Постать понад епохами

29 липня 2025 року минає 160 років від дня народження митрополита Андрея Шептицького – однієї з найвеличніших постатей не лише української, а й європейської історії ХХ століття. Сьогодні його іменем називають університетські бібліотеки, курси з менеджменту і навіть міста.

Це постать, яку легко поважати, важко осягнути й неможливо обмежити одним визначенням. Хтось його знає насамперед як главу і провідника Української греко-католицької Церкви, інші – як рятівника євреїв у часи Голокосту. Для когось митрополит – меценат, будівничий шкіл, шпиталів і музеїв із сталістю на століття, а для когось – бізнесмен і менеджер із візією. Для нащадків роду Шептицьких – стрийко, чию спадщину можна вивчати десятиліттями. А ще для когось він – просто патріот, який обрав бути українцем, хоч міг спокійно залишитися польським графом.

В гостях у митрополита Андрея Шептицького, с. Підлюте, Долинський повіт, Станіславське воєводство / Архів Любомира Полюги

Попри величезний масштаб його діяльності, постать Шептицького досі залишається недостатньо визнаною на глобальному рівні. Ізраїльський інститут пам’яті жертв Голокосту Яд Вашем досі не визнав його Праведником народів світу, хоча він врятував сотні євреїв і відкрито виступав проти нацистського терору. Ватиканський процес його беатифікації триває вже понад пів століття, хоча ще за життя його називали святим сучасності.

Цей текст – спроба подивитися на Шептицького «з висоти» – крізь горизонт часу, емоцій і національних рамок. Побачити не лише, ким він був, але й чим може бути для нас сьогодні – у час, коли Україна знову шукає моральних дороговказів, нових сенсів і прикладів служіння.

Родина і дитинство майбутнього митрополита

Андрей Шептицький народився як Роман Марія Александр граф Шептицький 29 липня 1865 року в селі Прилбичі (тепер Яворівський район Львівщини). Його батько, Ян Кантій Шептицький, був нащадком давнього українського (русинського) роду, який отримав австрійський графський титул і в XIX столітті перейшов у латинство (як каже Вікіпедія, був спольщений), а мати Софія з дому Фредро – донька видатного польського драматурга Александра Фредра.

Роман виростав у багатому, глибоко католицькому і культурно багатоманітному середовищі. Його дитинство проходило в атмосфері шляхетського маєтку, бібліотек, кінних прогулянок і фортепіано. Але саме мати, кажуть дослідники Шептицького, щиро заангажована в українську справу, – і мовно, і культурно – стала для нього першим містком до українського світу.

Водночас, один із сучасних нащадків роду – Ян Шептицький – розповів «Твоєму місту», що в їхній родині відомо, що Софія з роду Фредро і Яблоновських була насправді дуже ревною католичкою, але оскільки у Прилбичах греко-католицький храм був значно ближчим до їхнього маєтку, ніж костел, вона часто туди приходила і полюбила церковний спів, візантійський обряд і загалом більше дослідила українство.

Історики вказують, що саме в дитинстві Роман багато чув про князя Ярослава Осьмомисла, про Кирила і Мефодія, про Київ як колиску християнства. Ці образи згодом формуватимуть його місійне бачення української Церкви як духовного спадкоємця Східної традиції, відкритої на модерний світ.

Митрополит Андрей Шептицький, Галичина, 1930-і роки / Арїів Марти Гулей

Граф Шептицький – українець чи поляк?

Одне з найбільш частих запитань, яке ставлять історики й публіцисти: ким був митрополит за національністю – поляком, українцем чи людиною понад етнічністю?

Народжений у польській шляхті, вихований у польській мові й культурі, Роман Шептицький зробив свідомий вибір – він обрав служіння українському народу. Його перехід у Греко-католицьку церкву був не просто конфесійною зміною, а чітким ідентифікаційним жестом.

«Наш християнський патріотизм – у тому одному, що свій нарід, нарід український, любимо християнською любов’ю більше від інших народів та готові для нього віддати працю цілого життя й саме життя».

Андрей Шептицький у Львові, 1930-і роки / Архів Марти Гулей

Цей вибір не був формальністю. Він вивчив українську мову, виступав на захист селян, будував українську культуру в часи, коли вона була приниженою чи під загрозою. Його українізація – приклад того, як духовний вибір може змінити всю життєву траєкторію.

