Мою львівську журфаківську бульбашку трусить від того, що вийшло на яв те, що бродило коридорами третього поверху головного корпусу університету Франка роками – професор Лось чіплявся до студенток і від його масних пропозицій, рук та бажання обслинити страждало не одне покоління.

Перший крок до справедливості зроблено – його відсторонили. І хтось скаже – та навіщо 87-річному дідові псувати репутацію, хай відходить з миром. Але ні! Кожен, хто плекає вологі мрії похарасити слабшого, беззахисного, залежного, повинен розуміти, що справедливість знайде і перед входом на той світ.

Читайте також: У львівському університеті відреагували на звинувачення одного з викладачів у домаганнях. Оновлено

Мене від його коментів справді захищало те, що крім журфаку, я вчилася в ЛБА/УКУ і мала трохи здоровіше розуміння своїх меж. Тому на виховних розмовах в його кабінеті він мене напрягав тим, щоб бацила лібералізму мене не захопила, особливо, коли я їхала на навчання в Бельгію, формально закінчуючи факультет. Але я пригадую, що заходити до нього було неприємно. Ми тоді підсміювалися, але лише зараз зрозуміло, що це захисний механізм, реакція на нездорову ситуацію.

Говорячи про виклики абʼюзу щодо дітей, один з «дослідників» єзуїт Ганс Цольнер навів африканське прислівʼя – «Щоб виховати дитину, треба село (мовляв, потрібна мережа стосунків і підтримки), – і продовжив. – Щоб образити дитину, теж треба село, бо насильник не діє у вакуумі, існує ціла структура закривання очей, виправдань, пояснень».

Як у цьому випадку – так, він старий маразматик, ну, що з нього візьмеш, ну він так жартуваа, це стиль такий… Жодна 17-18 річна дівчина не повинна переживати того, через що її пропускав досвід спілкування із професором Лосем. І крапка.

«See something, say something». Це дуже просте правило. Банальне. Дозвольте поділитися, як воно спрацювало для мене. Під час літньої школи Гарвардського університету, а я туди їхала не студенткою, а вже маючи кілька років досвіду праці, у нашому гуртожитку до мене почав виявляти інтерес один старший дядько. Не з нашої програми і не з нашого гуртожитку. Просто приходив побалакати, питав. На пенсії він знайшов розвагу – брати літні курси у найкращих університетах, щоб компенсувати те, чого не мав у молодості. Мене особливо не напрягав і я часом залишалася з ним побалакати у дворі. Через кілька днів мені подзвонила менторка гуртожитку: «Я помітила, що це відбувається. Якщо тобі не ок його увага, скажи, і ми його зупинимо». Я нікому не жалілася і нічого не казала. Менторка побачила і знайшла максимально делікатну формулу, щоб мені сказати, що в мене є захист, якщо потрібно.

Читайте також: Професора, якого у Львові звинуватили у домаганнях, відсторонили

Думаю, що кожна студентка, кожна молода працівниця заслуговує на такий делікатний, але чіткий захист. На журфаку ЛНУ цього не було, і не шкода нікого, чиї шапки зараз полетять.

Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.

______________________________________________________________________________________________________________________________________________________