Фото: Анни Чистякової

Фото: Анни Чистякової

Шарм і катастрофа. Як у самому центрі Львова руйнується монастир XVII століття

3339 0
Через вогкість стін тут можуть постраждати унікальні фрески Розена. У внутрішньому дворику, де раніше була криниця, після дощів часто стоїть вода по кісточки. Tvoemisto.tv з’ясувало, чому пам’ятка архітектури XVII століття опинилася в такому занедбаному стані.

Помпезний фасад із пишним бароковим оздобленням та скульптурами на Винниченка, 30а бачив ледь не кожен львів’янин. Це храм Стрітення із колишнім монастирем. Проте мало хто знає ситуацію, яка виникла навколо всього монастирського комплексу.

Раніше тут був монастир кармеліток босих і духовна семінарія Римо-католицької церкви. Після 1940-их – медінститут та військове управління, Обласне управління метрології. Зараз каплиця Розена передана у власність Римо-католицької церкви, а навколо – руїни державного підприємства «Система». 

Читайте також: Рай на землі. Де у Львові побачити унікальні фрески Розена

Старий костел можна побачити справа, йдучи дорогою до Високого Замку. Пройти повз і не звернути на нього увагу доволі складно. Це пам’ятка архітектури XVII століття. Костел звели італійський архітектор Джованні Баттиста Джизлені та скульптор Андреас Шванер, які надихалися римськими храмами. Він – із охристого тесаного каменю та є взірцем західної барокової архітектури. Фасад прикрашають дві колони коринфського ордеру при вході, декоративні вази у нішах, скульптури святих Йосифа і Терези, рваний бароковий фронтон. Дещо дисонують із цим два кондиціонери на фасаді, але наразі – не про костел, а про колишній монастирський комплекс. Більша його частина стоїть пусткою, хоча це теж пам’ятка архітектури.

Входжу у двері монастиря, вони не зачиняються. 

І не тому що багато туристів, а тому що немає ні замків, ні охоронців, ні камер. Заходжу до довжелезного коридору зі старезними склепінчастими стелями. Але магія кам’яниці швидко розвіюється, бо тут відгонить вогкістю і затхлістю, доводиться йти холодним темним коридором із зірваними абажурами. На стінах полущена фарба, пліснява і малюнки, напевно, школярів, подібні на доісторичні рисунки в печері Альтаміра. У стінах дірки.

Коридор розгалужується. Ліворуч – броньовані двері, за якими рай на Землі, каплиця Розена. Нею опікується римо-католицький Домініканський орден. Про цю каплицю вже писало Tvoemisto.tv. Прямо – дорога до державного підприємства «Система», 25% приміщень якого нещодавно передали Римо-католицькій церкві, а 75% і далі перебувають у державній власності. Тут мене зустрічають занедбані МАФи з опущеними ролетами, побиті вікна, різні знищені часом і людьми радянські меблі та інший непотріб у коридорі. 

Від другого входу залишилася тільки арка, через яку може пройти кожен. Тут просто неба валяються мішки з мотлохом, стоять величезні поржавілі бочки. Багато вікон у колишньому монастирі вибиті. 

Повертаюся назад і заходжу через броньовані двері до обителі Домініканського ордену. У кам’яній галереї тепло, світло і чисто. На столі, накритому білою скатертиною, де отці-домініканці практично щодня проводять душпастирські зустрічі, стоїть великий термос. Мене зустрічає отець-доктор Ігор Гнюс із Домініканського ордену, настоятель каплиці Розена. Розпитую про ту контрастну відмінність у зовнішньому вигляді галерей, яка ріже око та вводить у дисонанс.

Отець Ігор розповідає, що керівництво Римо-католицької церкви вже неодноразово зверталося до держави з проханням передати їй ці приміщення, але процес посувається повільно.

«Це власність державного підприємства «Система». На території є вахтер, з боку вулиці Кривоноса парковка. Всі будівлі порожні. Тут є тільки декілька приватних консультацій. Коли ж наш єпископ звернувся з проханням повернути Римо-католицькій церкві ці приміщення, то йому відповіли, що тут усе зайняте», – мовить отець-доктор. 

Час не на користь пам’ятці архітектури. Берези і тополі у внутрішньому дворику краще за висновки експертів свідчать про те, що комплексу потрібен негайний ремонт. Під загрозою і живопис. Отець Ігор каже, що через вогкість стін можуть постраждати фрески Розена.

