1 мільйон 300 тисяч ринських та чому політехніку збудували саме на тому місці

Палацова будівля львівської політехніки давно стала однією з архітектурних візитівок Львова. Чого варті лише алегоричні скульптури на аттику – Інженерії, Механіки та Архітектури роботи знаменитого Леонарда Марконі, які видно ще здалеку.

«Вони символізують три основні факультети, що початково містилися у цьому будинку», – розповідає Орест Лильо, провідний фахівець Центру промоції Львівської політехніки, кандидат історичних наук, доцент кафедри історії, музеєзнавства та культурної спадщини, з яким ми почали розмову у сквері перед входом до головного корпусу.

На питання про те, чому львівська політехніка побудована саме на цьому місці, він відповідає:

«Будівля головного корпусу задумувалася як величний архітектурний проєкт, тому будувати його вирішили трохи далі від центру міста – в районі Кастелівки та Нового світу, які на той час були незабудовані», – історик показує в бік вулиці Новий світ, яка на той час мала сільський вигляд, і жителі її займалися садівництвом та городництвом.

фото: твоє місто

Цікаво, що Львівська політехніка була побудована на приватних землях відомої львівської родини Фредрів, зокрема, графині Марії Фредро. Частково корпуси побудовані на садках одного з монаших орденів, який володів цими землями і мав тут монастир.

Архітектором проєкту Львівської політехніки став Юліан Октавіан Захарієвич, один з найкращих архітекторів Львова та Центрально-Східної Європи.

«Він багато подорожує, відвідує різні політехніки в Європі, переосмислює стиль історизму, поєднує мотиви неокласицизму та пізнього італійського неоренесансу, і так формує свій унікальний проєкт Львівської політехніки, - розповідає Орест Лильо. - Головний корпус Львівської політехніки дуже подібний до будівлі Віденської політехніки, в якій завершував навчання Юліан Захарієвич».

Будівництво головного корпусу Львівської політехніки почалося 1873 року.

«Щодня на будівництві працювало понад 600 людей, а проєкт на той час коштував фантастичні гроші – 1 мільйон 300 тисяч ринських», - зазначає Орест Лильо.

Завершилося будівництво у жовтні 1877 року, а вже в листопаді відбулося урочисте відкриття будівлі. Новий навчальний рік розпочався вже в новому корпусі. Львівська політехніка стала першою, що з’явилася в Україні і однією з перших, що були започатковані у Європі.

«Політехніка у Львові розкішніша, ніж у Відні»

Заходимо у вестибюль головного корпусу. Ще кілька сходинок – і просторий широкий хол. Тосканські колони, що підтримують склепіння. Самі склепіння розписані Маврицієм та Айзеком Флеками, відомими львівськими майстрами-декораторами. Величезна аутентична люстра, якій майже півтори сотні років.

Парадний сходовий майданчик оздоблений аркадами, колонами, склепіння увінчує розпис, що зберігся до наших днів, аутентичні світильники-ліхтарі. Граціозні скульптури віденського майстра Еміля Шрьоделя. Тут панує атмосфера ХІХ століття з унікальними інтер’єрами, шедеврами малярства та скульптури.

Сонячне проміння освітлює парадний сходовий майданчик через світловий ліхтар.

«Світлові ліхтарі зазвичай застосовували у палацах, – відзначає Орест Лильо. – Подібний світловий ліхтар має львівська опера і Будинок вчених, колишнє шляхетське казино. Загалом внутрішні інтер’єри Львівської політехніки виглядають набагато пишніше, ніж оздоблення політехніки у Відні».

Серед ректорів – президент Польщі, прем’єр-міністр та українець-мінеролог

Галерея ректорів. Розташована на другому поверсі. Цікаво, що це не окреме приміщення, а частина коридору. Тобто портрети весь час на видноті, їх бачить кожен, хто проходить повз. І це – частина задуму. Портрети написані в одному академічному стилі, але зображення живі, передають характерні риси реальної людини.

