Карантин вніс свої корективи в життя людей, показав, хто є хто. Одні рятують життя хворих на коронавірус, інші – наживаються на біді. Про Україну і про те, ким можна пишатися під час карантину, чи навпаки розповідає Tvoemisto.tv історик, львовознавець Ігор Лильо.

Під час екстреної ситуації люди себе проявили такими, якими вони є насправді. Виявилися найкращі людські якості, як-от у лікарів, які рятують життя, а не дезертирів із купленими медичними дипломами.

Натомість себе проявили мародери, які підняли ціни на продукти харчування – не імпортні, а свої, вони почали розповідати «байки». У ці дні для мене остаточно стало очевидним, де і в який спосіб я живу. Тому що держава, якій я платив 30 років податки, залишила нас з нічим... Я запам’ятав це, дякую за урок.

Я маю з чим порівнювати – як свої зобов’язання перед народом виконують інші країни.

Для мене не було проблемою перейти на дистанційну роботу, бо маю книги та проєкти, які можна робити віддалено. Єдине, де я постраждав у плані матеріальному та моральному, це те, що я професійний гід. А туристична галузь припинила своє існування наразі як така. Її не існує.

В усіх країнах, залежно від економічної здатності, держава демонструвала, як вона турбується про громадян. І питання навіть не в тому, що Німеччина платила середню зарплату у розмірі 2,5-3 тис євро. Бо ми ж розуміємо, що Україна таких грошей не має. Але вони робили все, аби громадяни розуміли, що за них турбуються і думають. Щоби люди розуміли, як їм вижити. І ті гроші, які дають громадянам, не обов’язково у готівці, у різній формі, їм повернуть. Ці люди мають гордість за свою країну.

А що я можу сказати про країну, яка дере зі своїх громадян по 50 злотих, щоб перевезти їх через кордон? Чи це є гордістю? Так не є і так не буде. Пишатися я можу окремими людьми, професійними групами, але не зможу пишатися теперішньою так званою державою Україна.

Цей високосний рік має завершитися логічно: вірус, підпали, війна, Чорнобиль... Завершенням хіба має бути приліт інопланетян (усміхається - ред.). Люди потрапляють у лікарні, і не знають, як їм бути, а олігархи змушені забезпечувати країну медичними препаратами. Хоча у цьому плані ми не унікальні. На півдні Італії, до прикладу, мафія кормить бідних, бо держава не дає собі раду.

Узагалі, до слова, заходи у туристичній галузі в Україні, майже нульові. Місто Львів намагається допомогти туристичному бізнесу. Але я ж не у державі під назвою «Львів» живу.

Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.