Фреска Зішестя Святого Духа. Праворуч видне пошкодження роботи – результат потоку води зі стелі

«Тут катастрофа. Все руйнується, стоїть пусткою. В іншому внутрішньому дворику, де раніше була криниця, після дощів вода по кісточки. Фрески у самій каплиці досить високо, але вони можуть також постраждати», – розповідає настоятель.  

Читайте також: У Львові можна побачити унікальний розпис Святого Письма у вигляді 73 птахів. Фото

Якщо зайти до каплиці, то можна побачити, що дві фрески дійсно пошкоджені. Одна, на якій зображена Євхаристія, у жалюгідному стані, центральна – Зішестя Святого Духа – зазнала часткової руйнації. А все через воду, яка лилася просто зі стелі. Після того, як цю частину будівлі передали Римо-католицькій церкві, дах полагодили, а фрески законсервували.

Фреска Євхаристії. Помітні слідки значного пошкодження роботи

Отець Ігор пояснює, що з монастиря свого часу зробили семінарію, і в келіях жили семінаристи. У порожньому нині комплексі він має ідеєю створити католицьку школу або щось інше, корисне містянам.

«Ми можемо зробити тут католицьку школу чи ще щось, що послужить жителям Львова. Наразі у всьому цьому комплексі є тільки магазинчик і юридична консультація. Однак керівник державного підприємства «Система» каже, що всі приміщення зайняті. Їх мали передати Церкві ще у 2001 році. Тоді рішення про це ухвалили під час приїзду в Україну Папи Івана Павла II, який уже став святим. Проте передали тільки будівлю Львівської архидієцезії РКЦ на Винниченка, 32. Передачі комплексу монастиря не відбулося», – веде далі священник.

Унікальною пам’яткою архітектури монастирський комплекс називає і начальник управління охорони об’єктів культурної спадщини Львівської ОДА Василь Петрик. Він вважає, що ця територія потребує ревіталізації і наголошує на тому, що можливість доступу до пам’ятки дуже важлива.

«Це унікальна будівля в центрі міста. Весь комплекс монастиря є дуже цікавою та цінною пам’яткою архітектури місцевого значення. Для нас, для громадян, містян, для Української держави, важливо, щоби цю пам’ятку використовували для суспільних, громадських потреб, щоб вони була відкрита для доступу. Територія потребує ревіталізації. Важко сказати, що держава планує робити з цим величезним комплексом. Частину приміщень, приблизно 30%, нещодавно передали курії Львівської архидієцезії Римо-католицької церкви, решта і далі перебуває в державній власності НДКІ «Система», що підпорядковується Міністерству економіки. Тож воно відповідальне за збереження пам’ятки», – пояснює Василь Петрик.

З його слів, потрібно створювати робочу групу і радитися з громадськістю. Робоча група має провести наради і представити своє бачення, що далі варто робити з цими приміщеннями, як їх використовувати.

Останню реставрацію у пам’ятці культури проводили понад 50 років тому, розповідає Василь Петрик. За цей час храм Стрітення дійшов до незадовільного, почасти аварійного стану. 

«За радянського часу реставрація там робилася ще у 1970 – 1980-тих роках. Частина робіт та інтер’єрів вдалося зберегти. Орендарями цих приміщень були різні приватні фірми. Центральний об’єкт комплексу  – храм Стрітення  – перебуває у власності греко-католицької громади. Храм перебуває у досить незадовільному стані, дах у аварійному стані і треба проводити протиаварійні роботи. Як представник обласної адміністрації я їх підтримую. Проект щодо протиаварійних робіт у пам’ятці зараз на погодженні у Мінкульті. Маємо надію, що після погодження будуть виділені хоч якісь кошти для порятунку цього унікального об’єкта», – підсумовує Василь Петрик. 

Як уже мовилося, церква Стрітення Господнього за адресою Винниченка, 30а – є центральним об’єктом монастирського комплексу. Голова церковної ради храму Ігор Барановський, декан заочного факультету Української академії друкарства, каже, що утримувати храм важко, бо більшість ремонтних робіт проводять, як правило, коштом громади, котра налічує близько 70 осіб. 

«Дах, звичайно, потребує ремонту. Вся будівля потребує ремонту. Ми подаємо час до часу в ЛОДА документи, щоби нам профінансували ту справу. Сказати, що церква в аварійному стані, не можу, тому що дах ми полагодили. Цього року проводили серйозні роботи: міняли ринви і все інше, щоб не текло. Таку величезну будівлю утримувати нелегко. Але я так зрозумів, що навіть ЛОДА намагалася виділити якісь кошти. Проте почався коронавірус, і не знайшлося людей, готових зголоситися до цієї справи», – розповідає Ігор Барановський.

