Фото: Іван Станіславський

Фото: Іван Станіславський

Борщ «Байрактар» і паляниця з хумусом. Як у Львові безкоштовно годують переселенців

3629 0
Від початку повномасштабної війни у Львові деякі кафе та ресторани ініціювали безкоштовне харчування для переселенців і потребуючих. Тvoemisto.tv відвідало три заклади громадського харчування в середмісті Львова, щоби переглянути меню, відчути атмосферу та емоції відвідувачів.

Чергу біля ресторанчика не лякає дощ. Із закладу виходить власник у фартуху і чорних гумових рукавичках. «Зараз всі трошки у злиднях. Ми годуємо безкоштовно», – звертається він до чоловіка в червоній куртці з пачкою цигарок у руках і в… шльопанцях. «Я вам розкажу ситуацію», – наполягає він. «Не треба розказувати. У нас ситуаційне кафе: ситуація така от і все. Якщо потребуєш – будь ласка», – відповідає власник.

Такі діалоги на вулицях Львова вже стали звичними.

«Крихта радості» і секретний рецепт компоту. Ресторанчик «Vega Room» (вул. І. Федорова, 29)

Веганський ресторанчик сховався за рогом вулиці Івана Федорова. Біля дверей вишикувалася черга – людей п’ятеро-шестеро. Дощить, однак ніхто з них не дістає парасолю. За склом невелика, але вщент заповнена зала. На дверях прикріплений аркуш із намальованими сонечком, зірочками та правилами: «Їжа безкоштовна. / Поїли – звільніть місце наступним. / Гарний настрій».

«Черга закінчується там», – каже чорнява жінка, котра стежить за порядком. Це харків’янка Ірина, їй 59 років. Була у цьому закладі щонайменше п’ять разів, у Львові проживає вже два тижні. «Тутешнє життя таке ж, як було у нас. Там ми перебували в іншій реальності: бомбили вдень і вночі. Наше життя повернулося на 180 градусів – немає роботи, квартири, нічого. Допомагають добрі люди», – розповідає вона, допиваючи каву. Про те, що тут безкоштовно годують переселенців, дізналася з інтернету. «Дуже смачно. Персонал дуже гарний, завжди приємно обслуговує», – ділиться враженнями жінка.

Про нових відвідувачів у цьому закладі сповіщає дзеленчання дзвіночка. Всередині людно, гамірно і трохи задушливо. За п’ятьма столиками компактно розмістилося щонайменше дванадцятеро осіб. Точно порахувати відвідувачів не встигаю через постійний рух. Тут і сім’ї, і пенсіонери. Місце нагадує вулик.

На одній зі стін – дерев’яні полиці з квітами, книгами, декорованими пляшками і тюльпанами-оригамі. Навпроти столиків – піраміда картонних ящиків із хлібом, крупами в пакетах та упакованнями з веганськими продуктами. Під вішаком – кілька бутлів для води. Офіціантки вправно маневрують між столиками із тарілками супу в руках. Одна з них, Радмила, вибігає за нами на вулицю у самій футболці. Каже, їй не холодно після «спеки» в залі.

Дівчина ця з Херсона, переїхала до Львова місяць тому. Куховарить і водночас працює офіціанткою. В мирному житті була студенткою консерваторії за напрямом академічний вокал. Каже, тут працювали знайомі, тож вирішила їм допомагати. «Я вважаю, що непогано готую, маю потенціал. В принципі, я вокалістка, а не куховарка, але зараз допомагаю тим, чим можу», – всміхається дівчина, поправляючи окуляри.

«Ми стараємося нагодувати саме веганів, даємо біженцям веганську їжу зі собою. Також маємо гуманітарку з різних країн саме для веганів, перевозимо її до Києва, – розповідає Радмила. – Зараз меню закладу не діє, працюємо як волонтерська організація. По суті, поїсти в нас може кожен. Багато людей приходять і кажуть: «Ми можемо документи показати». Відповідаю: «Не треба, сідайте».

Гостей частують першою, другою стравами та напоєм. Меню щодня різне. Сьогодні – суп із нутом та гречка із соєвим м’ясом. «Часто заходять і питають про фірмовий компот. З чого він – секрет. Найголовніший інгредієнт – душа. Ну і ще водичка потрібна», – всміхається дівчина.

Каже, люди реагують на обслуговування зазвичай дуже добре, дивуються, що це не просто їдальня, а справжнє кафе, де тебе обслуговують, до того ж веганське. Особливо реагують на м’ясо: «Веганське? Воно що, як звичайне?» «Мені здається, це крихта радості для відвідувачів. Вони шукають щось нове, і ми їм його даємо. Це дуже приємно», – веде далі Радмила.

Поки розмовляємо, помічаю, як відвідувачі притримують двері та допомагають жінці заштовхнути до приміщення візок. У цей час під вікнами ресторанчика «тусується» колоритна компанія. Чоловік у волохатій шапці з вухами, поверх якої окуляри від сонця, тримає яскраво-зелене горня. Смачний компот сьогодні закінчився. «Але нас це не зупиняє», ­­– каже він.

