«Хотів бути Левом через Львів». Як військові обирають свої позивні

9130 0
Хто і навіщо обирає позивні для наших бійців, з яких причин багато теперішніх військових мали псевдоніми ще до приходу на службу і чому псевдо – це не завжди про війну. Tvoemisto.tv розповідає історії других імен, якими називають наших захисників і захисниць під час служби народу України.

У День ЗСУ вітаємо тих, які дев’ятий рік поспіль захищають небо над нами і рідну землю від російських загарбників. Ці відважні вояки полишили своє звичне життя, роботу, сім’ю, аби боронити нас. Починаючи військову службу, вони не лише відмовилися від цивільного життя, але й частково стали іншими людьми в інших реаліях, з іншими проблемами, мають позивні, псевдоніми. Тож навіщо все-таки відмовлятися від імені, отриманого ледь не з народження?

Як сам не назвешся, то допоможуть

Кандидатка філологічних наук, доцентка Київського національного університету ім. Т. Шевченка Людмила Кравченко разом із колегами провела мовознавче дослідження про українські позивні, яке презентувала цього року в Veterana Hub.

«Питання позивних виникло з початку російської агресії в 2014 році. Але своїм корінням сягає давнини, часів козацтва й утворення власних назв. Цей клас назв одразу набув специфіки і відрізнявся від імен, прізвищ та прізвиськ, що існували до цього в українській мові, – пояснює дослідниця.

Передусім псевдо беруть для того, щоби приховати своє ім’я, а також для пришвидшення комунікації між військовими. Якщо називати один одного на ім’я та прізвище, то це не лише потребуватиме часу, а й спричинить плутанину: хтозна-скільки Андріїв, Іванів чи Ірин або Олен може служити в одному підрозділі. То як розрізнити, до кого саме звертаються?

Варто зауважити, що в одному підрозділі не може бути двох бійців з однаковими позивними. Креативності українцям ніколи не бракувало, а якщо раптом у когось і виникають проблеми з тим, як назватися – побратими завжди готові допомогти. Результати дослідження свідчать, що майже половина військових обирають псевдо самі і стільком же їх дають бойові товариші. У другому випадку можуть напридумувати такого, що буде і смішно і грішно, але доведеться з цим служити.

«Позивний можуть придумати за ознаками людини. Дід, Старий – бо військовий старшого віку, або ж, навпаки, Молодий – але той, хто найстарший у батальйоні. Чи Сідий, бо боєць сивий, але Гном – бо має під два метри зросту. Обирають позивний і за звичками людини: Окунь – вегетаріанець, Танцор – бо любить танцювати, – веде далі науковиця. – Можна отримати псевдо й через особливості мовлення: Трищітка – швидко і багато говорить, Нежурись – підбадьорює всіх. Також бувають псевдоніми, які свідчать про місце походження і проживання військових, про їхні віру, світогляд, креативність, навіть про ситуації з життя й оказії, які ставалися з ними».

А тепер перейдемо від теорії до практики: розповімо про наших захисників і захисниць, більшість з яких львів’яни, і те, як вони отримали свої позивні.

Від хакера до військового

Він добре відомий у цивільному житті як розробник освітніх, симуляційних ігор, мандрівник, журналіст. Тепер він військовий інструктор, ветеран АТО, який повернувся на службу і є командиром групи ССО та оператором БПЛА. Колеги-військові і не тільки знають його за псевдо «Кондор».

«Варто розуміти, що псевдоніми, які тепер називають позивними, виникли не з  початку війни. Їх використовували в патріотичних організаціях, таборах і вишколах – це алюзія до того, що упівці мали псевдоніми, щоб не викривати свої справжні імена. Також псевдоніми як нікнейми були вельми популярні в середовищі людей, які захоплювалися комп’ютерними іграми або працювали в сферах, дотичних до ІТ. Та й навіть у будь-якій молодіжній субкультурі час до часу виникає потреба створення псевдонімів. Це стосується суто психологічних моментів, зокрема для обрядів ініціації», – стверджує він.

