Тато прикрутив до лиж гумові калоші, або Як львів'яни катались на лижах 50 років тому

1953 0
У часи радянського союзу гірськолижний спорт був екзотикою і батьки навіть жартували, що його можуть заборонити, бо лижі – це свобода.
Маленькі лижники у 80-х роках. Фото з відкритих джерел

Маленькі лижники у 80-х роках. Фото з відкритих джерел

Сьогодні гірські лижі – це популярний вид активного зимового відпочинку, особливо серед львів'ян. Та колись неможливо було знайти навіть справжні лижні черевики та кріплення. Львів'янин Роман Зафійовський, який цього року відкриває свій 48-й лижний сезон, ділиться дитячими спогадами про свої перші лижі і розповідає, як вони вплинули на його життя і навіть на незалежність України.

Колись мені було шість років, і саме тоді Святий Миколай приніс мені цукерки, різку і лижі. Мені добре запам’яталось, що лижі були дерев’яні, але пофарбовані зверху якоюсь яскравою, кольоровою блискучою фарбою з малюнком зайця. Мій тато вдосконалив ці лижі, прилаштувавши до них металеві канти. На той час лижі з металевим кантом – це було дуже круто.

Чи то Миколай забув, чи не знайшов, де взяти, але лижних черевиків і лижних кріплень у подарунку не було. Зрештою, тоді це була небачена розкіш – дитячі лижні черевики і спеціальні кріплення для занять гірськолижним спортом. Але вихід знайшовся: тато купив звичайні гумові калоші, прикрутив їх до лиж і я був готовий до свого першого зимового сезону. Надворі був 1972 рік.

Добре пам’ятаю мій перший виїзд зі Львова до Славська: ранкова електричка і я в компанії старших тридцятирічних дядьків, друзів тата, гора, на якій багато снігу, перші падіння у сніг і перше відчуття, як під тобою ковзають лижі і вітер дме в обличчя від швидкого спуску з гори. Моя перша гора – гора Кремінь у Славському, яку всі добре знають як «Політех».

Читайте також: Зі Львова на лижі. Топ-5 курортів, куди зручно добратись

Завдяки татові і його товариству, за наступні десять шкільних років я не пропустив жодного гірськолижного сезону.

Батько працював у фізико-механічному інституті Академії наук України і йому вдавалось кожного року на шкільні зимові канікули відправляти мене та ще декількох дітей його друзів на тиждень на базу відпочинку «ФМІ» у Славську. З нами, дітьми, обов’язково мав бути хтось один старший із батьків. Охочих тиждень відпочити в Карпатах серед наших батьків було багато, а от місця були обмежені, тож процес визначення нашого вихователя перетворювався на цікаву забаву. Як правило, це була лотерея серед тих, хто міг взяти відпустку на той тиждень.

Дві наступні зими після 1972-го року я їздив на тих же принесених Миколаєм лижах. А потім татові вдалося десь роздобути справжні гірськолижні кріплення і розкішні коричневі шкіряні, шнуровані дитячі гірськолижні черевики. Правда, була проблема – черевики були на три розміри більші і навіть декілька одягнених одна на одну шкарпеток не забезпечували добру фіксацію ноги. Тож траплялось так, що під час падіння нога вискакувала із завеликого черевика – це було схоже на справжні кріплення-автомати, про які тоді можна було тільки мріяти. Всі мали потіху.

Зрештою, я виріс із цих черевиків, а проблема справжнього і доброго гірськолижного спорядження тоді була величезною. У ті часи радянського союзу гірськолижний спорт був екзотикою і батьки навіть жартували, що його можуть заборонити, бо лижі – це свобода.

Читайте також: Богдан Шумилович: на довоєнній Галичині не святкували від Романа до Йордана

У наступні декілька років Славсько почало стрімко розвиватись як гірськолижний центр. Гора Тростян з її витягами і трасами десятки років залишалась найкращим місцем в Україні для аматорів та спортсменів-гірськолижників. На цій горі професійні тренери всього за один сезон (на більше мене не вистачило) посвятили мене у світ гірськолижного спорту, його правил, духу і азарту.

З Тростяном і Славськом пов’язані мої найкращі і найяскравіші спогади студентських років, а саме студентських зимових лижних сезонів. Там сформувалось коло знайомств, товариство людей, закоханих у сніг, гори і лижі. Молоді аматори-лижники об’єднались і у 1989-му році відродили Карпатський Лещатарський Клуб – згодом це середовище відіграло важливу роль у становленні незалежності України.

Тепер гірські лижі в Україні стали прибутковою індустрією і я вірю, що за короткий час українські спортсмени-гірськолижники будуть займати призові місця на чемпіонатах світу і Європи, а також на етапах Кубку світу, а я буду за них вболівати. Я мрію про справжній гірськолижний стадіон в Карпатах і дуже хочу з друзями у його фан-зону, щоб уболівати за наших спортсменів на одному з етапів кубку світу.

Мої троє дітей теж на ти з гірськими лижами і вперше стали на них у ще у молодшому віці, ніж я. Надворі – 2020-й рік. Попри пандемію, ми із сім’єю готові до нового гірськолижного сезону. У мене він буде 48-м.

Гостримо канти!

Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.


Читайте також:
+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!