Зандер, саме так звати гостя, тут свій, сюди його запросив друг. Розповідає, що неподалік є прихисток для майстрів, яких також годують працівники закладу. «Я вийшов у місто, тому зайшов сюди на одну порцію, щоб не чекати, допоки люди принесуть їжу. У Львові вже більш ніж тиждень, ночую в знайомих, приїхав для підтримки, проводимо майстер-класи. Я спеціалізуюся на темі дизайну людини», – пояснює чоловік.

Видавати кулінарні таємниці не хоче, але каже, що в ресторанчику смачний соєвий гуляш, каші, супи.

 «Удома такого не готуємо». Бістро «Інші» від Євгена Клопотенка та Інни Поперешнюк (Соборна площа, 2а)

У залі пахне кавою. Час до часу звуки музики «перекрикує» кавова машина і дзвін посуду поблизу кухні. На дверях оголошення – «Якщо у тебе виникли труднощі, ми нагодуємо тебе безкоштовно. Просто звернись до офіціанта і скажи, що тобі потрібне Меню №2». Його можна замовити щодня з 11:00 до 13:00 та з 17:00 до 19:00.

З-за барної стійки з нами вітається офіціантка Олександра. Каже, одразу після відкриття потребуючих годували тут цілий день, але зрозуміли, що потоки гостей перетинаються, тому вирішили розподілити їх за часом.

«Справді, приходить дуже багато людей, деякі щодня. Ми вже впізнаємо їхні обличчя, та й вони кажуть: «Ой, дівчата, ви як рідні!», – всміхається працівниця бістро. – Сьогодні лише за три години роботи вранці видали понад сотню порцій. Люди приходять, щоб і тут поїсти, і зі собою взяти. Приходять із дітьми. Даємо зі собою багато порцій, щоправда, був день, коли не могли цього робити, бо закінчився посуд. Зараз із постачанням маємо певні проблеми».

Зі слів дівчини, на кухні працює близько 15 людей, допомагають волонтери, які звернулися до закладу з пропозицією чистити овочі, нарізати продукти. Для Меню №2 щодня готують основну страву, салат і напій.

«Наші кухарі люблять експериментувати. Це все від Євгена Клопотенка. В команді, яка зараз готує їжу, більшість людей, які працювали в його київському закладі «100 років тому вперед». Вони креативні, тож у меню може бути, приміром, рис із апельсинами, гречка із сардинами та соусом бешамель,але загалом це більш прості страви. Поки що повторювалися лише раз, намагаємося постійно оновлювати асортимент», – пояснює Олександра.

«Нас часто питають, чи перевіряємо ми документи: паспорт, прописку тощо. Насправді робити цього не потрібно, оскільки є львів’яни або люди з інших міст, які не мають змоги купити продукти через втрату роботи та інші причини», – додає вона.

Скільки часу годуватимуть тут потребуючих безкоштовно, поки що сказати не може: «Доки маємо змогу, продукти, робочу силу, доти будемо робити все від нас залежне».

До одного зі столиків працівниця бістро приносить кілька тарілок з борщем. За цим столиком обідають семеро членів родини – біженці з Ірпеня та Києва.

«Нам порадили цей заклад, тож вирішили навідатися. Ми тут уперше, безкоштовного меню не брали, забезпечуємо себе самі. Хочемо скуштувати щось нове», – розповідає відвідувачка Даша.

Признається, що у Львові почувається спокійніше, дітям тут подобається, напружують хіба що сирени.

«Дякую! – каже жінка офіціантці, яка ставить страви на стіл. – Це пампух-бургер, від якого зносить дах. Обирала за назвою». «Ух ти!» – захоплено реагує за мить на шматок іспансько-львівського сирника, тарілку з яким офіціантка залишила біля хлопчика, вочевидь, її сина.

Ближче до 17:00 в бістро стає більш людно. Ті, що харчуються в цьому закладі безкоштовно, проходять до окремої зали. Війна посадила за овальний стіл людей різного віку з чи не всіх куточків країни, немов родину. Сьогодні для них приготували рис по-тайськи. Однак тут не гамірно: гості соромляться, нечасто перемовляються. На столі – склянки, виделки, тарілка з хлібом і два букети сухоцвітів.

Наталія з Краматорська признається, що приходить до цього закладу третій день поспіль. «Просто гуляла поблизу і побачила, що люди сюди заходять, то й собі зайшла. Соромно, звісно, було. Але дуже вдячна, що є люди, які нам допомагають. Меню різноманітне. Була картопля по-домашньому із салатом, плов із м’ясом. Удома такого не готуємо».

Ідучи до виходу, чую, як гість, розраховуючись, каже офіціантці: «Будемо приходити їсти за гроші, аби вам було за що годувати біженців».