Про що розповідають ці портрети

Казимир Бартель, професор нарисної геометрії, математик, один з перших докторів технічних наук в Австрії. Першим у світі опублікував праці з проблемами перспективи в європейському малярстві. Був ректором 1930-1931 роках. Але не менш вражає його яскрава політична кар’єра.

«Казимир Бартель встановив своєрідний рекорд - він п’ять разів очолював уряд довоєнної Польщі. Його рекорд не побив жоден з польських політиків до сьогоднішнього дня», - зазначає Андрій Павлишин, керівник Центру промоції Львівської політехніки, старший викладач кафедри історії, музеєзнавства та культурної спадщини Інституту гуманітарних та соціальних наук.

Цікаво, що ректор Львівської політехніки у 1925–1926 роках Ігнацій Мосціцький, вчений-хімік, винахідник, професор кафедри фізичної хімії і електротехніки, який запроєктував оригінальний метод переробки нафти, у 1926 році став Президентом Польщі. І очолював країну впродовж 12 років.

Зупиняємося біля чергового портрету – Максиміліана Тульє.

«Це видатний інженер, однин із основоположників теорії залізобетону, двічі був ректором Львівської політехніки. У нас біля головного корпусу є місток, який називають на його честь містком Тульє, - розповідає Андрій Павлишин. - Він існує до сьогодні. Має оригінальну форму – це арка прольотом 11,5 метра. Місток дуже тонкий, але арка витримує величезне навантаження. Місток зберігся понад століття без жодного ремонту».

У 1879 році ректором уперше став українець — Юліан Медвецький, мінеролог світового значення, що зібрав близько 16 тисяч мінералів з цілого світу та скаменілостей, а також знайшов кілька видів рідкісного бурштину.

Юліан Медвецький був свідомим українцем, не приховував цього, брав активну участь в Науковому товаристві імені Шевченка, заповів частину своєї бібліотеки цьому товариству. Тричі обирався ректором Львівської політехніки.

А Роману Дзеслевському, ректору Львівської політехніки у 1901-1902 роках, львів’яни мають завдячувати появі у Львові електричного трамваю.

«За дорученням магістрату Львова він у 1891-1892 роках побував у США, де вивчав тамтешній досвід, - розповідає Андрій Павлишин. - Його звіт за результатами поїздки переконливо довів переваги електричного трамвая над кінним та паровим. Він також запропонував траси майбутніх трамвайних маршрутів, а ще був ініціатором реформування міського господарства Львова».

Писав портрети ректорів відомий художник Тадеуш Попель, учень самого Яна Матейка, брат Антонія Попеля, який є скульптором пам’ятника Адамові Міцкевичу у Львові.

Портрети малювалися спеціально для зали великого сенату, зараз це Актова зала. Але вивісили їх в залі малого Сенату університету. Збереглися фотографії малого сенату, на яких є ці портрети.

Усі портрети були знищені у радянський період.

«Наші архітектори бачили ці унікальні портрети великого майстра зваленими в купу на третьому поверсі цього корпусу», - журиться Андрій Павлишин.

Відновлення знищених портретів ректорів тривало багато років.

Галерею ректорів урочисто відкрили у 2009 році. Автором нинішніх портретів є художник Віктор Штець, професор кафедри дизайну і мистецтва Львівської політехніки, який писав портрети зі старих фотографій портретів і з фото, що дивом зберіглися.

Зачарований цісар

Орест Лильо відмикає ключем двері Актової зали, яка колись слугувала для засідань великого сенату. Вражає не тільки її розкіш, але й розміри - 264 квадратних метра площі і стеля, заввишки 12 метрів.

«На цій висоті, під самою стелею встановлено алегоричні скульптурні постаті – це Наука і Мистецтво. Про авторство науковці і досі сперечаються. Чия це робота? Еміля Шрьоделя чи Леонарда Марконі? Стеля вкрита майоліковими розетами, які виготовлені з випаленої кераміки, хоча виглядають вони, як дерев’яні, - розповідає Орест Лильо, провідний фахівець Центру промоції. – Покриття стін тут дуже схоже на мармур, проте насправді це розпис під мармур. Власне цей розпис і потребував реставрації, бо за радянських часів їх неодноразово перефарбовували. Реставраційні роботи тривали п’ять років і закінчилися у вересні 2020 року».

