Фото: bigmarkin

Комплекс оборонних укріплень Львівської цитаделі − видатний зразок європейської фортифікаційної архітектури середини XIX ст., який дійшов до нашого часу майже без змін. Збережені укріплення репрезентують останній період довгочасної фортифікації, коли функціональні та конструктивні характеристики оборонних споруд перебували в тісному взаємозв'язку з досконалістю та естетичністю рішення. Це приклад, коли архітектор-фортифікатор послуговувався не лише практичним задумом, а й замислювався над красою, яка відображалася в геометричній досконалості, високому професійному рівні мурування та каменярської роботи, в увазі до вибору стилістики деталей, у якості застосованих матеріалів.

У цій публікації висвітлена специфіка мілітарної архітектури Львівської цитаделі та приклади аналогічних укріплень на теренах Європи.

Рис. 1. Північно-східна велика Максиміліанська вежа Львівської цитаделі. Фото авторів

Система фортифікацій Львівської цитаделі

Фортифікації Львівської цитаделі є показовим прикладом одного з ключових етапів розвитку фортифікацій нового часу у ХVІІІ−ХІХ ст.

Характерними рисами нового підходу у воєнному мистецтві цього періоду стало посилення вогневих та відпірних можливостей укріплень, розташованих поза основним периметром фортеці, та збільшення саме активної оборони. Ключове значення надавалося не надійності стін та вдалому розташуванню мілітарного об'єкта, а силі фортечної артилерії, завданням якої було перемістити зону бойових дій подалі від фортець.

Читайте також: Цитадель і три лінії укріплень: як Львів уфортифіковували в XIX–XX ст.

Відомий французький інженер Марк Рене де Монталамбер у ХVІІІ ст. запропонував, замість неперервних ліній укріплень, влаштовувати пояси з окремих оборонних споруд чи фортів, що дозволяло покривати артилерійським вогнем великі території навколо фортеці. Монталамбер передбачив майбутній розмах битв та грандіозні об'єми армій, тому його ідеї залишались актуальним впродовж ХІХ ст. Інженер зазначав, що вал можна зробити навіть з паперу за умови, що з нього стрілятиме достатня кількість гармат таким чином, щоби ворог під час облоги  не міг розмістити жодної своєї гармати в зоні передполя фортеці.

Задум Львівської цитаделі базується насамперед на концепції Монталамбера, яка була пристосована до нових умов.

Монталамбер розробив систему фортів із полігональним плануванням, які пропонував підсилювати артилерійськими вежами. У полігональній системі використовували різні елементи, відомі ще з попередніх систем. Вал, редут і капонір були основними складовими, з яких формувалися як периметр фортець, так і форти, що оточували фортецю. Вал, із якого формувався периметр, міг бути прямолінійним або з заломами. Периметр ядра полігональної фортеці чи форту легко адаптувався до різноманітних умов місцевості.

Рис. 2. Схематичне зображення вежі Монталамберга з праці Ц. Кюі 1897 р.

Вежі Монталамбера − це круглі в плані кам'яні споруди з основою у формі зіркоподібного штерн-шанця, форма якого дозволяла захищати фосу та підошву вежі, застосовуючи перехресну оборону з ручної вогнепальної зброї. Вежі встановлювали перед основними фортечними стінами з метою розпорошити сили нападників.

Кожна вежа Монталамбера мала кілька ярусів. Нижній був оточений сухим ровом, а верхні забезпечені позиціями для кругової оборони із застосуванням артилерії. Конструкція даху складалася з парапету для ведення вогню з ручної зброї та вежечки для спостереження.

Інженери використовували вежі Монталамбера і як окремі оборонні споруди, і як форти в лінії укріплень.

Максиміліанські артилерійські вежі

Ідея пристосувати башти та вежі під розташування позицій для гармат виникла внаслідок розвитку артилерії ще в ХV ст. Круглі в плані споруди з кількома рівнями для ведення гарматного вогню, ззовні захищені валом, пропонував один із найвідоміших представників епохи Відродження Альбрехт Дюрер. І ось через більш ніж 300 років ці ідеї отримали суттєвий розвиток.