І хоча він ніколи не зрікався свого польського походження, він не дозволяв йому стати на заваді служінню. У цьому – унікальна глибина Шептицького: він був «і – і», а не «або – або».

Шлях до священства

Вибір духовного життя для Романа Шептицького не був ні очевидним, ні легким. Він зростав у родині польського графського роду, де йому готували політичну чи військову кар’єру, а не чернечий одяг. Його батько, Ян Шептицький, рішуче виступав проти монашества і довго намагався відрадити сина від цього шляху. Брат Лев пізніше писав, що Роман «пережив глибоку внутрішню боротьбу між голосом родинного обов’язку та покликанням служити Богові».

Ключовим у цій трансформації став вплив матері Софії, глибоко віруючої жінки з проукраїнськими симпатіями. Саме вона першою дала Романові Євангеліє українською мовою, відвідувала богослужіння у східному обряді, і прищепила синові розуміння духовної місії Церкви як служіння ближньому. Вже юнаком Роман здійснив паломництво до Унівської лаври, де мав можливість спостерігати за монашим життям студитів. Він був вражений суворістю їхнього побуту, глибиною молитви та простотою стосунків – це стало одним із поворотних моментів у його духовному визріванні.

Софія Фредро, автопортрет

Попри спротив батька на початку (який, зі слів родини Шептицьких, зрештою завершився підтримкою свідомого вибору сина), Роман вступає до василіянського монастиря у Добромилі, приймає чернече ім’я Андрей і поринає в інтелектуальне й духовне життя.

Освіту здобував у Кракові, Мюнхені, Відні, Інсбруку. Вільно володів десятьма мовами. Його докторська дисертація з канонічного права залишилася в архівах Риму. За філософським мисленням був неотомістом, за духом – модернізатором.

Він був глибоко переконаний, що Церква має бути не лише релігійною інституцією, а й лідером змін. Саме тому Шептицький став тією фігурою, яка почала перетворювати греко-католицизм із селянської традиції в урбанізовану, освічену, впливову силу.

Брати Шептицькі: митрополит Андрей та ігумен Климентій / Збруч

Шептицький як лідер Церкви

У 1901 році папа Лев XIII затвердив його на престол митрополита Галицького – фактично, на чолі УГКЦ. Йому було лише 36 років (символічно, що у такому ж віці у 1943 році Роман Шухевич очолив ОУН-УПА). Тоді УГКЦ перебуває на роздоріжжі: вона ще селянська, морально авторитетна, але інституційно слабка, з дефіцитом священників і впливу. За 44 роки свого керівництва Шептицький перетворив її на одну з найсильніших інституцій у Галичині, що впливала не лише на духовність, а й на освіту, економіку, культуру та міжнародні зв’язки.

Під його керівництвом Церква розбудовувалась з неймовірною енергією: створено понад 1500 нових парафій, десятки семінарій, монастирів, духовних навчальних закладів. Він відкривав школи, видавництва, організовував пастирські місії в Росії, на Волині (яка до 1918 року входила до складу Російської імперії, де УГКЦ була заборонена), в Канаді, Бразилії та США.

В одній із своїх лекцій, присвяченій Шептицькому, експерт із довготермінових стратегій Євген Глібовицький наголошує, що УГКЦ в той час «була однією з небагатьох ієрархічних організацій, де талановиті українці могли робити свої кар'єри, зберігати свій досвід і залишати його».

Не менш важливим у діяльності на чолі Церкви є й те, що митрополит Шептицький мріяв про поєднання християн Сходу і Заходу. Його зусилля на міжконфесійному рівні дали УГКЦ статус мосту між Католицькою Церквою і православ’ям.

Водночас, він ніколи не боявся викликів. Під час Першої світової його арештовують росіяни й утримують під вартою з 1914 до 1917 року – у Курську, Суздалі, Воронежі, Ярославлі. Після повернення із заслання він іще активніше включається в національне й духовне будівництво в Україні.

Шептицький як успішний підприємець

Попри те, що був ченцем і главою Церкви, Шептицький ніколи не уникав теми грошей. Навпаки – вважав економічну силу ключем до незалежності народу. Його підхід можна назвати соціальним підприємництвом задовго до появи самого терміну.

За його ініціативи та підтримки засновуються:

• «Маслосоюз» – потужна кооперативна система, що об’єднувала тисячі селян;
• «Дністер», «Згода», «Труд» – страхові товариства;
• Кредитові спілки, кооперативні банки, ремісничі спілки – усе це отримувало не лише благословення, а й реальні інвестиції митрополита.
  