Зачарований красою розкішної зали був і сам імператор Франц Йосип І. Під час його візиту до Львова у 1880 році його урочисто приймали у Львівській політехніці, в тодішній Цісарсько-королівській Вищій технічній школі.

«Його дуже вразила зала засідань. Цісарю подарували його власний портрет у горіховій оправі, який був розташований на центральній стіні зали, - розповідає Орест Лильо. - У відповідь імператор сказав, що в залі бракує живопису. І дав замовлення відомому польському художнику чеського походження Яну Майтеку, який на той час очолює академію мистецтв у Кракові, створити цей живопис. Це був виклик як для самого художника, так і для його учнів, тому що ці картини, намальовані на стінах зали засідань, мали відтворювати дух, місію та призначення університету».

Так з’явився «Тріумф прогресу» за ескізами Яна Матейка. Це 11 картин, розташованих між каріатидами – скульптурами жінок, одягнених в античні пеплоси і гіматії, 11 філософських розповідей мовою живопису про розвиток прогресу і людської цивілізації - від створення світу і до другої половини XIX століття.

Картини розповідають про геніїв людства як божественне натхнення, про Віру, Надію і Любов, без яких неможливе життя, про людські гріхи, що є ворогами прогресу, і про світло, що перемагає темряву. А також про винахід залізниці, парової машини, прокладання трансатлантичного телеграфного кабелю і навіть будівництво Суецького каналу.

Ескізи Яна Матейка, виконані на картонах, зберігаються сьогодні у Національному музеї у Львові. Ескізи більшого розміру - в Національному музеї у Кракові. Самі ж картини за ескізами написані викладачами та учнями Краківської школи мистецтв.

Чому в залі засідань не було стільців

Актова зала таїть чимало несподіваних фактів, жартів та міфів.

Саме в цій залі у липні 1912 році прочитала лекцію Марія Склодовська-Кюрі, двічі Нобелівська лауреатка, та отримала звання доктора Honoris causa Львівської політехніки. Це почесне звання, яке присуджується вченим, які досягли успіхів у своїй сфері діяльності та зробили значний внесок у суспільство.

З того часу політехніки жартують, що не варто надовго затримуватися на катедрі зали, натякаючи на те, що Нобелівська лауреатка працювала з радіоактивними елементами.

Ще один несподіваний факт. Впродовж тривалого часу засідання великого сенату відбувалося стоячи. В залі не було стільців, і засідання були короткі. Чому? Виявляється, це пов’язано із тим, що на місці сучасного тризубу висів портрет Франца Йосипа І, а у присутності імператора його піддані не мали права сидіти.

Така величезна зала опалювалася так званим тогочасним кондиціонером.

«Система опалювання зберіглася до наших днів, - дивує Орест Лильо і показує на невелику решітку, розташовану на підлозі. - Через ці решітки в залу надходило тепле повітря. У підвалах були установки, що знадвору затягували повітря, яке проходило через теплові барабани, нагрівалося і через решітки надходило до зали. То був тогочасний «кондиціонер», що обігрівав приміщення теплим повітрям».

Що приховувала старовинна шафа

Зала Захарієвича або читальня для студентів. Окрасою цієї зали є двоярусна старовинна книжкова шафа, виготовлена з хвойних порід у формах фламандського ренесансу. Конструкція шаф ― унікальна. Аналоги збереглися лише у кількох італійських університетських бібліотеках.

«Ця розкіш інтер’єру була призначена не для викладачів, а для звичайних студентів, - зазначає Андрій Павлишин. – Професорська читальна зала була за цими дверима. Але інтер’єри її не збереглися у первісному вигляді. Неоренесансну шафу запроєктовав Юліан Захарієвич разом з Леонардом Марконі. Шафа була двоярусною. На жаль, верхній ярус був втрачений. Найімовірніше, це сталося в період Другої Світовой війни або одразу після неї в радянські часи. Шафа унікальна. Її виготовили 1880 року на підприємстві братів Францішка та Юзефа Вчеляків у Львові. Майстерня відома зараз ще й тим, що її фахівці робили знамениті сходи у шляхетському казино, нинішньому Будинку вчених. Але шафа була створена на 20 років раніше, ніж сходи.

