Яка ситуація на лінії зіткнення, чи отримують українські військові потужну новітню зброю та чого очікувати найближчими тижнями, у межах нового проєкту «Тема тижня» Тvoemisto.tv розпитало у військового експерта Петра Черника.

Яка зараз ситуація на лінії зіткнення?

Петро Черник: Ситуація є направду важкою. Мова йде про понад тисячі кілометрів лінії фронту, так її будемо називати, де точаться серйозні та важкі бої. Попри те я маю певний стратегічний оптимізм. На початку декларації битви за Донбас росія задекларувала величезну оперативну дугу – це Харків, Дніпро, Запоріжжя, Миколаїв, Одеса з пробиванням сухопутного коридору до Придністров’я.

Завдяки героїзму наших воїнів та правильній військовій стратегії, ворог не те, щоб не досягнув стратегічної ініціативи по цьому напрямку, а за великим рахунком – видихається. На цю хвилину йдуть найважчі та найпроблемніші бої безпосередньо у східній частині навколо Лисичанська. Маємо нагадати, що противник задекларував не тільки велику оперативну дугу, а і те, що такі квазі-республіки як «ДНР» та «ЛНР» будуть визнані в їхніх адміністративних кордонах.

Хочу нагадати, що і Сіверодонецьк, який, на жаль, ворог уже окупував, і Лисичанськ – це є межова лінія Луганської області. Противник мусить досягати хоч якогось оперативного успіху, тому направду там сконцентровані зараз неймовірно великі їхні сили, по артилерії – 1 до 20-ти не на нашу користь. Битва за Сіверодонецьк показала, що навіть просування на декілька кілометрів вперед для них є неймовірно важким. Лисичанськ набагато краще укріплене місто, має природню перепону – Сіверський Дінець, і попри те, що вона сильно обміліла, вона має мулисте дно і проводити через неї у брід велику кількість техніки неймовірно важко. Це сповільнення руху, а наші артилеристи вже отримали велику кількість нової зброї від західних партнерів і тепер якісно і влучно нищать ворога.

Тут я теж маю деякий стратегічний оптимізм: допоки існує так зване оперативне вікно, яке я умовно називаю від Ямполя до окупованої Попасної, і допоки ще повністю не перекрита так звана дорога життя Бахмут-Лисичанськ, є абсолютно усі можливості для логістичного забезпечення нашого угруповання у Лисичанську. Разом з тим допускаю, що Лисичанськ в якійсь точці доведеться покидати. Я би з цього не робив жодної трагедії, тому що Маріуполь-2 неприйнятний.

Коли рівень співвідношення сил може сягнути 1 до 30-ти, такий шквал не спроможна витримати жодна армія світу, і треба буде в обов’язковому порядку виходити у більш підготовлені позиції. Чому це таки треба тримати до крайньої точки? Тому що тут концентруються найбільші вогневі потуги противника, що в свою чергу вивільнить наші сили на південному напрямку.

І, на мій погляд, херсонський напрямок є набагато важливіший, там є принципово важливі речі – гідроспоруди: відрізання Криму від води є серйозним аргументом тиску на росію в глобальному розумінні. Якби це дивно не звучало, путін не декларував захоплення Херсонської області. І якщо нам вдасться перерізати воду, то це буде глобальний тиск на внутрішній розбрат між баштами кремля, чим більше там буде хаосу у боротьбі за владу чи увагу путіна, тим буде краще.

На цю хвилину на Харківщині для нас складаються непогані умови для відтискання противника, а в підсумку – повне фіаско їхнього стратегічного задуму: відсікання усього південно-східного регіону від України, і найголовніше – відсікання України від моря.

На жаль, по Азовському морю мети вони досягли, по Чорному – ні. Попри те, що захоплений острів Зміїний, з допомогою надсучасних ракетних засобів, маю на увазі американські системи Гарпун (Harpoon), із дальністю стрільби від 190 до 315 кілометрів, нагадаю, що по прямій від Одеси до севастопольських бухт всього 300 км, ми однозначно досягнули вже ракетного паритету, і потенційний десант на узбережжя Одещини практично зведений до 0. Але не відмінений, бо логіка російського командування, як ми бачили по Чорнобаївці, свідчить про те, що вони можуть приймати рішення, які не підлягають раціональному осмисленню.

Ситуацію на лінії розмежування я б охарактеризував як своєрідну тактичну рівновагу. Ні противник не має достатньо засобів, аби просуватися вглиб України, ні ми ще не маємо достатньо артилерії, аби розпочати «вогневі вали». На кінець липня – початок серпня, коли забезпечення в першу чергу ствольною артилерією і реактивними системами залпового вогню M142 HIMARS, M270 MLRS сягне найвищого забезпечення, ми зможемо помалу розвивати стратегічну контернаступальну ініціативу.