Один із маловідомих фактів – Шептицький інвестував кошти в кіновиробництво в Європі та навіть у Голлівуді. Зокрема, підтримував українські емігрантські проєкти в США й Канаді, частина з яких мали на меті створення кінохроніки та документальних фільмів про українців. Згідно з деякими архівними згадками, йдеться про спроби через медіа показати Заходу образ України поза стереотипами російської імперії.

Його логіка була простою: економічно сильний народ – це здатна до самоуправління нація.

Інший приклад – інвестиції в лісові господарства, з яких отримувались прибутки для утримання шпиталів, сиротинців та шкіл. На той час це був абсолютно новаторський підхід до фінансової стратегії Церкви.

Мабуть, чимало підприємців-філантропів сучасної України були виховані на рольовій моделі митрополита-будівничого, орієнтованого на, як модно сьогодні казати, соціальні чи імпакт інвестиції.

Шептицький – інтегратор, політик і суспільний лідер

Шептицький уникав партійної політики, але впливав на неї глибше, ніж більшість тодішніх лідерів. Він виступав у сеймах, писав відкриті листи до імператорів, президентів, митрополитів і прем’єрів. Його слово мало вагу в Австро-Угорщині, Польщі, Ватикані, в українському середовищі Галичини й діаспори.

Під час Першої світової підтримував ідею незалежної української державності, а в 1918 році вітав проголошення ЗУНР. Після польської окупації Галичини – захищав права українців, писав до Ліги Націй, протестував проти репресій і пацифікації.

Один із його ключових текстів – послання «Як будувати рідну хату» (1942), де Шептицький формулює програму громадянської відповідальності українців. Там ідеться не про героїзм, а про повсякденну чесність, взаємодопомогу, самопосвяту. Це був заклик будувати не лише державу, а культуру служіння.

«Майбутнє України залежить від нашої здатності любити одне одного, працювати одне для одного, а не панувати одне над одним», – писав він.

Інтегратор у часи роз’єднань, модерний мислитель у консервативному середовищі, моральний авторитет у світі ідеологій – саме так його сприймали сучасники.

Андрей Шептицький, початок 1930-х / Фото Ярослава Коваля

Андрей Шептицький, початок 1930-х / Фото Ярослава Коваля

Шептицький і благодійність

Якщо обмежити діяльність Шептицького лише духовністю чи політикою – ми втрачаємо третину його масштабів. Він був системним філантропом, який не просто жертвував, а будував інституції, які продовжували діяти десятиліттями.

Серед найважливішого:

• Шпиталь (лікарня) Шептицького у Львові, яка функціонує й сьогодні;
• Національний музей у Львові, заснований як осередок збереження української ідентичності;
• Ремісничі школи для дівчат і хлопців, особливо з бідних родин;
• Бурси (інтернат чи гуртожиток) для дітей-сиріт, зокрема на 100 і більше місць;
• Стипендії для студентів, у тому числі на навчання за кордоном;
• Програма підтримки інвалідів і людей із вадами слуху та зору (одна з перших у Центральній Європі).

Андрей Шептицький на Знесінні у Львові / Архів Наталії Лакіш

Ці проєкти не мали декларативного характеру. Вони працювали, бо мали фінансування, менеджмент і довгострокову візію. І саме тому пережили війни, зміни влади, революції.

Особливою була його турбота про медицину і психологічну реабілітацію. В одній з пастирських інструкцій 1920-х він прямо говорить про потребу поєднання духовного та тілесного лікування – це фактично передбачення ідеї сучасної цілісної медицини.

Здоровий спосіб життя митрополита

Попри сувору аскезу, дисципліну і титанічну працю, митрополит Андрей Шептицький був людиною з надзвичайно широким колом інтересів і глибоко цінував тілесне здоров’я, природу та активність.

У молоді роки Роман Шептицький захоплювався верховою їздою, довгими пішими мандрівками, риболовлею та гірськими прогулянками. Його улюбленими місцями були Карпати, де він часто усамітнювався для молитви та роздумів. Любив спостерігати за птахами, добре орієнтувався у ботаніці й зоології. Його природна спостережливість поєднувалась із філософським світосприйняттям.