Досвід Кондора свідчить, що псевдо – зовсім не військова тема. І у війську псевдо вибирають лише тим, котрі в цивільному житті їх не мали.

«Мій псевдонім виник ще під час здобування першої вищої освіти –комп’ютерної інженерії. Мене тоді цікавила надійність систем, ми кодили на Assembler, пробували ламати мережу Novell і, відповідно, захоплювалися тими людьми, яких називали хакерами, – пояснює військовий. – Тому мій псевдонім є псевдонімом одного з дуже відомих американських хакерів. Це Кевін Мітнік, про нього можна чимало цікавого дізнатися з інтернету. Я обрав собі його псевдо, бо мені сподобалася його історія. Але до військової тематики воно не має жодного відношення».

Із минулого життя

Цей чоловік за фахом політолог. Понад 15 років займався військово-патріотичним вихованням молоді. Під позивним «Вій» з початку війни пішов як доброволець захищати рідну країну, а тепер повернувся на службу як боєць ТрО ЗСУ.

«Історія присвоєння позивних для військових в російсько-українській війні сягає традицій Української повстанської армії. Тоді псевдоніми обирали для повстанців з метою безпеки, конспірації та зручності комунікації в підрозділі, – розповідає він. – Фактично ті ж причини стали основою для відновлення системи псевдо-позивних у сучасному українському війську. В 2014 році їх тотально використовували добровольчі підрозділи, які формували з націоналістичних організацій. З часом цю традицію перейняли всі інші підрозділи ЗСУ».

Павло Данильчук пояснює, що позивний обирається по-різному: самостійно бійцем, з минулого військового життя, жартома або всерйоз побратимами. І з часом він стає фактично другим ім’ям. Часто, крім основного, військові використовують запасні позивні – для спеціальних бойових завдань. Функціонально важливо, аби ці позивні були короткими і легко запам’ятовувалися, як-от Граб, Дуб, Тор, В’юн, Ворон, Сірий тощо.

«Я особисто маю псевдо «Вій», яке обрав ще в лавах Молодіжного націоналістичного конгресу в 2003 році. З тих часів воно за мною й лишилося: і в 2014 році, коли я був у лавах батальйону «Азов», і нині, коли долучився до захисту України в складі ТрО ЗСУ», – пояснює він.

За назвою гурту

У довоєнному житті цей чоловік був лікарем-травматологом і лідером панк-рок-гурту. Але від початку повномасштабного вторгнення йому, як і багатьом українцям, довелося змінити рід занять. Чоловіку прийшла повістка, і він пішов служити … саме на уродини дружини. Тепер парамедик із позивним «Бетон»  рятує життя побратимів і веде в соцмережах щоденник війни #запискидокторажолоба.

«Я гітарист і вокаліст групи, яка грає панк-рок. Коли йшов на службу, то одразу, без сумнівів попросив дозволу пацанів з групи взяти собі «Бетон» як позивний. Тепер навіть номери моєї машини швидкої допомоги – БЕТОН, – розповідає він. – Із цим псевдо уже були різні історії. Хлопці з інших бригад навіть прибігали брати автограф і фотографуватися, бо почули «Бетон» і одразу такі: «Я альбом цього гурту в машині слухаю»! А інші їм відповідали: «Тут, до слова, гітарист «Бетону» служить».

Читайте також: Переродження. Історія львівського панк-рокера, який вчиться бути військовим лікарем

Людей мистецтва, особливо музикантів, у війську чимало. Стоїть на захисті країни військовий, відомий, зокрема, як бас-гітарист гурту «ГИЧ Оркестр». Тепер він боєць ТрО, забезпечує вогневу підтримку під позивним «Флойд».

«Мій позивний, або, як казали наші діди бандерівці, псевдо «Флойд». Це, можна сказати, моє друге імя. Бо навіть мама, царство їй небесне, яка хрестила мене і дала християнське імя Володимир, не раз називала Флойдом. Я маю багато друзів, котрі дотепер не знають мого справжнього імені, – каже він. – А історія цього псевдо дуже проста: мої батьки були рок-н-рольщиками, і я з пелюшок засинав під чарівні психоделічні звуки Pink Floyd. Через це вже у студентські роки мій кузен та його старші друзі одразу нарекли мене Флойдом».

