Фото умовне, portal.lviv.ua

Я переконаний, що більшість українців за час російсько-української війни хоч раз донатили на автотранспорт для наших воїнів. Ще активніше почали це робити після початку повномасштабного вторгнення. Старенькі автомобілі з усього світу були чи не найбільшою потребою для військових, адже мобільність є запорукою перемоги. Їх з усіх усюд везли волонтери, які й придумали цим автомобілям жартівливу назву «корчі». Старе залізо ремонтували, а тоді передавали на фронт. Українські військові активно використовували ті «корчі» і на передовій, і в тилу. 

Українцям уже третій рік поспіль вдається підтримувати й поповнювати цей автопарк, купуючи автомобілі й запчастини до них по всьому світу. На це потрібно багато часу і коштів людей доброї волі, які шукають, донатять, купують, переганяють і доставляють автомобілі на потрібні локації. Це машини абсолютно різних років випуску, неймовірна кількість марок, моделей, комплектацій. Часто автомайстрам доводилося ремонтувати їх, як кажуть, усіма правдами й неправдами, докладаючи неймовірних зусиль і демонструючи чудову технічну кмітливість та інженерний хист. Тепер стає все важче знаходити такі авто… 

Читайте також. Павло Казарін: Якщо тобі випав жереб прожити війну в тилу, ти живеш у борг

Ключовий критерій цих автомобілів – надійність, адже мовиться про виконання завдань військовослужбовцями. Але, на жаль, цю надійність із кожним днем складніше забезпечувати. Тепер привозять те, що складно навіть ремонтувати, важко знайти автозапчастини й усе це оплатити. З цим у нас майже катастрофа! 

Мій досвід ремонту та обслуговування таких автомобілів дозволяє застерегти, попередити, що ми перебуваємо на межі ефективності та якості забезпечення ЗСУ такими автомобілями. Ми тут повністю програємо ворогові, який має УАЗики, так звані “буханки”.

Чому на третій рік повномасштабного вторгнення Уряд та Міністерство оборони України не пропонує бодай якусь візію, стратегію щодо забезпечення Збройних сил України відповідним неброньованим легковим автотранспортом?

Згадується досвід Другої світової війни, коли союзники забезпечили радянські війська неброньованими колісними автомобілями «Вілліс» і "Студебекер". Тисячі цих простих у ремонті й обслуговуванні машин із однаковою простою комплектацією та ідентичними запчастинами максимально ефективно використовували тоді на фронті.

Читайте також. Ця земля зараз здригається від вибухів, але вона прекрасна

Переконаний, що Уряд зобов'язаний терміново розробити стратегію забезпечення ЗСУ легковим автотранспортом та оголосити тендер на закупівлю великої кількості однотипних легкових автомобілів для військових. Для цього можна провести відкритий тендер і обрати бренд: «Тойота», «Міцубіші», «Фольксваген», «Шевроле» чи «Хюндай». Важливо, щоб це був автомобіль мінімальної комплектації з мінімумом електроніки, простим і надійним двигуном і коробкою, кузовом, з простою фарбою та з мінімальним сучасним комфортом. 

Якщо в усіх підрозділах ЗСУ будуть однакові автомобілі і для їх обслуговування та ремонту завжди знайдуться ідентичні витратні матеріали й запчастини, ми забезпечимо мобільність нашим військовим, а технічним працівникам, відповідальним за ремонт і обслуговування, суттєво полегшимо роботу.