Контрнаступ – це серйозне явище, яке передбачає серйозну концентрацію сил 1 до 3, нагадаю, їх 146 мільйонів, нас 35 мільйонів. Ми не маємо право легковажити життям свого солдата, і ми не маємо права отримати «піррову перемогу». Насправді, якщо сконцентрувати абсолютно всі наші сили, то вдалося би їх вибити, але це означає повністю спалити нашу армію. Вони перегрупуються до року-двох і матимуть хай поганеньку, але нову армію, а ми можемо з цим мати проблеми.

Наскільки врівноважилася ситуація з отриманням нової зброї?

Петро Черник: Без цієї нової зброї нам було би непереливки. Коли ворог вторгся безпосередньо у Північну Україну і здійснив спробу захопити нашу столицю, то можу твердо констатувати, що без наявності FGM-148 Javelin, LAW 80 в нас не було б жодних шансів зупинити ворога. Тільки те, що наші західні партнери допомогли цією зброєю, ми змогли реалізувати цю унікальну концепцію «дорожна війна». Тоді погода була на нашому боці, бо важка техніка, танк умовно масою 48 тонн, не могла просуватися іншим способом, аніж через дороги, що дозволило нашим невеликим рухомим групам у величезній кількості знищувати їхню техніку. Це стосується і артилерії. На зараз в Україну зайшло більше 350 одиниць найрізноманітніших класів артилерії: італійські гаубиці FH70, французькі CAESAR, американські гаубиці М777, М109 Paladin, М114, і навіть є уже до дивізіону німецьких Panzerhaubitze 2000, які уже зайшли в Україну і виконують свою роботу – це у межах 4-5 артилеристських бригад.

Маю власну думку, що у квітні мріяти про таку величезну кількість артилерії не доводилося. Разом з тим, наперед відбиваючи аргументи, що цього недостатньо, хочу сказати, що армія США має на своєму озброєнні всього близько тисячі одиниць 150-міліметрових гаубиць. Не може такого бути, що вони зняли все в себе з озброєння і віддали нам.

Рішення стосовно лендлізу – це історичний момент, заводи поставлені на конвеєр, нова техніка виробляється, і цей потічок неминуче зросте. На мій погляд, критична маса всієї необхідної артилерії для контрнаступу сконцентрується до кінця серпня. Тим паче, що підготовка якісного артилериста, а особливо ракетника – це дуже відповідальна і серйозна справа.

HIMARS – це направду кібернетично-математична установка, де потрібні серйозні знання, бо найголовніше її достоїнство не тільки дальність стрільби до 300 кілометрів ракетою комплектації MGM140, а саме наведення. Практично кожен боєприпас, який є в роздільній частині бойової головки, досягає своєї цілі. Це математика, помножена на комп’ютерні технології та кібернетику, там безліч змінних, які треба врахувати, аби досягти цілі.

Наша головна стратегія – щоденно невеликими кроками йти, якнайбільше нищити живої сили противника та його техніки. Для нашого противника техніка має сакральний аспект, пам’ятаємо, як вони завжди казали «тєхніку спасай, баби солдат єщьо нарожают», тому понижувати їхній бойовий потенціал є нашим завданням на кожен день.

Чого очікувати у найближчі дні та тижні?

Петро Черник: Найближчими днями або тижнями чогось кардинального не буде. Маємо точку рівноваги. Ми ще не маємо достатньо сил, але вони вже їх не мають, аби здійснювати проривні наступи. На превеликий жаль, на мою думку, те явище, яке би я збірно зараз назвав «Кременчук», тобто ракетні залпи по Україні, будуть продовжуватися і далі.

Поясню, чому цими днями відбулися такі важкі ракетні удари. Цими днями російські війська потерпіли цілу низку стратегічних поразок. Перше – історичний Саміт НАТО, на котрому блок збільшиться за рахунок таких країн як Фінляндія та Швеція, які завжди трималися нейтралітету стосовно росії, навіть у 70-80 роках була така теза «фінляндизація політики», бо тоді фіни ставилися до радянського союзу лояльно, цей паритет порушений – ці країни будуть прийняті.

На мою думку, за підсумками Саміту у Східній Європі буде колосально збільшене угруповання як в частині чисельності живої сили, так і в частині чисельності військ. Також паралельно відбувся Саміт G7, на якому чітко і твердо озвучено, що Україна матиме стільки допомоги, скільки потрібно, на практично невизначений час.

Для путіна та останньої рефлексії московського імперіалізму це дуже серйозні ляпаси. Більше того, противник не може досягнути задекларованих успіхів по лінії розмежування і вдається до єдиної зрозумілої йому тактики – сіяння жаху, паніки та смерті серед мирного населення. Це їхня класична тактика, вони так робили, починаючи від татаро-монгольської орди. Коли вони не можуть вирішити питання, то вдаються до різанини: можна згадати Київ 1240 року, Батурин 1708 і Київ початку 1919 року, коли Щорс зайшов і влаштував різанину і Голодомор – по-іншому не було і не буде. Російська держава та росіяни – це люди, які не цивілізувалися і не гуманізувалися, тому до них треба ставитися вкрай серйозно.

Розмовляв Сергій Смірнов

Текст підготувала Катерина Бортняк

Фото: Твоє місто/Іван Станіславський

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.