Лагідні і оптимістичні

Маємо в нашій розповіді дві історії жіночих позивних. Один належить психологині, HR-спеціалістці й активістці, яка, не вагаючись, полишила роботу в сфері ІТ. Після 24 лютого пішла у військкомат і записалася в територіальну оборону. Тепер є старшою бойовою медикинею роти 103 бригади ТрО ЗСУ із позивним «Сонце».

«Позивний свій вибирала за тим, як мене називають багато цивільних друзів. Спочатку це звучало як Тайо – «велике сонце» в перекладі з японської. Але це  слово складне й не зрозуміле багатьом, тому всі називають мене Сонце. Як позивний «Сонце» прижився відразу, тож побратими не стали його змінювати», – пояснює вона.

Через своє псевдо військова вже потрапила у кілька кумедних ситуацій. Колеги чоловіки записали її в своїх телефонних контактах як «Іра медик Сонце» – з ім’ям та професією, щоби потім дружинам можна було довести, що за Сонце їм телефонує.

«Більшість із них називають мене Сонечко або наше Сонечко, бо я роблю для них напевне найважливіше – дбаю про їхнє здоров’я. Я завжди весела, дуже рідко кричу, постійно кажу: «Сонечко світить, Сонечко хороша, але не є добра, жаліти «трьохсотих» не буду, буду лікувати», – веде далі жінка. – Так і роблю. До слова, в нас навіть медична евакуаційна машина зветься «Сонечко». Про мене кажуть, що Сонечко неможливо замінити. Це, звісно, неправда, але я всіх своїх бійців дуже люблю, на цьому й тримаюся тут».

Ще одна захисниця до початку війни була психологинею та реабілітологинею. Тепер вона також  військова 103 бригади ТРО ЗСУ з позивним «Ракета».

«Я собі сама взяла позивний «Ракета». В юності так мене прозвав мій майбутній чоловік, а після цього й всі називали. Чому? Бо дуже швидка й активна. А загалом позивні з'являються найчастіше випадково. От так хтось ляпне щось  і вже має позивний. Або ще обирають за професією бійця. Наприклад, мій брат працював журналістом в цивільному житті, тому й тут він Журналіст», – каже захисниця.

Бо обраний позивний надто поширений

Також вдалося поспілкуватися з бійцем, який на службі, хоча про це не знають його найближчі, тому попросив не вказувати його імені і прізвища В довоєнному житті він був маркетологом, а тепер воює. Це оператор безпілотника з позивним «Джон».

«Моє псевдо John, хоча спершу мало бути «Лев», через Львів. Після того як я зрозумів, що Левів у лавах вистачає, щоб не створювати дублів, «прийшов» до Джона. Якщо вибираєш позивний сам, а не більшість з твого оточення, варто враховувати такі ознаки: воно має бути коротке бо час рятує життя, яскраве бо псевдо має запам’ятатися, і особистісне щоби передати частину твоєї суті на війні», – каже він.

З його досвіду, у війську дуже поширеним є вибір псевдо, яке продовжує професійну історію людини до війни. Так лікарі стають Доками, працівники фінансової служби – Банкірами, ті, що працювали в морських круїзах, – Кораблями і так далі. Часто за псевдо беруть прізвисько, яким військового називали до війни. Але якщо воно має спільний із прізвищем корінь, то переважно змінюють.

«І зовсім інша історія, коли людина не має псевдо. Бо для цього в колективі завжди знайдеться «креативна» людина, яка з огляду на зовнішність чи дії розкриє себе в певній іпостасі, – зауважує захисник. – Для прикладу, Капелюхом назвуть через головний убір, Кривим – через особливість статури, Психом – через гарячковість, неврівноваженість. І якщо вже більшості таке псевдо «зайде», то носій його не «обнулить», не позбудеться. Тому завжди краще мати власне бачення свого псевдо й обирати його самому».

Марічка Ільїна

Фото надані бійцями і опубліковані з їх дозволу на це

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

 

Вибір Твого міста

+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!