Митрополит з пластунами

Митрополит неодноразово наголошував у листах і посланнях на важливості фізичної витривалості й здорового способу життя, особливо для духовенства та молоді. Він вважав, що опіка над тілом – не є гріхом, а частиною християнського обов’язку дбати про Божий дар життя.

У бурcах і школах, які відкривала УГКЦ за його підтримки, обов’язково передбачали фізичне виховання: гімнастика, рухливі ігри, пішохідні вишколи. Він заохочував до створення молодіжних спортивних товариств, а у своїй благодійній діяльності часто підтримував ідею будівництва не лише шкіл, а й спортивних майданчиків при них.

Згідно з мемуарами отців, близьких до митрополита, навіть у літньому віці, попри хворобу й часткову паралізацію, він щодня намагався робити фізичні вправи й не визнавав «лінощів тіла». Це був лідер, який однаково цінував силу духу і силу тіла – бо бачив у людині цілісність.

Шептицький і порятунок євреїв

Період німецької окупації Львова став часом особистої Голгофи для митрополита. На той час йому було майже 80 років, він був паралізований частково, але продовжував служіння. І саме в цей час проявилася його найвища моральна велич.

Ще у вересні 1941 року, невдовзі після початку масових розстрілів, Шептицький написав відкритого листа до Гітлера з протестом проти вбивства євреїв. Його відмовилися опублікувати навіть у Ватикані, побоюючись політичних наслідків.

Митрополит дав притулок євреям у монастирях, зокрема:

• у Свято-Успенській Унівській Лаврі
• у Свято-Іванівській Лаврі у Львові
• у монастирі св. Йосафата, званому Студіоном, який знаходився на вулиці Петра Скарги, 2 (тепер вул. Євгена Озаркевича) у Львові

Найвідомішим прикладом стало переховування братів Курта і Леона Левінів – синів рабина, які у спогадах описали, як сам митрополит обіймав їх у своїй кімнаті й давав розпорядження доглядати за ними. Також публічно відомою є й історія Адама Ротфельда, міністра закордонних справ Польщі у 2005 році. Адам був врятований завдяки черницям-студиткам, які переховували його в Унівському монастирі, де архімандритом був Климентій Шептицький, брат митрополита.

За даними дослідників, Шептицький разом з братом Климентієм урятував близько 150–200 євреїв.

«Не можна мовчати, коли вбивають невинних», – казав він.

Ізраїльський центр «Яд Вашем» досі не визнав його Праведником народів світу, посилаючись на неоднозначність позиції УГКЦ у стосунках з нацистами на початковому етапі війни. Проте дискусії тривають, а Шептицький давно визнаний моральним героєм у багатьох єврейських громадах.

Андрей Шептицький у Словітському монастирі, 1930-і роки / Архів Назара Демського

Переслідування УГКЦ

Після смерті митрополита 1 листопада 1944 року (за місяць до радянської окупації Львова), почалася найжорстокіша доба для УГКЦ. Уже у 1946 році, за постановами Львівського псевдособору, Церкву було офіційно ліквідовано, а її майно передано Московському патріархату.

Шептицький передбачав цю загрозу. Саме тому ще за життя він зміцнював монаше життя, розбудовував мережі духовенства в діаспорі, готував нове покоління єпископів. Одним із них був Йосип Сліпий, який очолить Церкву після арештів і стане символом незламності.

Хоч сам Шептицький не дожив до масових репресій, але саме його духовна і інституційна спадщина дозволила УГКЦ пережити підпілля, залишитися живою структурою навіть без храмів, відкритої ієрархії та легального статусу.

Митрополит при службі в соборі св. Юра

Беатифікація митрополита

Процес беатифікації Андрея Шептицького розпочався ще у 1958 році. У 1995 Папа Іван Павло ІІ надав йому титул Слуга Божий. У 2015 Папа Франциск визнав героїчність чеснот митрополита, що є одним із ключових етапів на шляху до беатифікації.

Для офіційного визнання святим потрібно визнане чудо за його заступництвом. Українська Греко-Католицька Церква неодноразово закликала до молитов з цією метою, віряни подають свідчення зцілень і духовної допомоги.

Утім, процес залишається незавершеним, можливо, через складні історичні й політичні контексти ХХ століття, які Ватикан традиційно оцінює з обережністю. Зі слів дослідників, процес беатифікації неодноразово призупинявся під тиском польського ієрарха Вишинського та Російської православної церкви, а поновлювався завдяки свідченням Курта Левіна – врятованого братами Шептицькими єврея.

