез для розуміння спадку радянського модернізму в Україні: цей напрям відповідав панівним на той час у світі віянням у мистецтві. Водночас, митці розвивали локальні, а тому неповторні, варіації цього стилю. Навіть всередині республік СРСР існували місцеві відмінності – взяти хоча б характерний для Західної України “гуцульський” стиль. Крім того, Радянський Союз вирізняли популярні на той час мозаїчні оформлення будинків на теми панівного дискурсу: освоєння космосу, етос праці, «щасливе дитинство», науковий прогрес та інші, поширеними також були національні мотиви і геть абстрактні елементи. Створення таких унікальних композицій, чого зараз фактично не практикують, вимагало кропіткої роботи та великих ресурсів. Зводити ці об’єкти до терору – певною мірою кидати тінь на весь напрям повоєнного модернізму в Україні.

Чимало мозаїк чи споруд того періоду перебувають або у занедбаному стані, або були знищені через халатність. Ідеологічні причини грають нібито другорядну роль, хоча якщо замислитись, то байдужість пояснюється саме ідеологічно: мовляв, що цінного у творах того періоду? З іншого боку, модернізм 1960-80-тих років викликає все більший інтерес дослідників і пересічних людей, як в Україні, так і закордоном. У видавництві Соломії Павличко «Основи» світ побачили мистецькі фотокаталоги Soviet Modernism, Brutalism, Post-Modernism та Decommunized: Ukrainian Soviet Mosaics, де дослідники аналізують і показують архітектуру та монументальні панно 1955-91 років. У фейсбуці та інстаграмі активні міжнародна спільнота Socialist Modernism та її український аналог Ukrainian Modernism. З’являються регіональні ініціативи з дослідження монументального мистецтва ЗакарпаттяДніпраЧерніговаЖитомирщини (тут під кураторством Павла Гудімова). Туристичний сайт Lonely Planet назвав радянський модернізм однією з причин, заради чого варто відвідати Київ. Чому ж тоді в Україні свідомо збіднюють простір наших міст, знищуючи оригінальні окраси вулиць та площ? І що ж пропонується взамін? 

Яготин. Фото з групи Ukrainian Modernism

Київ. Фото з групи Ukrainian Modernism

Дніпро. Фото з групи Ukrainian Modernism

А ось, наприклад, вокзал Остієнсе у Римі. Його характерні фашистські елементи ніхто не збивав. Взагалі в Італії бережуть архітектуру фашизму (там навіть досі стоїть Обеліск Муссоліні). 

Вокзал Остієнсе, Рим. Фото з сайту vanupied.com

Тим часом у Львові

Цього року у нашому місті стався прецедент – після цинічної руйнації твору Володимира Патика на магазині «Океан» забудовника змусили відновити мозаїку, а в місті нарешті вирішили створити реєстр мозаїк. На жаль, деякі вже втрачені безповоротно.

Львів, вул. Сахарова. Фото Юрія Волощака

Львів, вул. Вітовського. Фото Олени Мартинчук

Вже після скандалу з «Океаном» прикра історія сталася і з іншим творінням Володимира Патика – йдеться про мозаїку заводу «Кінескоп», що символізує науково-технічний прогрес. Її руйнацію припинили лише тоді, коли в мережі виклали фото будівельних робіт. Уламки (вціліло близько третини) передали у той же музей «Територію терору», про що гордо звітувала місцева влада. Співробітниця музею та дослідниця радянського мистецтва Олена Мартинчук відзначила унікальну техніку та цінність цієї композиції. 

Шкода, що все менше творів прикрашатимуть вулиці Львова та інших міст. Утім, хоча б дещо можна буде побачити на «Території терору». Туди ж, до речі, передадуть керамічне панно «Збір винограду» з колишнього винзаводу на Погулянці. 

Львів. Мозаїка на території заводу «Кінескоп» у 1969 р., зруйнована у серпні 2019 року. Фото із фейсбук-сторінки Юрія Вдовенка 

Архітектурні принади? Та не смішіть!

Із архітектурою ситуація не краща, ніж зі скульптурою чи мозаїкою. Тут вже складно говорити про якусь буцімто експліцитну пропаганду, тому таку архітектуру просто не сприймають як щось варте уваги чи охорони. Віталій Кличко назвав Палац спорту у Києві «сараєм із минулого», начальник Івано-Франківського управління архітектури Орест Кошик вважає смішним питання про внесення тамтешнього Центрального ринку до реєстру пам’яток. Тим часом до модерністського ринку прибудували будівлю в псевдоісторичному стилі. 

Центральний ринок, Івано-Франківськ. Фото з сатйу report.if.ua

Івано-Франківський ринок після прибудови. Фото з сайту hmarochos.kiev.ua

У тому ж Івано-Франківську проводили модернізацію дитсадка «Казка». Розкішні сграфіто місцевих митців мали просто зашити утепленням, якби небайдужі франківці не завадили такій «модернізації». 

