Львівські любителі мексиканської кухні знають цього чоловіка напевно. Техасець Майкл Бетс – створив свою Америку в центрі Львова, він власник барбекю-ресторану. З ранку до вечора Майкл працює, щоб показати українцям, яким має бути сервіс. Він розвіює ілюзії про Америку та розповів Tvoemisto.tv, як вести бізнес без корупції, що йому порадив мільярдер Дональд Трамп та чому українські жінки сильніші за чоловіків.

Львівський ресторатор родом з Колорадо

Уродженець Деневера (Колорадо) Майкл Беттс приїхав в Україну шість років тому. Мовляв, «почув про прекрасних українських жінок». Насправді у США він мав кілька ресторанів і бар, та якось вирішив побачити Європу. Поїздивши Україною, американець вирішив залишитись у Львові.

«Мене вразив Краків – гарне місто, всі говорили англійською, добрий сервіс в ресторанах. Тоді я приїхав сюди: сервіс жахливий, їжа теж. Я подумав: «що за чортівня?». Втім архітектурно Львів – наче Краків. Йому потрібен час. Тому я залишився тут, відвідував різні ресторани та бари, і повернувся до роботи. Я хотів показати, яким має бути ресторан. Ви отримуєте напій за 3 хвилини, закуски – за 10», – Майкл згадує, що «хотів зробити ресторан для українців, щоб вони відчули «як по-американськи». Ось чому на стіні закладу висить американський прапор в жовто-синіх кольорах. Показує меню з англійським надписом «Відвідайте Америку. Віза непотрібна».

Читайте також: Іноземці Твого міста: Росіянин про те, чому у Львові, як у Москві

«Українці цікавляться мексиканською іжею і люблять шашлик, тож я вирішив показати їм американський варіант», – жартує Майкл. Втім є багато продуктів, недоступних в Україні, тож він, як шеф, мав змінювати інгредієнти. Додає, що українці супер-чутливі до гострого, тож меню довелося пристосовувати. «Та воно таки репрезентує американську кухню. Тут було кілька каліфорнійців, які казали, що це не справжня техасько-мексиканська їжа. Як далеко я від Мексики, хлопці? Я намагаюся зробити все, що можу з того, що є. Я імпортував дещо з Польщі, але коли впала гривня, намагаюся тримати ціни настільки низькими, наскільки можливо. Хочу, щоб українці могли собі це дозволити, – наголошує бізнесмен. – Тут непогана якість продуктів, відмінна курка і свинина. А от яловичина в Америці та в Україні – небо і земля», – запевняє шеф Майкл.

Як подолати корупцію

(Запалює цигарку). «Технічно український закон каже, якщо в ресторані знайдуть брудну попільничку, мене можуть оштрафувати. Але це не попільничка, а блюдечко – вони не можуть мене рухати, ага!» – сміється. Втім у бізнесі, запевняє американець, все треба робити чесно. «Я сказав, що все має бути чисто, за рахунками. Як тільки-но тут з’являється хтось із чиновників, я кажу своїм працівникам: «тримайте моє пиво і дивіться» і показую середні пальці. Якщо вони думають, що можуть з мене витягнути гроші, хай подумають ще раз. З того часу я не бачив їх 4 роки. Як зупинити корупцію? Перестаньте платити за неї», – так власник ресторану відповідає й українцям, які скаржаться. Його розмова із санітарною службою теж коротка.    

Техасець не приховує, що починати бізнес у Львові було важко, втім йому допомагала екс-дружина, а тепер друг та адміністратор Іванка. «Чесно, я думаю, що українські жінки набагато сильніші за ваших чоловіків. – Майкл певен, справа в тому, як батьки виховують хлопців. – Я сам можу попрасувати свій одяг, прибрати чи відремонтувати машину. Ваші чоловіки звикли, що жінки все роблять за них».

Українська лінь та американські правила

Американець дивується, наскільки відмінною є гостинність людей вдома та в українських ресторанах. Бізнесмен вважає, що проблема в радянській ментальності: «Це власники, яким начхати на своїх працівників, які не платять нормально, змушують працювати забагато годин. Ось типовий український власник ресторану: раз в тиждень-два приїжджає на своїй BMW, забирає касу в ресторані та їде геть. Це так не працює, хлопці. Власник – це капітан корабля. Коли йому байдуже, чому інші мають заморочуватися?»