Спершу австрійський ерцгерцог Максиміліан використав ідеї Монталамбера, модифікувавши їх для створення системи укріплень із артилерійських веж навколо міста Лінц (Австрія). Будівництво тривало в 1830-х роках.

Рис. 3. Максиміліанська вежа у м. Лінц (Австрія) https://de.wikipedia.org/wiki/Turmbefestigung_Linz

Місто було оточене низкою окремих веж для кругового артилерійського обстрілу. Ці вежі були простішими й дешевшими за вежі Монталамбера. Вони теж були оточені оскарпованими ровами та земляними валами. Вище валу виступали тільки верхні частини веж. Вежі мали внутрішні двори з криницями та склади боєприпасів і провіанту в нижніх ярусах. Дахові тераси та верхні яруси використовували для розміщення гармат.

Цей тип артилерійських веж, круглих або багатокутних, у плані відомих як Максиміліанські вежі, використовували в австрійській школі фортифікації для кругової оборони та в інших об'єктах. Позиції для артилерії були розташовані на кількох ярусах і на дахових терасах, які могли бути обладнані земляними насипами. У мирний час вежі могли покривати дахами.

Такі принципи максимально добре висвітлені й реалізовані на прикладі Львівської цитаделі.

Основні споруди Львівської цитаделі

Упродовж 1852−1854 років у Львові на території теперішнього узгір'я Цитаделі було споруджене уфортифіковане ядро фортеці, а чотири артилерійські вежі винесені на межі узгір'я в різних напрямках. У цей час в Європі на зміну концепції укріплених міст прийшла концепція укріплення територій держави шляхом спорудження стратегічних опорних пунктів − цитаделей.

Рис. 4. Львівська Цитадель. Фрагмент карти 1853 р. «Оточення Львівської Цитаделі і район заборони будівництва (Umgebung der Lemberger Citadelle und BauVerboths-Rayon)».

Центральна частина цитаделі була виконана у формі замкненого, шестикутного в плані оборонного периметру, характерного для фортів полігональної системи.

Дві сторони периметра утворювали споруди головного корпусу казарм (V-подібний у плані, триповерховий, з підземним ярусом), дві фланкуючі башти, квадратні в плані, розміщені біля торців корпусу із заходу та сходу. Казарми і  башти − триповерхові, з підземним ярусом, сполучені оборонними стінами, які завершуються парапетом із мерлонами. Через кілька років до центру увігнутої сторони казарм була прибудована підковоподібна в плані башта (мабуть, як надбудова над типовим капоніром). Усі згадані споруди збереглися і функціонують як громадські. До нашого часу також дійшли залишки фос навколо цих будівель, тому сьогодні ввійти у них можна тільки по містках. У минулому мости були звідними.

Інші чотири сторони периметра були оточені муром з бійницями (так званий мур Карнота), який не зберігся. Інженер наполеонівської Франції Лазар Карнот вводить у тогочасні фортифікації стіну з бійницями для захисту пересування оборонців у межах укріплень та для забезпечення обстрілу з ручної вогнепальної зброї території біля самої фортеці. Карнот вважав, що фортеці легко здаються ворожим військам через те, що захисники не обирають активну оборону, саме тому й запроваджував різні вирішення, які полегшували здійснення вилазок.

Унікальними об'єктами на території Львівської цитаделі є чотири окремі споруди − Максиміліанські (артилерійські) вежі. Дві більші розміщені на північ від казарм, а дві менші − на південь. З історичних планів відомо, що в минулому комунікаційні під'їзди та ходи між вежами і ядром цитаделі були влаштовані під захистом насипних земляних укріплень (валів).

Рис. 5. Машикуль та мерлони верхньої бойової тераси північно-східної Максиміліанської вежі Львівської цитаделі

Кожна вежа має два яруси з бійницями, підвал та оборонну терасу на даху. Великі вежі мають ще внутрішні подвір'я. Ці об'єкти були оточені оскарпованими сухими фосами, а перед входами були звідні дерев'яні мости. По периметру вежі були захищені земляними валами, тому на рівні першого поверху вони були приховані від обстрілу і мали невеликі вікна та бійниці лише для ручної вогнепальної зброї. Перший ярус у спорудах аналогічного типу використовували для зберігання провіанту, боєприпасів та розташування залоги. Другий ярус був забезпечений бійницями для гармат у такий спосіб, що на кожній стороні багатокутного периметра було по одній гарматній бійниці та по дві бійниці для ручної вогнепальної зброї.