Дитсадок «Карпатська казка», Івано-Франківськ. Фото з групи Ukrainian Modernism

Так, модерністські ринки, дитячі садки, будинки культури та інші будівлі можуть становити цінність. Приміром, у Польщі, де надзвичайно критично ставляться до соціалістичного минулого, їх вносять у списки охоронних об’єктів. Кілька прикладів: залізничний вокзал «Варшава-Центральна», «Будинок Партії» (колишня резиденція ЦК ПОРП), кінотеатр Релакс чи хокейна арена Торвар. Коли у варшавському районі Прага замалювали мурал-рекламу заводу «Фотон» і годинників «Ювелір» (які не були охоронними), консерватор пам’ятників Мазовецького воєводства вирішив провести перевірку. Хоча у нас на таку невиразну «рекламу», мабуть, і не подивились би, у сусідній столиці її вважають невід’ємною частиною ландшафту району. Або ж краківська Нова Гута – зразкова будова польського соціалізму: тут проводили реставрацію модерністських районів, але фахівці помітили недобросовісне утеплення і скрупульозно напрацювали цілий каталог з рекомендаціями щодо збереження найменших деталей.  

Або ж Сербія. Після виставки, присвяченій архітектурі югославського бруталізму у нью-йоркському Музеї модерного мистецтва (MoMA), до Белграда почало приїжджати більше туристів, зацікавлених саме цим стилем. Місцева влада думає над тим, щоб відкрити для публіки раніше недоступні об’єкти.  

На момент відкриття у 1975 році «Варшава-Центральна» була одним з найсучасніших вокзалів Європи. Фото з сайту panskaskorka.com

Уявімо собі, якби львівський автовокзал на Стрийській чи Новий ЦУМ захотіли внести у охоронний реєстр… Мабуть, це викликало б просто сміх, як у івано-франківського чиновника. Втім, заради справедливості зазначимо, що деякі споруди, як-от Палац «Україна», чи поодинокі панно фігурують у охоронних реєстрах.  

Автовокзал у Львові. Фото автора

Розкидані намистини

І останнє, про що хотілося б згадати і на що увагу звертають ще рідше, – це автобусні зупинки, розташовані здебільшого поза великими населеними пунктами, в селах чи просто при дорозі. Канадський фотограф Крістофер Гервіґ проїхав 45 000 кілометрів по 13 державах колишнього СРСР, зафіксувавши тисячі автобусних зупинок епохи, коли приватний транспорт був майже недоступний пересічному громадянину. 

В результаті цих багаторічних експедицій світ побачили два фотоальбоми Soviet Bus Stops, куди потрапила і Україна. Дослідник розповідає, якою несподіванкою для нього було відкрити не однотипно-утилітарні місця очікування на транспорт, а неймовірне різноманіття стилів – від футуристичного мінімалізму до буяння національного колориту. Ці малі архітектурні форми теж заслуговують на догляд і збереження. Цікаво було би продовжити його ініціативу, зосередившись більше на нашій країні. 

Село Нова Любомирка, Рівненська область. Фото К. Герінґа

Село Лелюхівка, область не вказана. Фото К. Герінґа

Непевне майбутнє

У деяких випадках цінні об’єкти не лише вдається відстояти, а їх навіть реставрують та вносять у охоронні списки. Так, у Києві відновили фонтан «Зорі та сузір’я», реставраційні роботи мають розпочати над мозаїчним панно «Українська пісня» навпроти Оперного театру. Після звернень київський ресторан відкрив для огляду панно «Вітер», співавторкою якого була шестидесятниця Алла Горська. Боротьба триває і за «Летючу тарілку», один з найяскравіших зразків архітектури повоєнного модернізму у Києві, що перегукується з будівлею Конгресу Бразилії авторства Оскара Німеєра. 

Втім, попри окремі зрушення, загальна тенденція залишається невблаганною – байдужість помножена на безкарність. Україна ризикує втратити відображення цілої епохи, плоди творчості багатьох українських монументалістів та художників. Подекуди упередження до будь-чого радянського набирає цілком чорно-білих барв, що заважає осмислити наше минуле, зберігши його цінні здобутки.

Фрагмент мозаїки магазину «Океан» у Львові. Знищена у липні 2019 року. Триває відновлення. Фото з групи Ukrainian Modernism

Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.


Читайте також:
27 Грудня, 2019 20:29
666 ... в дитинстві я допитувався в бабці -- " ..А як у вас революцію робили ? -- Та бігали якісь фулюгани із лєворвертами .. бігали - бігали , а потім на базарі нічого не стало.. " ...а батько їй -- Мамо , ви що , за сибіром скучили ? .. " ...давно це було ,а "фулюгани з лєвольвертами" ото не так давно знову побігали ... і на Україні знову все щезло- пропало ... і ніхто ніяк не може знайти-сказати українцям -- ДЕ НАШ ГАЗ ? ... Слава Україні ! ...
27 Грудня, 2019 13:20
Петя не "радянський" а таки український! бо проектували то все переважно люди з українськими прізвищами, коріням "Фото з групи Ukrainian Modernism" - а вот назва групи правильна!
можна було б назвати статтю "ЯК ЛЬВІВ (І НЕ ТІЛЬКИ) МОЖЕ ВТРАТИТИ НАДБАННЯ УКРАЇНСЬКОГО МОДЕРНІЗМУ РАДЯНСЬКОГО ЧАСУ?" тоді зрозуміло, про що мова...
а зараз виглядає так, ніби то все не українські митці, художники, архітектори творили (ті, яких радянські окупанти не встигли згоноїти по сибірах), а що то все ота радянська адміністрація намалювала і накреслила а ніяких українців взагалі не було і нічого вони не творили...
24 Грудня, 2019 18:31
666 ... повідривати яйя , щоби не плодилися , отим [***]тивним креативщикам , які отак "розбудовують" Україну ... Слава Україні ! ...
+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!