Власника BBQ-ресторану дратує лінь. «Перше, що українці мають вивчити на зубок, – треба працювати. У вас 128 вихідних – це третина року! В Америці – 6 вихідних на рік. І ви дивуєтеся, чому ваша економіка відстійна? Немає гривневого дерева. Подивіться на працівників кіосків і т.д. – вони ходять в тапочках. В Америці їх носимо тільки, коли йдемо дивимось телевізор чи йдемо спати». –Всім, хто прийшов до Майкла на роботу в тапках, він одразу наказав їх зняти.

Читайте також: Іноземці Твого міста: Француз, без якого не поїде трамвай на Сихів

Майкл Бетс каже, що одружений з рестораном: першим відкриває двері вранці й закриває вночі. Не пам’ятає, коли востаннє була скарга, та якщо є проблема, вирішує її просто: «Бачите цей 42-й розмір,– показує черевик, – він ідеально підходить під кожен зад». В Америці Майкла Бетса – так називає свій заклад – американські правила. Тут немає телевізора, а грає кантрі та вестерн. На роботу шеф наймає людей, які ніколи не працювали в ресторанному бізнесі, і вчить «з нуля». Мовляв, сам починав у 13 років з миття посуду і пройшов через кожну посаду. В його закладі зарплата погодинна, працюють по вісім годин на день. А ще – обов’язкові чайові (англ. – tips – ред.). Він розшифровує нам абревіатуру tips – «to insure proper service»: «Це означає забезпечити належне обслуговування. Так я вчу українців. Сподобався сервіс – покажіть це. Я спілкуюся з клієнтами, тож вони починають розуміти, що тут така політика».

Своїм працівникам шеф мексиканського ресторану не дозволяє ані спиратися, ані користуватися мобільним телефоном. «Ми, американці, кажемо, якщо маєш час опертися, то маєш і помити (If you’ve got time to lean, you’ve got time to clean – ред.)», – додає він.

Порада від Трампа та ідеалізована Америка

Майк рідко змінює меню, бо хоче робити добре те, що є. Одного дня в бар на Палм-Біч у Флориді, де Майкл колись працював офіціантом, зайшов Дональд Трамп. «У нас була коротка розмова про бізнес. Він сказав, «Майкл, дозволь навчити тебе правило KISS (поцілунок – з англ.). Keep it simple, stupid! (Роби це простіше, дурню!)» – це була моя перша рекомендація від мільярдера, якого я навіть не впізнав. Коли він приходив, то кликав мене, бо я його не знав і добре обслуговував, давав мені по 500 доларів чайових», – пригадує тепер львівський бізнесмен. Та попри це, він проти Трампа на посаді президента США. І загалом не бачить гідних кандидатів.

«Я ніколи не голосував в Америці. Думаю, що система голосування в США – це жарт. «Твій голос має значення» – ага. Українці часто скаржаться мені, що тут корупція повсюди, мовляв, в Америці нема. Ви дивилися забагато голлівудських фільмів. Просто у нас корупція на набагато вищому рівні, не серед серед чиновників чи поліції», – запевняє Майкл Бетс.

Свою дворічну доньку він не хотів би ростити у США. «Я часто питаю українців, скільки дітей загинуло у ваших школах від пістолетів?.. а в Америці? У вас надзвичайна культура щодо дітей. Немає ідеальної країни у світі, а українці змальовують Америку саме так. Ви порівнюєте долар до гривні, думаючи, що в США заробите 50 тисяч доларів, – втім Майкл наголошує, що після всіх податків заробіток зменшується удвічі. – Федеральний податок, штатний, соціальне страхування… Якщо у вас немає медичної страховки, яка коштує приблизно 300-400 доларів на місяць, вони дадуть вам померти за дверима».

Холодні люди і слабкі чоловіки

Бізнесмен-американець вчив українську, але, каже, як тільки намагався говорити, чув «найбільш відомі слова «шошо» і «прошу». Йому подобається змушувати українців говорити англійською: «Не тому що я зухвалий американець, а тому що з українською ви працюватимете тільки на українців». Він сам говорить також португальською, іспанською й німецькою.

Спочатку Майкла дратувало, «наскільки люди можуть бути холодними» в Україні. «Двоє знайомих, йдуть вулицею на зустріч один одному, але вони тиснуть руки і мовчки йдуть далі. Зупиняється маршрутка: всі пхаються, лізуть всередину, коли люди мають вийти. Та всередині хлопець уступає місце старшій жінці – такі різні речі впродовж секунд», – дивується він.       

Втім покидати Львів американець не збирається. Він назвав свою вівчарку Бенда – на честь Степана Бандери і заявляє, що Львів «це одне з найбезпечніших міст, де коли-небудь жив».

Текст – Ірини Матвіїшин

Фото – Олександри Чернової