У храмі Стрітення можна побачити не лише церковні атрибути, а й твори мистецтва. Всередині ліворуч і праворуч стоять бюсти. Завдяки цьому храм дещо нагадує велику галерею і має свій особливий шарм.

Ігор Барановський каже, що їхня спільнота змінила інтер’єр храму. 

«Це був колишній костел, а ми зробили з нього церкву, поставивши, відповідно, все, що треба для такої справи: золоті хрести, бані, дуже гарний новий іконостас», – пояснює він. 

Немає там і священника: віряни проводять молебні та слухають літургійні відправи у запису. До 2018 року в церкві спільно служили священники Римо-католицької та Греко-католицької церков, але через конфлікт римо-католицька спільнота перейшла у каплицю Розена.

Львівський митрополит УГКЦ Ігор Возьняк відкликав греко-католицького священника звідти і розпорядився передати будівлю Римо-католицькій церкві. Зі слів голови церковної ради, сама будівля церкви Стрітення перебуває у власності громади. До приватизації приміщення храму в 90-ті роки долучилися відомі дисидентки Стефанія Шабатура та Ірина Калинець. 

«Церква у 1992 році була в оренді у державного підприємства «Система». Оренда закінчилася приблизно в 1996-ому. Парафію заснувала у 1992 році Ірина Калинець разом зі Стефанією Шабатурою. Її благословив предстоятель УГКЦ, кардинал Мирослав-Іван Любачівський. Майже до 1996 року люди молилися під дверима, бо ніхто не хотів порушувати правил оренди. Після того ми одержали всі папери і стали чи не єдиною парафією, яка має всі документи про право власності. Нелегко було здобути те приміщення. Після розпаду Радянського Союзу в ньому панував хаос. Але ж це і пам’ятка архітектури! Вона охороняється державою. Щоби дістати право власності на неї, треба було діяти через Кабінет міністрів. Про це також подбала Ірина Калинець. Так, довелося чимало разів їхати до Києва на засідання різних комісій, але ми зберегли це приміщення», – наголошує Ігор Барановський.

Під час підготовки матеріалу редакція Tvoemisto.tv намагалися знайти відомості про право власності на храм у державних реєстрах та нічого не віднайшла. Ігор Барановський же говорить, що він та парафіяни «приречені» утримувати церкву, бо вона є національною святинею.

«Стефанія Шабатура була головою церковної ради, я був заступником. Як вона почала хворіти, то стала просити мене, щоби я був головою церковної ради. А мені, щоби добратися до тієї церкви з краю Сихова, треба годину їхати, а часом і дві. Спільнота збирається зі всієї Львівської області. Ми вклали гроші у цю парафію, пильнуємо її, утримуємо охорону та все інше. Витрачаємо значні кошти, тож приречені боронити цю справу, бо це наша національна святиня», – говорить він. 

Щодо всього монастирського комплексу, то зі слів начальника управління охорони об’єктів культурної спадщини Львівської ОДА Василя Петрика, існує багато ідей, як можна було б використовувати його приміщення. Прикладом може бути музей Митрополита Андрея як результат співпраці держави та громадськості. У будівлі на Винниченка, 30 можна було б створити науково-мистецький центр, або щось схоже.

Читайте також: Всі Шептицькі знають про музей. Про що мріє племінник Митрополита, який переїхав до Львова

«Ідей щодо використання цієї території дуже багато. Важливо, щоби вона була відкрита, бо будь-яка пам’ятка культурної спадщини має бути доступна для відвідування. У нас є потреба в створенні археологічного музею, який був би дуже корисний для Львівщини. У нас є величезні збірки археологічних фондів, які ми не маємо де тримати. Нам потрібне приміщення для пам’яткознавчого архіву, де могли б зберігатися пам’ятки фототеки. Ми маємо величезні архіви, які потребують опрацювання, та нема інституції, яка б усе це зберігала. Нема суспільного центру, де відбувалися б зустрічі й презентації. Найближчий такий центр – музей Митрополита Шептицького. Це дуже добре починання, і я думаю, що на прикладі такої співпраці можна було б створити тут цілий науковий-мистецький центр», – підсумував Василь Петрик.

У ДП «Система» Тvoemisto.tv у відповідь на інформаційний запит зазначили, що вони є балансоутримувачами майна на вулиці Винниченка, 30. Проте вони не пояснили, чому їхнє майно у цьому комплексі перебуває у занедбаному стані.

Роман Тищенко-Ламанський

Фото Анни Чистякової

Повна або часткова публікація тексту без письмової згоди редакції заборонена і вважається порушенням авторських прав.

 

Репортаж Твого міста

+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!