Паляниці за бабусиним переписом: Кафе «Мрія» by «Боїм» (вул. Заводська, 31)

Двоє чоловіків накладають із великого синього контейнера кашу. Біженці, які живуть тут, зорганізувалися і приготували їжу самі. Поруч за столиком сидить чоловік років 30-ти у темно-оливковому светрі та чорній шапці, сьорбає борщ. Із сірим небом за вікном контрастує пісня «То моє море», яка лунає тієї миті, згодом вмикаються «Старі фотографії» Скрябіна. До віконечка, що слугує пунктом замовлення-видачі страв і касою водночас, підходить чоловік. Замовлення приймає Карина – біженка з Харкова. Вона місяць волонтерила у кафе, а тепер тут працює.

«Візьміть, будь ласка, борщик, хліб у корзинці!» – гукає вона до відвідувачів.

Біля віконечка – посудина з ложками, виделками і ножами, «горнятко путіна», банка з дрібними грошима і три керамічні горнятка з написом «Карпати».

До рамки «Боїм. Гастромандри» приклеєне меню: аркуш формату А-4 з виведеними олівцем сердечками, тризубами і назвами страв. Поміж брауні, сирниками і кебабом зауважую мейнстримні назви – борщ «Байрактар», що вбиває голод, паляниці з м’ясом та з хумусом (останню працівники між собою жартома називають «Володимир Олександрович»). Знизу фраза «Плати, якщо можеш!».

Власник кафе «Мрія» («Боїм») Сашко Черноголов виходить до нас із тарілкою вареників. Нині у нього обід. Розповідає, що заклад працює в гібридному форматі: попри вказані у меню ціни, гості можуть платити стільки, скільки вважають за потрібне. Якщо треба, тут нагодують безкоштовно.

«Упродовж місяця ми годували всіх безкоштовно. На Заводській жило багато переселенців. Ми просили донати, люди допомагали, перепощували дописи в соцмережах, кидали гроші. Потім почали рахувати, скільки винні за комунальні послуги, і взялися за голову, хоч нам і зробили певні поступки щодо орендної плати, – розповідає Сашко. – Тому прийшли до гібридної моделі: коли пишемо меню, ставимо ціни (навіть не можу сказати, що вони ринкові), щоби покрити витрати. Тому й вказали «Плати, якщо можеш!». Якщо у тебе нема грошей, ти в скрутній ситуації, просто скажи про це – і ми тебе нагодуємо. Таких людей щодня маємо відсотків двадцять. Можна також купити, скажімо, порцію борщу, а заплатити за дві. Принципово не беремо грошей з бійців тероборони, поліції, хоча вони часто наполягають на оплаті. А ще годуємо волонтерів, які працюють на гуманітарних складах, готуємо бульйон для людей, які плетуть сітки в одному з корпусів Львівської політехніки».

Олександр признається, що відпустку за 2022 рік уже використав, щоби налагодити роботу кафе. Хоче напрацювати економічну модель, яка дозволить працівникам одержувати вищу заробітну плату. «Наразі це не ринкова оплата праці, хотів би її збільшити. Вважаю, що наші кухарі дуже добре готують, вони професіонали і заслуговують на більше», – каже власник кафе «Мрія».

Нині на кухні працює четверо осіб, у пікові дні вони готували до 700 порцій їжі. Тепер кількість відвідувачів різна. Як правило, що рідше чути сирену, то більше гостей.

«Прошу, візьміть, будь ласка, паляничку», – каже, подаючи смаколик крізь віконечко, кухар Андрій. Із колонок саме лунає приспів пісні «Байрактар».

«Ми видаємо те, що самі полюбляємо і що хочеться запропонувати гостю. Меню змінюється щодень, є позиція фірмового кебаба, урізноманітнюємо начинки до паляниць і сніданки. Сьогодні це брауні та сирнички», – розповідає він.

Андрій – переселенець із Києва. Кулінарного фаху не має, однак швидко вчиться, а також працює як бариста і продавець. «Вважаю, що це не робота, а допомога. Сашко зробив мені послугу, і я маю бути корисним саме тут. Мені подобається готувати, мене вчать цього мої колеги. Я ставлю багато запитань, іноді помиляюся, але вони мене терплять», – жартує він.

Назви страв у меню – заслуга Андрія. «Усе дуже просто: наприклад, є борщ, він дуже смачний і ним можна наїстися. Враховуючи те, що зараз ми дуже цінуємо «Байрактари», які знищують наших ворогів, вирішили, що й борщ має знищувати голод, тому він і має таку назву. А паляниця – це популярне слово, хто може замовити її, той не ДРГ, – сміється хлопець. – Це історія власника кафе, йому такі паляниці пекла бабуся. У кожного нашого кухаря своя історія з паляницею. Це поживна, калорійна їжа, її можна наповнити всім, чим гості бажають».

Також у кафе можна придбати плакати українських ілюстраторів. Власник планує організувати виставку, щоби підняти бойових дух, ознайомити відвідувачів із сучасною творчістю та зібрати гроші на ЗСУ. Ще один варіант підтримки – Patreon. Виручені кошти передадуть на автомобілі для військових.

Ольга Кацан

Фото Івана Станіславського

Повна або часткова републікація тексту без згоди редакції заборонена та вважатиметься порушенням авторських прав.

+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!