У липні 2025 року під час аудієнції в Папи Лева XIV Президент Зеленський наголосив на повазі українців до постаті Шептицького, зокрема через його порятунок євреїв та захист християнської віри, та висловив сподівання, що його заслуги отримають належне міжнародне визнання

Попри це, для багатьох українців і не лише – Шептицький уже сьогодні є святим. У Львові, в УГКЦ, у греко-католицькій діаспорі, в серцях мільйонів – його ім’я звучить із пошаною, яка виходить за межі офіційних канонізацій.

Площа біля Собору Юра у Львові, похорон митрополита, 5 листопада 1944 року / Фото: Державний архів Львівської області

Уроки із життя митрополита Шептицького для успішної суспільної трансформації України

Шептицький не лише творив Церкву чи допомагав бідним – він формував цілу цивілізаційну модель, у якій ключовими були: віра, освіта, відповідальність, економічна самостійність, служіння, любов до народу без ненависті до інших. Його життя - це жива модель трансформації суспільства через моральне лідерство, просвіту, економічну мудрість і служіння.

Його спадщина сьогодні – це:

• приклад морального лідерства в умовах війни й нестабільності
• Церква як чинник розвитку, а не лише культовий інститут
• модель підприємництва із соціальною метою;
• унікальний синтез Сходу і Заходу, здатний об’єднувати;
• практика стратегічної благодійності, що перевищує емоційні імпульси;;
• відкритість до модерну, не зраджуючи духовну сутність.
  

Життя Андрея Шептицького – це не лише церковна хроніка чи благодійна діяльність. Це жива модель трансформації суспільства через моральне лідерство, просвіту, економічну мудрість і служіння. Це те, чого бракує часом сьогоднішнім елітам. І те, що може бути фундаментом для майбутньої України.

Андрей Шептицький не був політиком – але залишився в історії глибшим, ніж більшість президентів. Не був олігархом – але керував ресурсами, які впливали на долі регіонів. Не був дипломатом – але листувався з Папами, імператорами, рабинами. Він був будівничим. І саме тому – сучасним.

Його слова, що звучать як дороговказ:

«Любов на ділах, а не на словах полягає. Хто на своєму становищі працює для добра народу, сповняючи сумлінно свої обов’язки, – той є ліпшим патріотом, ніж той, що багато говорить, а мало робить.» – з пастирського послання «Перше слово пастиря», 1899 р.

«Спільне добро чинить із людей одне тіло… те спільне добро є основою всякої любови… і тією самою любов’ю, якою людина сама себе любить, мусить вона любити й ціле людство.» – із послання «Найбільша заповідь» (1901)

«Не треба Україні інших ворогів, коли самі українці українцям ворогами, що себе взаємно ненавидять і навіть не стидаються вже тої ненависти… Як довго у національних справах більше пам’ятати будуть українці на власне індивідуальне добро, так довго загальна справа не буде могти успішно розвиватися. Бо тої загальної справи просто не буде, бо не буде її в свідомості і в совісті людей».

«Легше часом кров пролити в однiй хвилi ентузiазму, нiж довгi роки з трудом виконувати обов’язки, зносити спеку дня i жар сонця, злобу людей i ненависть ворогiв, брак довiр’я своїх i недостачу помочi вiд найближчих; i серед такої працi аж до кiнця виконувати своє завдання, не чекаючи лаврiв перед перемогою, анi винагороди перед заслугою».

«Чоловік лінивий, до праці тяжкий, буде тягарем і для родини, і для цілої громади; не лишень маєток змарнує, але через лінивство стане з часом нездатним до праці, бо за лінивством увійде в його душу всяка гниль і всяка нечистота моральна».

Цей текст – не про минуле. Це інструкція для майбутнього. Іменем митрополита можна називати вулиці і міста. Але ще важливіше – будувати ним суспільство.

Софія Шавранська

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Щоб отримувати актуальні й гарячі новини Львова та України, підписуйтеся на наш Instagram та Viber.

Трансляції важливих подій наживо і щотижневі відеопрограми – про актуальні львівські питання у «Темі тижня» та інтелектуальні розмови на загальноукраїнські теми у «Акцентах Твого міста» і публічні дискусії для спільного пошуку кращих рішень викликам громади міста – дивіться на нашому YouTube-каналі.