Фото: Бойовики на Донбасі обстріляли дитячий садок

Ще пів року тому припинення чи вихід з «Мінських» домовленостей для нашої держави було неможливим. Усі санкції Західного світу застосовані до російського керівництва і бізнесу трималися на невиконанні країною агресором власне зафіксованих у Меморандумі про виконання протоколу вересня 2014 року і Комплексу заходів щодо виконання Мінського протоколу лютого 2015 року зобов’язань. Що змінилося і чому нам варто заявити про вихід нашої держави з угод, які втратили дію, аналізує депутат Львівської облради від фракції «ЄС», ексголова Львівської облради Олександр Ганущин.

Що змінилося?

Росія стала агресивнішою. Військо у понад 100 тисяч на українських кордонах, кібератаки і вимоги щодо не вступу до НАТО – це ще були «квіточки» у порівнянні з двома подіями. Перша – Державна дума взялася за визнання терористичних псевдореспублік «ДНР» і «ЛНР». І хоча Путін сором’язливо відповів у стилі «А як же «Мінські?», ілюзій ні в кого нема – Росія демонстративно не визнає суверенітет України. Тобто, в одноосібному порядку припиняє усі зобов’язання закладені у протоколах тристоронньої контактної групи. 

Друга подія – відновлені масовані обстріли з 17 лютого чітко вказують на те, що жодні положення про перемир’я не діють.

Росія великим калібром демонстративно розстрілює свою частину домовленостей, не забуваючи при цьому звинувачувати у невиконанні положень «мінських» українську сторону. Втиснути нам ОРДЛО на умовах автономії – головна мета президента Росії, який просто неприховано примушує нас до цього кроку у вигляді чергового «Мінська 3».

Чи вийде припинити чи вийти?

Путін любить за партією в шахи грати в «чапаєва». Але якщо єдина цінність «мінських» у вигляді санкцій, то вже час Україні і колективному Заходу тріснути шаховою дошкою кремлівського карлика по голові. Бо там розуміють лише мову сили. То ж якщо санкції можна перезавантажити на підставі визнання очевидного факту про одноосібний вихід Росії з «мінських домовленостей», то навіщо чекати? Тим, хто посилається на узгоджену лінію розмежування варто пригадати події навколо Дебальцевого. Зрештою, рішення Держдуми стосується і визнання «недореспублік» на території в цілому Луганської і Донецької областей.

То ж яка тут лінія розмежування?

І наостанок. За результатами дослідження групи «Рейтинг» вихід з «мінських» угод схвалює 55% громадян України, в разі якщо Росія визнає терористичні «ЛНР» і «ДНР».

Після рішення Держдуми цих прихильників побільшає. Радбез ООН 17 лютого, який проходив під російську канонаду на Донбасі, ще більше мав переконати колективний Захід у безперспективності очікувань від Росії виконувати оті всі протоколи і меморандуми.

То ж за узгодженням із західними союзниками, президент України чи український парламент зараз цілком в стані оголосити про одноосібне припинення Росією дії «Мінську 1» і «Мінську 2» і вихід нашої держави з угод, які втратили дію.

Чекати залишилося недовго. Росія просто не залишає ані нам, ані всьому світові гідного вибору.