Фото: Твоє місто/Іван Станіславський

Темою досліджень львівської топоніміки займалися багато дослідників, але вона не здобула популярності. І тому такі знайомі львів'янам назви як Личаків, Підзамче, Майорівка, Клепарів та інші для багатьох залишаються незрозумілими словами. Львівський екскурсовод Петро Радковець розповідає про те, від чого насправді походять назви вулиць та дільниць Львова. 

І гора без назви – просто камінь,

І слова без змісту – просто звук.

П.І. Гаркаві

Кожна людина, яка народжується, має ім’я, але далеко не завжди розуміє, що воно означає. Так і назви, пов’язані зі Львовом, не кожному відкривають свої таємниці. А ті, які на перший погляд здаються зрозумілими, насправді приховують чимало цікавого.

Як приклад можна навести походження назви вулиці Золота, яка, виникнувши ще у 1913 році, в багатьох асоціюється із золотом. Проте її походження невід’ємно пов’язане з доволі тривалим періодом в історії Львова, коли там була дорога, якою за межі міста вивозили нечистоти. Загалом каналізаційна мережа в цьому районі з’явилася аж після Другої світової війни. А до того часу асенізатори, яких у Львові називали золотарями, із діжками, наповненими нечистотами, прямували аж за Янівський цвинтар. Свою назву золотарі, або як їх ще називали – злотники, одержали від польської назви хробачка zlotnik, який живе у купі гною і світиться в темряві.

Загалом львів’яни до цієї дільниці мали негативне ставлення. Початок вулиці – це «Гора страт» (Mons supplicii) де з ХV до другої половини ХІХ століття відбувалися страти злочинців, а поруч стояв будинок, у якому мешкав міський кат, а згодом ловець бродячих псів – гицель.

Значно легше пояснити назву дільниці, до якої входить вулиця Золота, – Клепарів. У 1419 році львівський міщанин, німець з походження, Андрій Стано-Кльоппер заснував тут фільварок, який від імені власника одержав назву Кльоппергоф. Ця дільниця прославила Львів своїми знаменитими черехами – унікальним гібридом вишні та черешні, який вивели саме у Львові. В європейській помологічній літературі він відомий як Kleparover Suss-Weichsel – у Німеччині та Griotte de Kleparow – у Франції. Виведений на клепарівських ґрунтах, він не зустрічається більше ніде в світі. У 1555 році місто навіть видало спеціальний наказ, який згадує у своїй книзі «Хроніка міста Львова» Д. Зубрицький: «Турботливість ради про все, що було вигідним, була такою великою, що вона навіть остерігала, щоб ніхто нерозсудливо не нищив славних черехових дерев у Клепарові, а навпаки, завжди змушувала насаджувати нові».

На жаль, наші сучасники, не вдаючись до історичних досліджень, забули про славні львівські черехи, тому в поясненні до книги І. Крип’якевича «Історичні проходи по Львові», виданій у 1991 році, їх подають як черешні, а з 1993 року назва вулиці Черехова змінена на Черемхова.

У 1990 році у Львові відновили давню назву вулиці Замарстинівська, яка проходить дільницею нашого міста, заселеною ще в часи Данила Галицького. Тут, на правому березі Полтви, простягалися так звані Белзькі поля, про які мовиться ще в першій літописній згадці про Львів. Наприкінці ХІV – на початку ХV століття львівський міщанин Ян Зомерштайн на землях, що належали місту, заклав маєток, тому за давньою традицією цю ділянку почали називати Zommersteinhof (двір Зомерштайна). А оскільки місцевим мешканцям було доволі складно правильно вимовляти німецьке прізвище господаря, то назва трансформувалася в Замарстинів. Із ХVІІ до ХІХ століття дорога, що вела до села Замарстинів, називалася вулиця Мурованих Мостів, а з 1871 року була офіційно затверджена назва вулиці Замарстинівська.

Розповідаючи про цю ділянку Львова, хочеться згадати ще одну назву, неіснуючої нині вулиці Злодійська між сучасними проспектом В.Чорновола і вулицею Лемківська. Розповідають, що навіть львівська поліція по-особливому ставилася до її мешканців. Це виявлялось у тому, що поліцай мав право ходити лише посередині вулиці. А якщо надто наближався до однієї з кам’яниць, то міг потрапити в міцні обійми, які затягали в браму, пригощали стусанами і викидали на середину вулиці. Вулиця Злодійська проіснувала у Львові з 70-их років ХІХ століття до Другої світової війни.

Сучасна вулиця Замарстинівська стала своєрідною віссю, яка проходить між давнім руслом річки Полтва та дільницею Львова, здавна званою Підзамче. Походження цієї назви доволі просте і зрозуміле, якщо пригадати Високий Замок на стрімкій горі. Саме цю територію Львова вважають місцем давнього поселення. Тут є найдавніші споруди нашого міста – церкви Святого Миколая, Святого Онуфрія, Параскеви П’ятниці – і, за твердженням дослідників, був княжий двір та чимало пам’яток княжого Львова, які не дійшли до наших днів.

Значні зміни Підзамче пережило в середині ХІХ століття, коли тут була прокладена залізнична колія, що сполучала Львів із багатьма містами Європи. Назва цієї дільниці також відображена в назві однойменної вулиці, яка з 1871 року й донині так і називається – Підзамче.

Для пересічного сучасного львів’янина пояснення назви вулиці Личаківська здається цілком зрозумілим і ніби походить від слова «личаки». Але таке трактування було популярним лише в радянські часи. Як відомо з документів, поблизу костелу Святого Антонія у ХVІ століття був фільварок Личаків, який одержав свою назву, ймовірно, від спотвореного з німецької Lützenhof. Із ХV до середини ХVІІІ століття ця дорога була знана як Глинянська, тому що вела до селища Глиняни і була дуже жвавим торговим шляхом. Загалом мешканці Личакова не вважали себе львів’янами і розглядали своє поселення як самостійну одиницю.

До кінця ХІХ століття за Личаківською рогаткою розкинувся ще один фільварок, який дав назву сучасному району Львова – Майорівка. Подекуди доводиться чути запитання: від якого такого майора походить цей топонім? Насправді ж власником фільварку на цій дільниці до 1854 року був Юзеф Маєр, звідки й виникла назва Майєрувка, яка з часом трансформувалася в Майорівку.

У Львові є ще чимало топонімів, які, на жаль, замінюють вигаданими назвами. Проте, як показує історія, випадкових назв не буває, а надумані з часом однаково зникають.

Фото з відкритих джерел

Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.