До вуличних собак у Львові ставляться гуманніше, ніж у багатьох країнах ЄС: акуратно відловлюють, стерилізують і повертають на рідні вулиці, де тварини мають змогу доживати життя так, як звикли. Інша справа – собаки, від яких відмовились господарі. А також малі цуценята, старі, хворі та скалічені тварини. Вони потрапляють до притулку, де під опікою волонтерів живуть, поки хтось не забере їх додому. Якщо забере.

Притулок для тварин «Милосердя» розташований у лісі між Рясним і Брюховичами. Наталія Кузнєцова, яка його очолює, пригадує, як приїхала сюди вперше майже двадцять років тому: «Зібрала у сусідів і знайомих каші, крупи й разом із чоловіком поїхала в цей притулок. Тут іще не було кухні, нам доводилось возити на санчатах їжу в бідонах». Згодом вона взялася за допомогу притулку всерйоз: зібрала волонтерську команду, почала збирати допомогу для тварин у соцмережах. «Я зрозуміла, що вже не зможу це кинути. Всіх додому я забрати не зможу, а вони на нас чекають, тож це вже наші собаки», – говорить Наталія. Собак тут майже триста, й кожну вона знає поіменно. Наталія сподівається, що буде менше, але поки що марно. З десяти дзвінків до «Милосердя» вісім – це прохання взяти тварину до притулку, й лише два – пропозиція забрати.

«Нещодавно до нас подзвонив господар довгошерстої такси і сказав забрати її до вечора, бо терміново виїжджає закордон. Інакше, мовляв, тварина залишиться на вулиці. Ми написали допис у фейсбук і попросили про перетримку. Одна дівчина відгукнулась і на кілька днів узяла до себе тваринку. Тепер нам треба вирішити, що робити далі, бо собачка хвора», – розповідає Наталія.

Деяких собак віддають сюди дорослими, інших – цуценятами, тож вони проводять у «Милосерді» все своє життя. Брати тварин із притулку люди бояться. «Перший страх: тварина хвора. Другий: важкий характер. Третій – собака не привчена до туалету. Часто люди не готові возитися з уже дорослою твариною, перевчати її. Декого лякає необхідність робити додаткові щеплення», – каже керівниця притулку.

Деяким щастить. «Тофу знайшли два роки тому за Львовом. Собака була хвора, не ходила, та ще й була з характером. Довго була на перетримці в комунальному підприємстві “Лев”. Їй довелося ампутувати лапку. Ми дуже багато про неї писали, й раптом до нас зателефонувала жінка й сказала, що хоче познайомитися з цією собакою. Вона часто до нас приїжджала й згодом забрала Тофу в сім’ю», – розповідає Наталія.

Читайте також: Безпритульні, притульні. Як живуть вуличні собаки в Україні та Польщі

Історії, коли люди забирають скалічених тварин, особливо зворушливі. Одна з них – Фібі. «Тепер вона живе з дівчиною-айтішницею, яка не побоялася взяти Фібі до себе, – каже Наталія. – Ми маємо змогу стежити за життям собачки, бо її нова хазяйка дуже нею тішиться і постить її фото в соцмережах».

Найчастіше тварин із притулків беруть саме молоді люди – на думку керівниці «Милосердя», молодь прогресивніша та зважає на європейський досвід: «На Заході модно брати тварин із притулків. Держава спонукає людей до цього: людина, яка взяла тварину з притулку, звільняється від спеціального податку, її статус у суспільстві підвищується. Молоде покоління, на щастя, це вже розуміє й намагається змінити ставлення до цієї проблеми».

Люди середнього і старшого віку надають перевагу породистим собакам, тож запитують, чи є в притулку, наприклад, вівчарки або пекінеси. «Не розумію бажання взяти абияку тварину, аби породисту», – дивується Наталія.

Незабаром обрати улюбленця з притулку «Милосердя» можна буде за допомогою електронного реєстру. Для цього потрібно, щоб усі собаки були чіповані; кошти на це сподіваються знайти до весни. Тоді кожна собака на сайті матиме досьє з фото, тож охочі зможуть обирати просто в інтернеті. А потім, забравши собаку додому, публікувати на сайті в особистому кабінеті її фото.

Щоб узяти собаку, спочатку потрібно приїхати в притулок і познайомитись. Отримавши повну інформацію про характер і можливі проблеми зі здоров’ям, майбутній господар підписує з притулком угоду про передання тварини. Волонтери стежать за долею собаки: якщо дружба не складається, господар має привести її назад.

«Якщо людина хоче взяти, і ми бачимо, що її мета – аби щось тільки гавкало, або знаємо, що доля її попередніх собак трагічна, ми відмовляємо. Адже людині потрібен не друг, а дзвіночок. То нехай поставить собі сигналізацію», – розповідає Наталія.

Читайте також: Чи існує щастя в перерві між чорними смугами

Сама вона завжди мала вдома улюбленців, яких брала з притулку. Пояснює це просто: «Тварини з притулку вже настраждалися за своє життя. Тому вони будуть набагато відданішими й вірнішими, цінуватимуть доброту й тепло. І, на відміну від домашніх тварин, не будуть розбещеними. Знайшовши новий дім, вони будуть дуже вдячні за це. А що ще потрібно людині, коли вона приходить додому, де її зустрічає такий друг?».

Текст – Катерина Джуфер

Фото – Катерина Хорощак

Повна або часткова републікація тексту без згоди редакції заборонена та вважатиметься порушенням авторських прав.