Застосування Максиміліанських веж дозволяло сконцентрувати в одному місці набагато більшу кількість артилерії під прикриттям, ніж у попередній бастіонній системі. У сімнадцятисторонньому периметрі великих веж лише на рівні другого ярусу могли бути розміщені 16 гармат, а в малих дев'ятигранних вежах − 8 гармат. Окрім того, дахи веж були забезпечені парапетами з мерлонами для ручної вогнепальної зброї, машикулями для підошвового бою і терасами, на яких теж могла розташовуватися артилерія.

Збережені європейські аналоги

Ще одним із небагатьох збережених в Європі фортифікаційних об'єктів у формі Максиміліанської вежі є форт вежевего типу фортеці Краків. Це єдина повністю реалізована фортеця австрійської школи на території Польщі.

Фортеця складалася з системи фортів та допоміжних укріплень, де у першій лінії серед низки об'єктів були також дві артилерійські вежі Максиміліана. Тільки одна з них збереглася до нашого часу − форт Святого Бенедикта.

Рис. 6. Форт св. Бенедикта у Кракові / https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/6/6a/Fort_31_Twierdzy_Kraków_z_lotu_ptaka.jpg

Рис. 7. Форт св. Бенедикта у Кракові у процесі реставрації. Dziennik Polski / https://d-art.ppstatic.pl/kadry/k/r/1/19/db/66dee462dd77a_o_medium.jpg

Будівля форту, зведена у формі правильного шістнадцятикутника, має два поверхи, другий із яких пристосований для оборони артилерією. Ця артилерійська вежа у Кракові є найближчим аналогом великих веж Львівської цитаделі. Збудована австрійською владою в той самий період (1853−1856 рр.), будучи майже ідентичною за архітектурним рішенням та габаритами, вона все-таки відрізняється деякими дуже суттєвими деталями.

Стрімке збільшення ефективної дальності стрільби на ураження потребувало постійного вдосконалення форм уфортифікування. І в ХІХ ст. як ніколи зросла  швидкість змін у формах периметрів фортець.

Форт Святого Бенедикта, як і львівські аналоги, втратив оборонну актуальність ще на початку ХХ ст., був пристосований під казарми і використовувався до 1984 р. Тривалий час питання пошуку інвестицій для включення цього унікального об'єкта в культурне середовище міста постійно порушувалося польською громадськістю, завдяки чому розпочалася і триває масштабна реставрація будівлі форту Святого Бенедикта з метою її адаптації під культурно-освітні функції.

Рис. 8. Максиміліанська вежа у місті Лінц (Австрія)

https://de.wikipedia.org/wiki/Turmbefestigung_Linz

Рис. 9. Максиміліанська вежа у муніципалітеті Венеції (Італія) / https://it.wikipedia.org/wiki/Torre_Massimiliana_(laguna_veneta)

Інші форти вежевого типу за концепцією Максиміліана збереглися в містах Лінц (Австрія) і Верона (Італія). Більшість уцілілих споруд використовують як громадські або житлові, а також для проведення культурних подій. Руїни, інтегровані в міське середовище як місця рекреації, мають культурне призначення.

Європейський досвід показує, що життя пам'яток оборонної архітектури триває лише за умови наявності актуального функціонального призначення, завдяки чому мілітарний об'єкт підтримується в належному стані. На жаль, лише дві з чотирьох Максиміліанських веж Львівської цитаделі забезпечені належними функціями.

І хоча укріплення Львівської цитаделі давно втратили оборонне значення, вони залишаються прекрасним свідченням високого рівня інженерії та архітектури.

Партнерська публікація

Публікація присвячена світлій пам'яті Ольги Анатоліївни Пламеницької

Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

_________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________