Спочатку ти так чекаєш омріяну дитину, потім не спиш ночами, коли хворіє, потім радієш, споглядаючи на виступ в садочку, де твоя дитина заєць, а вуха впали.
Вибираєш найкращу школу, водиш на різноманітні гуртки. Особисто наш хотів осягнути все – теніс, плавання, карате, айкідо, танці, скелелазіння, джіу-джитсу.
Потім вибираєш найкращий вуз та факультет міжнародних відносин (це його вибір), але за спеціальністю не працював.
Марафон бігав. Львівська сотка на ровері – а як же без нього? Змагання по мотокросу проводив, на лижах – ас, на сноуборді – віртуоз.
Завжди хотів заробити свою копійку – ще студентом працював у «Макдональдсі», «Адідасі», потім «Нестле», «Софтсерв». Потім вже була своя креативна студія – фото- та відеозйомка, навіть створили документальний фільм «Хранителі Кодів».
Їздив в Англію на курси вивчення мови, їздив до США по програмі «Ворк енд Тревел». Відмінне знання англійської, української (він її знав краще за викладачів) та російської мов.
Багато проєктів по всьому світу та подорожей, але все ж таки він вважав, що це мало…Остання наша спільна подорож була на Лазурове узбережжя Франції, ми жилі в Антібі, неподалік від Ніци.
Його призов був суцільним стресом для нас. Він закінчив військову кафедру в Академії Сухопутних військ. Ми б могли його сховати або вивезти за кордон, але він не дозволив, він був з таким внутрішнім стержнем, що собі б просто не пробачив цього.
Я не змогла його зупинити, я навіть не намагалась. Я знала, що внутрішньо він не пробачить мені і собі.
Ще хочу сказати, що він був дуже ерудованим, з ним можно було годинами спілкуватись на різні теми. Це був більше ніж просто хороший і турботливий син, він був і наставником в чомусь, другом, братом, психологом, мудрою та обдарованою людиною.
Не їв м’яса вже 5 років – просто так вирішив врятувати живих істот. Сортував сміття, не вживав міцних напоїв. Любив пиво, червоне сухе вино і сир «камамбер», не палив.
Регулярно здавав кров, врятував 22 дитини.
За що вбили мою дитину? Про яке пробачення може йтися?
Він так хотів жити, так хотів приносити користь людству…
Віктор Петров («Лелека») народився 19 вересня 1989 у Львові в родині військовослужбовців. Здобув вищу освіту на факультеті міжнародних відносин Львівського національного університету імені Івана Франка. Закінчив військову кафедру Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного за спеціальністю «Розвідка», де здобув звання «молодший лейтенант». У мирний час працював у філії ТОВ «Нестле Україна» та ТОВ «Софтсерв», потім розпочав кар’єру у Молодіжній громадській організації «Інститут Суспільних Ініціатив». Був редактором видання «Сихів Медіа», співзасновником, продюсером та креативним менеджером «WHAT IF creative studio».
Маючи виняткове почуття обов’язку щодо захисту Батьківщини, вступив до лав 54-ї окремої механізованої бригади імені гетьмана Івана Мазепи оперативного командування «Схід» Сухопутних військ Збройних Сил України. Під час проходження служби отримав звання «лейтенант». Будучи командиром взводу, посилено вивчав військову справу та вважав це своїм «найкращим проєктом». Перед загибеллю виконував обовʼязки командира роти та мав у підпорядкуванні більше 100 військовослужбовців, які його надзвичайно поважали. У Віктора Петрова залишилися батьки, бабуся, дядько, тітка, двоюрідні сестри та племінники.
З Героєм сьогодні попрощалися та поховали на полі почесних поховань на Личаківському кладовищі.