Шафа приховує таємницю маскаронів - дерев’яних скульптурних прикрас у формі голови людини, зображення яких повторюються по всій довжині шафи. Хто зображений на цих маскаронах? Загадкою є також знак, розташований над ними.

«Наші реставратори розгадали цю загадку. Цей маскарон дуже нагадує портрет Юліана Захарієвича, - ділиться думками Андрій Павлишин. - А от хто зображений на сусідньому маскароні? Довший час було загадкою. А відповідь прихована на цьому стовбчику-колоні на верхньому ярусі. Бачите? Там є такий ніби герб на картуші, і на ньому такий химерний знак «JL», що нагадує якір. Насправді, це монограма літер «J» та «L» латинською. Літера «J», Julian латинською, і літера «L», Leonard. Вірогідно, що на другому маскароні зображений Леонард Марконі. На пізніших фотографіях Марконі з бородою, і його важко було впізнати. Але це лише версія, припущення наших реставраторів».

Під час реставрації старовинна шафа відкрила й інші знахідки.

«В шафі були схованки. Реставратори знайшли в них цікаві артефакти. Зокрема, листи солдатів Вермахту часів Другої Світової. Листи зі шпиталю чомусь не були надіслані додому, а були заховані у схованках шафи. Зараз вони зберігаються у музеї. На жаль, ми не знаємо точної адреси тих, до кого мали потрапити листи. Таких листів кілька і вони потребують реставрації. В схованці був також знайдений ордер на квартиру в центрі Львова, виданий радянському офіцеру, сигарети та мішок вугілля».

А ще реставратори відновили прихований механізм у шафі.

«Насправді це дверний механізм, і відновити його було непросто, але реставраторам це вдалося, - зазначає Андрій Павлишин. - Коли потрібно було зайти на другий ярус з книжками в руках, цей механізм легким натисканням відчиняв обидві стулки дверей одночасно. Зараз цей механізм знову працює».

За словами Андрія Павлишина, шафа була просочена спеціальним лаком, який допоміг їй зберегтися до нашого часу, хоча загальний стан її був доволі сумним.

«В радянський час шафу неодноразово перемальовували олійними фарбами, і наші реставратори шар за шаром знімали ту фарбу аж до аутентичного лаку. У європейських лабораторіях та в США ми робили лабораторні дослідження, щоби дізнатися колір і «секрет» цього лаку. Завдяки цим дослідженням вдалось встановити оригінальний колір лаку, яким зараз і покрито шафу, а також відтворити технологію його нанесення. Наші реставратори також відтворили втрачені елементи шафи».

Чималою проблемою для реставраторів було й те, що стіни бібліотеки також багато разів перефарбовувались. Через що читальна зала бібліотеки постраждала навіть більше, ніж Актова зала.

«Наші реставратори зробили зондаж - відкривали шар за шаром доки не дійшли до первісного аутентичного шару. Але малюнок стін було важко відтворити навіть в такий спосіб, - зауважує Андрій Павлишин. - Оригінальний малюнок виявився тільки за старовинною шафою, коли реставратори почали її розбирати. Тоді і відкрився оригінальний малюнок, що зараз нанесено на стіни колишньої бібліотеки. Зараз в читальні все точно так, як було майже півтора століття тому. Наші реставратори змогли запустити машину часу, повернувши нас в ту історичну добу».

Наталя Меркулова

Фото: Твоє місто

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Щоб отримувати актуальні й гарячі новини Львова та України, підписуйтеся на наш Instagram та Viber.

Трансляції важливих подій наживо і щотижневі відеопрограми – про актуальні львівські питання у «Темі тижня» та інтелектуальні розмови на загальноукраїнські теми у «Акцентах Твого міста» і публічні дискусії для спільного пошуку кращих рішень викликам громади міста – дивіться на нашому YouTube-каналі.