Стрілянина біля школи №13 на Сихові, 24.11.2025 / Скриншот з відео з соцмереж

Не про заяву північних країн, не про 28 пунктів, а про довіру і Сихів.

У 90-х у школі ми не мірялися iPhone чи одягом із Zara. Щоб здаватися крутими або виграти суперечку, ми просто казали: «Я покличу свого брата-старшокласника, і він тебе наб’є», а у відповідь чули: «Ну і що, а я покличу свого тата, і він наб’є твого брата». А далі – ще десятки «а я, а я», доки не закінчувалися родичі чи не починався урок.

Так-от, сьогодні двоє татів таки зустрілися в 13-й школі Львова і вирішили показати, чиї діти крутіші. Ситуацію зі стріляниною на подвір’ї школи, ще й при дружинах, можна сприймати по-різному. Я не знаю, не хочу знати і навіть не маю знати причин.

Читайте також: Стрілянина на шкільному подвір’ї у Львові: між батьками учнів стався озброєний конфлікт

Але те, що сталося, – це все, що потрібно знати про запит на справедливість та інституційну довіру. Минулого року опитування дітей у львівських школах показало, що лише 36% учнів засвідчили: ситуації в школі вирішуються справедливо.

Інше наше дослідження показало, що у випадку насильства над їхніми дітьми 41% батьків готові вдатися до самосуду.

Ці цифри з’явилися не просто так. Вони є наслідком тотального кумівства, бідності, побутової корупції, продажу посад, непокараного булінгу, силових «вирішень» конфліктів та переваги сили над справедливістю – усього того, що нинішні батьки школярів бачили щодня, дорослішаючи в 90-х.

За таких умов дуже важко відновити віру та довіру й дуже легко «тригернутися».

Добре й правильно, що школа стала модератором конфлікту між дітьми. Так і має бути.

Далі, ймовірно, буде ще болючіше, і таких ситуацій побільшає, адже останні 30 років і ще 60 до того ми робили вигляд, що «в нас усе добре» і «нічого не сталося». Але після утвердження довіри через практики справедливості все нарешті стане на свої місця. Колись у майбутньому. Або й ні.

Треба починати. Швидко і активно. Зараз. Коли несправедливість така намацально чорно-біла.

Сьогоднішня ситуація – критична. Мають втрутитися ССД, перевірити ймовірність домашнього насильства в обох сім’ях, дати висновки, які стануть зрозумілими для вторинних постраждалих — усіх, хто чув і бачив. Зробити тисячу кроків, які всім пояснять, чому так не ок.

Подякувати адміністрації школи й тим, хто зупинив конфлікт. Подбати, щоб не було цькування дітей або, навпаки, — вивищення чи підкріплення такої моделі поведінки, чиї тати «відзначилися», іншими дітьми.

І бити на сполох. Чому бити на сполох?

1. Зброї «на руках» ставатиме більше. З інституційною довірою до судової системи швидко не буде. Підлітки імпульсивні. Якщо відсоток суб’єктивного відчуття справедливості не зростатиме, нас можуть чекати страшні часи. Скулшутинг перестане бути новинами з Америки. Не нагнітаю, просто фіксую. Жодна охорона чи офіцери освітньої безпеки не допоможуть.

2. Ймовірно, рівень самосуду збільшуватиметься, якщо ми не будемо задовольняти потребу в справедливості як дорослі: батьки та дорослі в інституціях.

3. Ми не готові до таких ситуацій. Чи знаємо ми, що робити, коли чуємо постріл? Кожен учитель і кожен учень? Які для цього є політики, алгоритми? (Чому діти у фільмах лізуть під стіл, закривають двері й відкривають вікна?)

4. Довіра – це стосунок. Стосунок треба будувати в партнерстві, а не з позиції сили. Це задачка із зірочкою – перейти від «дай здачу» до «розкажи дорослому, і тобі допоможуть та забезпечать справедливість». Це задача із зірочкою для дорослого – допомогти так, щоб був добрий висновок для всіх.

Ми пожинаємо наслідки нашого виховання, неспроможності силових структур, корупції, недовіри та всього, чого нас навчило наше дитинство.

Але ми можемо і сіяти. І якраз зараз – саме час.

Діти мають відчувати, що справедливість відбудеться і є дорослі, які її забезпечать.

Батьки мають знати, що інституції забезпечать справедливість, яка стане добрим уроком та фундаментом для майбутнього.

Це дуже складно. Але якщо випадки є – значить, рух відбувається. Довіра формується боляче, потроху.

У тиші нічого не народжується.

Джерело

Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.

____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________